Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
учеба / Groshi_ta_kredit_Zaoch_2011.doc
Скачиваний:
44
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
1.14 Mб
Скачать

Тема 8. Фінансові посередники грошового ринку

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про організацію і принципи діяльності спеціалізованих кредитно – фінансових інститутів.

Питання для самостійного вивчення

  1. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, їх економічне призначення.

  2. Види, функції та роль спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

  3. Міжбанківські об’єднання.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, варто підкреслити, що крім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної більшості країн світу належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають становити серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку фінансових послуг. Ці інститути називають фінансовими посередниками. Продумайте, чому саме.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути — це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Незважаючи на те, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавство багатьох країн світу чітко розмежовує сфери діяльності банків і небанківських установ, що значною мірою обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Об'єктивні передумови становлення й розвитку кредитно-фінансових інститутів пов'язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й особливі технічні прийоми і які з різних причин (наприклад, економічна невигідність або законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Студенти повинні знати, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (в сучасному розумінні), як окрема ланка кредитної системи почали формуватися у XIX ст., хоча деякі характерні саме для них операції виконувались кредитними установами й раніше.

Слід підкреслити, що основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов'язані з акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, видів господарської діяльності, груп населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійсненням операцій із кредитної взаємодопомоги.

Нині в різних сферах діяльності працюють різні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а також обсяги й типи операцій, роль у кредитній системі та економіці, значно різняться у різних країнах. Найбільш поширеними у розвинутих країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

При вивчення кожного виду кредитно – фінансового інституту слід звернути увагу на такі особливості: мета створення, джерела формування фонду, напрямки використання коштів, операції, на яких спеціалізується.

Інвестиційні фонди — це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств у власній країні та за кордоном.

У зв'язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості й належних знань для того, щоб регулярно стежити за станом ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення, вони звертаються до спеціалізованих організацій — інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд узяв на себе управління його коштами, має придбати цінні папери, що їх випускає фонд (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їхніх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, тобто розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у різні інструменти фондового ринку. Це суттєво мінімізує ризик інвесторів унаслідок широкої диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери десятків різних емітентів.

Слід зауважити, що організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.

Лізингові компанії — фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та переданні їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничий діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5—10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Слухачі повинні знати, що особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

Факторингові компанії (фактори) — фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Слід підкреслити, що в Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990 – 1992рр.

Страхові компанії — це спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій (страхових випадків). Мобілізація коштів страховими компаніями здійснюється залученням страхових внесків (страхових премій) юридичних та фізичних осіб на підставі укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми за настання страхового випадку. При цьому страхові компанії відшкодовують майнові збитки, завдані внаслідок стихійного лиха або інших несприятливих явищ, а також виплачують громадянам чи членам їхніх сімей певні суми за настання різних подій у їхньому житті (наприклад, досягнення повноліття або втрата працездатності).

Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді страхування, а саме:

• майновому (або загальному) страхуванні, об'єктом якого є різноманітні цінності — будівлі, споруди, обладнання, машини та інше майно (різновидом такого страхування є транспортне — морське, автомобільне, авіаційне);

• особистому страхуванні, за якого об'єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров'я, працездатність людини), а саме страхування має на меті як матеріальну допомогу за несприятливих обставин, так і звичайну організацію заощаджень до певного віку, встановленого строку або на певні цілі;

• страхуванні відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов'язаннями з відшкодування збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у разі неплатоспроможності позичальника);

• перестрахуванні, що полягає у страхуванні вже застрахованих об'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності щодо оплати страхових збитків.

Слід звернути увагу на те, що крім зазначених форм страхування та відповідних спеціалізованих видів страхових компаній, що їх здійснюють, існують також змішані компанії, які поєднують різні види діяльності (найчастіше — страхування майна та особисте страхування).

Студенти повинні знати, що крім купівлі цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для надання довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У зв'язку з цим страхові компанії конкурують з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

Зверніть увагу, що пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними, можуть створюватися різними фірмами й корпораціями для виплати пенсій та допомоги своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони контролюються корпораціями, що їх створили, або перебувають у довірчому управлінні траствідділів комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише управління акумульованими коштами фондів, тобто активними операціями, а й виконання всіх зобов'язань за пасивами, то такий пенсійний фонд вважають застрахованим.

Фінансові компанії— це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстроченням платежу.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відбиває прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створювати промислові фірми — виробники споживчих товарів.

Слід підкреслити, що ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов'язань — облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть користуватися короткостроковими кредитами комерційних банків.

Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов'язань, якими був оформлений відповідний продаж.

При розгляді останнього питання зазначимо, що міжбанківські об'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності банківської та кредитної систем. Вони утворюються банками (іншими установами за участю банків) з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів і т.п.

Далі слід прочитати про перші міжбанківські об'єднання, що виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій (концентрації промислового капіталу) та конкурентної боротьби між банками. Основними способами створення міжбанківських об'єднань стали:

а) добровільне об'єднання (злиття) самостійних банків;

б) Примусове підпорядкування (поглинання) одним банком своїх конкурентів.

Зверніть увагу, за якими критеріями поділяються міжбанківські об'єднання, охарактеризуйте кожне з них.

Соседние файлы в папке учеба