2.3. Порядок прийняття конституцій

Конституції приймаються і змінюються в особливому по­рядку, більш складному, ніж звичайна законодавча процедура. Політична практика напрацювала низку способів прийняття конституцій, які зводять до трьох основних:

• прийняття конституції представницькою установою;

• прийняття конституції виборчим корпусом;

• введення конституції виконавчою владою.

Ці способи прийняття конституції можуть застосовувати­ся як у чистому вигляді, так і комбінуватися.

Повноваження з прийняття першої або нової писаної кон­ституції називається установчою владою. Повноваження з при­йняття першої конституції називається першопочатковою уста­новчою владою, а нової конституції - похідною установчою владою. Першопочатковою установчою владою, зазвичай, наді­ляються установчі збори - вищий представницький державний орган, який обирається з метою розробки, прийняття або зміни конституції. Такий орган також може називатися конституційна асамблея, конституційні збори, конституційний конвент, кон­вент, конституанта тощо.

До складу установчих зборів, зазвичай, входять депутати (члени) парламенту, представники виконавчої і судової гілок влади, суб' єктів федерації, автономних утворень, органів місце­вого самоврядування, найбільших і найвпливовіших громадсь­ких організацій, зокрема професійних спілок та об'єднань під­приємців. Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й розробляють її проект.

Прийняття конституції установчим зборами є досить по­ширеним способом введення основного закону. У деяких краї­нах члени установчих зборів частково обиралися на корпорати­вній основі з представників різних груп населення, а частково призначалися військовими, які перебували при владі.

Іншою представницькою установою, яка може приймати конституцію, є парламент. Парламенти, як правило, приймають не першу, а нову конституцію, оскільки самі ґрунтуються на по­ложеннях попередньої конституції. Для розробки проекту кон­ституції при парламенті утворюється спеціальний орган - кон­ституційна комісія, основну частину членів якої становлять де­путати парламенту. До складу конституційної комісії входять також представники виконавчої і судової гілок влади, суб' єктів федерації, органів місцевого самоврядування, політичних пар­тій, громадських організацій, фахівці з конституційного права тощо. Така комісія може утворюватися і при установчих зборах.

Парламент приймає конституцію на основі кваліфікованої більшості у 2/3 або більше голосів. У новітній політичній прак­тиці зарубіжних держав прийняття конституцій парламентом є досить поширеним.

Прийняття конституції виборчим корпусом здійснюється шляхом референдуму. Цей процес складається з двох етапів: розробки проекту конституції і затвердження його на рефере­ндумі. Проект конституції розробляють конституційна комісія, парламент або установчі збори. Іноді розробку проекту консти­туції контролює уряд або глава держави.

Якщо до референдуму конституція не тільки розробляєть­ся, а й ухвалюється парламентом чи установчими зборами, то відбувається застосування комбінованого способу прийняття основного закону.

Ще одним способом прийняття конституції є введення її ви­конавчою владою - одностороннім актом глави держави, рідко -урядом. Введення конституції главою держави називається окт­роюванням (або октроїруванням). Октройована конституція -«дарована» конституція. У її введенні не беруть участі ні пред­ставницька установа (парламент чи установчі збори), ні виборчий корпус. Октройовані конституції характерні насамперед країнам з монархічною формою правління. Проект конституції розробля­ється під контролем самого монарха (в парламентарних монархі­ях - уряду) і ним же затверджується.

Є три різновиди октройованих конституцій. Перший полягає в тому, що монарх приймає конституцію для своєї держави. Так були прийняті перші конституції більшості європейських держав. Уперше октроювання було застосоване у Франції 1814 року.

Другий різновид октройованих конституцій - основні за­кони, «даровані» метрополіями своїм колоніям. Октройованими таким чином були, зокрема, перші конституції колишніх бри­танських колоній, «даровані» їм монархом Великобританії під час проголошення незалежності. Ці конституції приймалися у формі акта британського монарха в Таємній Раді, але фактично видавалися Урядом. Так було прийнято понад 30 конституцій. На сьогодні більшість із них замінена, проте такі конституції зберігаються в країнах, які продовжують підтримувати держав­но-правові зв' язки з Великою Британією (Багамські Острови, Маврикій, Ямайка тощо).

Третій різновид октроювання - введення конституції пре­зидентом або урядом. Октройованими слід визнати і ті консти­туції, які прийняті вищим керівним органом правлячої політич­ної партії або різними «революційними радами», «комітетами національного порятунку» тощо, які, зазвичай, створюються внаслідок військових переворотів у країнах, що розвиваються.

Спосіб прийняття конституції значною мірою впливає на її зміст і відіграє важливу роль у визначенні основних характе­ристик державного ладу конкретної країни, насамперед його демократизму. Октроювання конституцій вважається авторита­рним актом, несумісним із демократією. Такі конституції, зазви­чай, встановлюють авторитарний політичний режим.

Найдемократичнішим способом прийняття конституції, здавалося б, є референдум. Конституція, затверджена на рефе­рендумі, вважається народною. Однак роль референдуму як способу прийняття конституції, загалом політичних рішень, не слід перебільшувати. Референдум може використовуватися і як засіб політичного маніпулювання виборцями, досягнення бажа­них не для суспільства, а для правлячої еліти політичних цілей. За допомогою референдуму країні можна нав' язати і недемокра­тичну конституцію. Референдум слід розглядати як спосіб шви­дше легітимізації конституції, аніж її прийняття.

Політичний досвід свідчить, що найбільшою мірою демо­кратизму конституції і досягненню громадянського консенсусу сприяє розробка і прийняття її установчими зборами. Партійно-політичний склад парламенту формується за результатами чер­гових або позачергових парламентських виборів і не відбиває всієї багатоманітності наявних у суспільстві соціальних інтере­сів. Політичні партії, які переважають у парламенті на момент прийняття конституції, прагнуть прийняти її, виходячи із влас­них ідеологічних і політичних уподобань. Установчі збори, як більш широка за своїм соціальним і політичним складом коле­гія, повніше враховують усю багатоманітність соціальних інте­ресів. Представники законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, основних політичних партій, громадських організацій, територіальних спільнот мають можливість докладно обговори­ти в установчих зборах усі положення конституції і врахувати в них ці інтереси.

Прийняття конституції установчими зборами найповніше узгоджує, з одного боку, принцип народного суверенітету, згід­но з яким народ є єдиним джерелом влади в державі, а з іншого боку - принципи демократії, за якими влада має здійснюватися, оскільки ці принципи закріплюються у прийнятій таким чином конституції. Для того, щоб установчі збори відіграли таку роль, вони повинні мати суверенну установчу владу, тобто остаточно приймати конституцію. Затвердження на референдумі консти­туції, ухваленої установчими зборами, вважається обмеженням їх суверенітету.