Література

1. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

2. Смоляр Ю.О., Терещенко Г.М. Особливості інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів: зарубіжний досвід і вітчизняна практика // Фінанси України. – 2008. - № 3. С. 43-51.

3. Коваленко Д.І. Гроші та кредит: теорія і практика. – К.: ЦУЛ, 2011. – 352 с.

4. Левченко Л.В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2011. – 224 с.

5. Леонов Д. Недержавні пенсійні фонди в Україні: стан та проблеми розвитку // Ринок цінних паперів України. – 2006. – № 9/10. – C. 73-79.

6. Михайловська І.М. Гроші та кредит: Посібник. – К.: КНЕУ, 2010. – 432 с.

7. Момотюк Л. Роль недержавних пенсійних фондів у системі пенсійного забезпечення // Фінанси України. – 2006. – № 5. – C.71-77.

Тема 9. Центральні банки

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про організацію діяльності центральних банків; побудову і розвиток НБУ.

Питання для самостійного вивчення

1. Організація діяльності центральних банків.

2. Структура і функції НБУ.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, перш за все слід підкреслити, що Центральний банк (далі – ЦБ) — це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом керувати грошово-кредитною системою країни.

Об'єктивна необхідність у створенні ЦБ як окремих інститутів кредитної системи виникла ще в ті далекі часи розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками фактично зруйнувала підвалини грошового обігу та дезорганізувала всю систему господарських зв'язків.

Слід зауважити, що процес організації ЦБ відбувався двома способами. Перший — еволюційний — є характерним, наприклад, для Англії. Банк Англії був заснований 1694 р. як приватна акціонерна компанія для фінансування війни короля Вільгельма III проти Франції. У винагороду за кредитування уряду йому було надано виключне право емісії банкнот у Лондоні та ряд інших привілеїв. З прийняттям у 1844 р. акта Роберта Піля новоствореним банкам заборонялось випускати в обіг банкноти, а за злиття чи поглинання вже існувавших комерційних банків 2/3 їхнього емісійного права передавалося Банку Англії, що суттєво зміцнювало його позиції. 1921 р. до Банку Англії остаточно перейшло право грошової емісії на території Англії та Уельсу, що, по суті, завершило тривалий процес формування центрального банку країни.

Другий напрям передбачав утворення ЦБ відразу як емісійного центру. Цей напрям був вибраний у США, де 1913 р. Конгрес прийняв Федеральний резервний акт, згідно з яким у країні було створено Федеральну резервну систему з 12 банків, що мають єдине керівництво та виконують роль ЦБ. Відповідно до закону банкнотну емісію було зосереджено тільки у 12 федеральних резервних банках.

Зауважимо, що за формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений у руках держави. ЦБ може бути організований як у момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеральний банк — у 1957 р.), так і націоналізацією уже існуючих центральних банків, які до того функціонували на акціонерних засадах (Банк Англії — у 1946 р., Банк Франції — у 1945 р.). За акціонерної форми організації ЦБ його капітал або взагалі не належить державі (так, у США капітал федеральних резервних банків формується за рахунок пайових внесків комерційних банків — членів ФРС), або належить лише частково (наприклад, у Бельгії та Австрії— 50 %, в Японії— 55, у Швейцарії—57 %).

Слід підкреслити, що незалежно від форми власності ЦБ в багатьох країнах є юридично самостійними, тобто не підпорядкованими уряду, діючи в інтересах усього суспільства. Конкретні форми управління ЦБ залежать від національних особливостей та політичного устрою країни.

При розгляді другого питання зверніть увагу, що центральний банк України — Національний банк — було створено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність». Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Варто підкреслити, що основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави НБУ надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.

Необхідно звернути увагу на те, що стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності ЦБ країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідністьпідвищення відповідальності його за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України». Необхідно ознайомитись зосновними положення цього закону.

Зауважимо, НБУ підзвітний Президенту та Верховній Раді України. Він є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ.