Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Гроші. товарно - грошові відносини

.doc
Скачиваний:
63
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
89.54 Кб
Скачать

План

1.Суть грошей

2.Еволюція й типи грошей

3.Функції грошей

4.Грошовий обіг

5.Суть причини види і наслідки інфляції

1)З питання про суть грошей в економічній науці відзначилось два основних напрямки:

металістичний;

номіналістичний.

Основна дискусія з проблеми наявності (чи відсутності) зв’язку сучасних грошей із золотом триває вже кілька десятиліть. Сучасні паперові гроші – це не речові, неметалеві гроші, проте вони успішно обслуговують господарський оборот, опосередковують рух товарів, забезпечують еквівалентність товарного обміну. Сучасні гроші є ефективним платіжним і купівельним засобом, законність якого підтримується державою.

Гроші не можна вважати лише технічним інструментом взаємозв’язків господарських суб’єктів. Це – специфічна сфера економічних відносин, яка опосередковує обмін товарами, роботами та послугами між суб’єктами економіки.

Як уже зазначалось, реальністю стала демонетизація золота, його перетворення із грошового у звичайний товар. Демонетизація золота як грошового товару – це об'єктивний процес. Проте досі золото залишається важливим компонентом офіційних резервів у багатьох країнах світу, продовжуючи виконувати важливу роль реальних резервних активів. Отже, сучасні паперові гроші е принципово новою формою грошей. У їхніх функціях дедалі більше проявляється кредитна природа.

Гроші – це загальний еквівалент для всіх інших товарів, тобто вони служать засобом вираження вартості товарів. Суть грошей полягає насамперед у тому, що вони є загальним еквівалентом. Тільки через обмін на гроші відбувається фактична реалізація товару, його продаж на ринку. Інакше кажучи, на ринку вартість (ціна) обліковується згідно із суспільними умовами за допомогою грошей. Завдяки грошам і товарно-грошовому обміну на ринку встановлюється зв'язок між незалежними товаровиробниками.

Гроші – це інструмент налагодження нормальних економічних відносин у народному господарстві. Гроші нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають закономірності руху товарно-матеріальних цінностей і капіталу. Тому зміни у сфері виробництва і обігу не можуть не змінювати природи і сутності грошей, які обслуговують ці сфери. У розвинутих країнах світу сьогодні переважна частина грошової маси представлена платіжними зобов’язаннями і документами, виписаними кредитними установами (банками): чеками, депозитними сертифікатами, наказами про зняття вкладів тощо.

Зміна економічної сутності грошей у сучасних умовах знаходить найбільший наочний вияв у докорінній зміні структури грошового обігу: неухильно зростають роль, значення і питома вага безготівкового обороту, готівкового (касового). Реальною вартісною основою сучасних грошей є сукупна товарна маса.

2)Гроші називають одним із найбільших винаходів людства. Саме з ними здавна пов'язували могутність, впаду , багатства Щоб краще зрозуміти повсякденне

значення грошей, пригадайте, у яких випадках ви казали собі: «От якби у мене був мільйон...».

Вважають, що найперші і роті у світі з'явилися з розвитком поділу праці і виділенням торгівлі у І тисячолітті до н. є. у Китаї, потім у Греції.

У прадавніх народів грошей не було. Тоді існувало натуральне господарство - кожен мав забезпечити себе всім необхідним сам, у грошах погреби не виникало.

Проте поступово, з плином часу у когось краще виходило вирощування хліба, в іншого - ловля риби, у третього - виробництво горнят, а тамтой був неабияким мисливцем. Тому в різних виробників починає нагромаджуватися надлишок продукту, у виготовленні якого вони були вправнішими. Саме це спричинило виникнення обміну. Наприклад, гончар хотів обмінювати глечики на м’ясо, рибу і хліб, а рибалка свою рибу - на посуд, хліб тощо. Найранішою формою обміну продуктами був, по-сучасному кажучи, бартер. Бартер - це безпосередній обмін одних продуктів чи послуг на інші.

З розвитком суспільних відносин стало очевидно, що безпосередній обмін незручний, він потребує багато часу, власники різних товарів повинні знайти один одного, а їхні бажання щодо обміну - зблизитися. Але як порівняти при цьому вартість товарів між собою наприклад, одного глечика і певної кількості риби, м'яса чи зерна?

Отже, стає потрібним загальний еквівалент (від лат. - рівнозначний, рівноцінний), яким можна було б виміряти вартість будь-якого товару. Ним виявилися гроші - особливий, специфічний товар, який почав виконувати роль такого еквівалента

Найдавнішими прообразами грошей були такі ходові товари, як худоба, хутро, тютюн, риба, сіль, черепашки тощо. Згодом роль грошей почали виконувати предмети розкоші, прикраси й дорогоцінні метали - золото й срібло. За своїми властивостями вони були кращі, ніж предмети першої необхідності: довго зберігалися, були менш громіздкі і рідкісні. Роль грошей як еталону в обміні завжди припадала на той товар, на який був найбільший попит. Сьогодні відомо, що в усіх куточках землі, де існували цивілізації, були свої гроші.

У різних народів за гроші слугували товари, для яких були характерні певні властивості:

1.стабільність — вартість грошей впродовж певного часу має бути приблизно однаковою;

2.портативність — зручність у користуванні;

3.тривалість (міцність) - матеріал не повинен псуватися при використанні.

У ролі повноцінних (товарних) грошей тривалий час використо­вувалися благородні метали – золото й срібло з яких почали карбувати монети

Монета — це злиток металу , вагу і пробу якого засвідчено печаткою держави.

Перші монета з'явились на території античної Греції (і тис. до н.е.).

У І ст. до н.е. у Римській державі вперше розпочалося карбування золотої монети - ауреус (8,19 г). Від кінця VIII ст. основною монетою була золота, розмінною - срібна.

У X ст. перші монети були викарбувати в Англії, Київській Русі, Німеччині, Франції.

У першій половині ХНІ ст. для уніфікації монетної системи було створено Тосканську монетну лігу, до якої увійшли міста Лукка, Флоренція, Сієнне, Піза.

1386 р. створено перший монетний союз „ Союз рейнських курфюрстів", метою якого було стабілізація грошової системи в цілому і грошової одиниці зокрема.

На межі XV-XVI ст. у Європі розширилися масштаби торговельної діяльності. У Європу потрапила велика кількість дорогоцінних металів. Виникла необхідність запровадження нової грошової одиниці. Від 1518 рокунею став талер (29 г срібла і 3,49 г золота). Перебував талер в обігу по всій Європі і побутував він і в Україні. .

Значному поширенню міжнародних грошових одиниць того часу сприяло також створення у 1514 році знаменитим Леонардо да Вінчі верстата для карбування грошей.

Наступним етапом еволюції став випуск паперових грошей - банкнот, або банківських білетів різних номіналів, які можна було обміняти на певну кількість золота. З часом паперові гроші поступово витіснялися паперовими.

Паперові гроші - неповноцінні гроші, які змінюють повноцінні (з дорогоцінних металів).

Вперше в обігу паперові гроші з'явилися в Китаї ще у 812 році до н.е. А у країнах Заходу перші паперові гроші були випущені 1661 року у Стокгольм і (Швеція).

Зовсім недавно почали функціонувати такі гроші, які пластикові карт ки та електронні гроші.

Електроні гроші - ті, що проходять через електронний зв'язок між банком та його клієнтами і фіксуються на банківських рахунках у безготівковій формі.

3)Функції грошей є конкретним проявом їхньої сутності. У цьому плані очевидно, що трансформація економічної природи сучасних грошей зумовлює й модифікацію їхніх функцій. Традиційно в економічній науці виділяють п’ять головних функцій грошей:

міра вартості;

засіб обігу;

засіб платежу;

засіб нагромадження;

світові гроші.

Усі ці п'ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальний рух грошей (реальне функціонування грошової маси). Зміст тієї чи іншої функції грошей відображає особливості досягнутого рівня (етапу) еволюції самих грошей.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство і еквівалентний товарний зв’язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

У функції засобу обігу гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов'язково повинні бути в наявності.

Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Обидві функції грошей як міри вартості і як засобу обігу органічно взаємопов'язані. Саме ці дві основні функції зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості. Ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (відстрочкою платежу). Покупці сплачують гроші за товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Розвиток кредиту і банківської системи закономірно звужує поле застосування грошей як засобу обігу і значно розширює масштаби використання кредитних грошей – грошей як платіжного засобу. Переважання грошей як засобу обігу характерне для кризових економічних умов.

Виконання грошима функції засобу платежу створює можливість виникнення ситуації взаємної неплатоспроможності і заборгованості. Проблема неплатежів стала однією з найгостріших у сучасній фінансовій системі України. На ринку збільшується кількість продавців, які прагнуть продати свій товар, щоб одержати реальні гроші; і навпаки, покупці не можуть купити товари, бо не мають для цього грошей.

У функції засобу нагромадження гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках (в установах банків). Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн світу відбувається на міжнародних грошових (валютних ринках). При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

4)Грошовий обіг - неперервний рух грошей у сфері обігу, їх функціонування як засобу обігу і платежу. Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах. Готівкові гроші (наявні) — це банкноти, білети державної скарбниці та монети. Головним призначенням готівкових грошей є забезпечення розрахунків у реалізації товарів і послуг, виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги, покриття страхових відш-кодувань, оплата цінних паперів і доходів з них, платежі за комунальні послуги тощо.

Тенденції до обмеження обігу готівкових грошей зростають під тиском значних затрат суспільства на виготовлення грошових знаків і їх зберігання, транспортування та інкасацію, ускладнення контролю за їх використанням, здатності готівки породжувати тіньовий бізнес і відплив капіталу за кордон. Нині в Україні тільки гривнева готівка становить 43 відсотки від усієї грошової маси, а, наприклад, у США готівкові гроші становлять лише 7,5 відсотка1. Значні обсяги готівкової грошової маси загострюють проблему грошового обігу.

Безготівкові гроші (наявні) - це засоби на рахунках у банках, різноманітні депозити (вклади) у банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів. Вони виконують грошові функції за умов зняття з депозиту шляхом виписування платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог тощо. Безготівкові розрахунки забезпечують рух вартості без використання наявних готівкових грошей двома способами:

1) переказуванням грошових коштів з рахунку платника на рахунок їх отримувача у кредитних закладах;

2) проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівкових грошей.

Рівень безготівкового обігу в тій чи інший країні залежить від грошово-кредитної політики, досконалості банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обігу.

В умовах ринкових відносин грошовий обіг сприяє:

1) перерозподілу грошових коштів між суб'єктами господарювання та різними галузями економіки;

2) задоволенню потреб економіки у грошових коштах завдяки державному регулюванню грошової маси в обігу.

Організація грошового обігу здійснюється в межах грошової системи країни, яка історично склалась і закріплена національним законодавством. Вона містить такі складові:

1) грошову одиницю країни;

2) масштаб цін;

3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), порядок їх випуску в обіг;

4) регламентацію безготівкового обігу;

5) порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний паритет);

6) державне регулювання грошового обігу.

Грошові системи поділяють на два типи:

1) металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей;

2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

Основними рисами сучасних грошових систем є:

1) скасування офіційного розміну банкнот на золото, вихід золота із обігу в усіх країнах світу;

2) перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей;

3) випуск банкнот (емісія) для покриття витрат держави;

4) переважання безготівкового обігу;

5) посилення державного регулювання грошового обігу.

Для обслуговування нормального грошового обігу необхідна певна точно визначена грошова маса. Існує кілька варіантів так званої кількісної теорії грошей, що визначає кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу.

Згідно з марксистською теорією, кількість повноцінних грошей, необхідних для обігу, визначається такою формулою:

де КГ - кількість грошей, необхідна для обігу;

ТЦ - сума цін товарів;

О - швидкість обігу грошей.

Це загальний закон грошового обігу повноцінних грошей, сутність якого полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, має дорівнювати сумі цін реалізованих товарів, поділеній на кількість обігів однойменних грошових одиниць. Він відображає економічну взаємозалежність між масою товарів, що обертаються, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей. Тобто кількість повноцінних грошей, яка необхідна для забезпечення товарообігу, визначається трьома чинниками:

1) рівнем цін товарів, що підлягають реалізації;

2) обсягом товарної маси;

3) швидкістю обігу грошей.

Коли в обігу перебувають повноцінні гроші (золото) і розмінні на них паперово-кредитні гроші, то в обіг надходить така кількість грошей, яка справді потрібна для реалізації товарів. За цих умов роль стихійного регулятора грошового обігу виконує функція грошей як засобу нагромадження скарбу: якщо потреба у грошах скорочується, то зайві гроші виходять з обігу і осідають у їх власників як скарб, якщо збільшується, відбувається приплив грошей у сферу обігу зі скарбу.

За умов, коли в обігу перебувають тільки паперово-кредитні гроші, їх кількість визначається специфічним законом паперово-грошового обігу. Суть його зводиться до того, що випуск паперових грошей має бути обмежений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари і послуги зростуть.

В умовах розвинених кредитних відносин при визначенні грошової маси в обігу слід брати до уваги суму цін товарів, проданих у кредит; платежі, за якими настав строк сплати, і суму платежів, які взаємно зараховуються. З урахуванням цих обставин кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за такою формулою:

де КГ - кількість грошей в обігу;

ЦТ - сума цін товарів, що підлягають реалізації;

К - сума цін товарів, проданих у кредит;

П - платежі, за якими настав строк сплати;

ВП - сума платежів, які взаємно зараховуються;

О - кількість обігів однойменних грошових одиниць.

У західній економічній теорії широкого визнання набула кількісна теорія грошей, висунута американським ученим-економістом ірвінгом Фішером. Його формула для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, е такою:

де М - середня маса грошей, яка необхідна країні для забезпечення нормального грошового обігу;

V - швидкість обігу грошей;

Р - середній рівень товарних цін;

Q - реальний обсяг товарів та послуг, що продавалися в країні протягом певного року.

Це рівняння дає змогу розрахувати грошову масу, що перебуває в обігу:

Отже, формула І. Фішера показує залежність рівня цін від маси грошей, що перебувають в обігу. Тобто зростання цін може викликатися трьома чинниками:

1) зростанням кількості грошей, що перебувають в обігу в надлишковому розмірі;

2) прискоренням швидкості обігу грошей;

3) скороченням фізичного обігу товарів та послуг.

Аналіз показників цієї формули дає змогу визначити загальні передумови виникнення інфляції. Це швидке зростання номінальної кількості грошей, що перебувають в обігу, або прискорення швидкості їх обігу порівняно із зростанням реального національного доходу. .

Для аналізу змін грошового обігу, розробки ефективних заходів щодо регулювання темпів зростання обсягу грошової маси в національній економіці використовуються грошові показники (грошові агрегати):

1) агрегат МІ - готівкові гроші в обігу (банкноти, монети) і кошти на банківських рахунках;

2) агрегатМ2= МІ + термінові й ощадні вклади в банках;

3) агрегат М3 = М2 + ощадні вклади у спеціальних кредитних установах;

4) агрегат L – М3 + депозитні сертифікати великих банків.

Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегаті МІ, використовуються переважно у функції як засіб обігу і відповідають грошовій масі у вузькому розумінні.

Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але здебільшого у функції засобу нагромадження. Вони представляють гроші в широкому розумінні.

Швидкість обігу грошей - показник інтенсифікації їхнього руху при функціонуванні як засобу обігу і засобу платежу. Вона залежить від таких чинників: загальноекономічних - циклічного розвитку національної економіки, темпів економічного зростання, руху цін; монетарних - структури платіжного обігу, розвитку кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівня відсоткових ставок на грошовому ринку тощо.

Україна розбудовує новий паперово-грошовий обіг. У 1996 році національною грошовою одиницею стала гривня. Порядок її виготовлення і введення в обіг та підтримання товарно-грошової рівноваги розроблено Національним банком України. Всі гривні є банківськими білетами, тобто банкнотами, що дуже важливо. Банкноти забезпечені всіма активами Національного банку (золотом, коштовностями, іноземною валютою) і обмежено випускаються в обіг під реальні товарно-грошові угоди. Отже, банкнотний обіг більш захищений від знецінення і краще гарантує стабільність грошового обігу в національній економіці.

Проведення грошової реформи в Україні та введення власної національної валюти передбачає стабілізацію вітчизняної економіки, її структурну перебудову, досягнення зростаючого виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції, подолання товарного дефіциту і перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Порушення законів грошового обігу призводить до виникнення такого явища, як інфляція.

5)Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей.

Інфляція - це одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу, що негативно впливає на всі сторони життя суспільства.

Є різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Тим часом інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого - у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу.

Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги.

Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Звичайно інфляція має свій зовнішній прояв у підвищенні цін. Але не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, змінюватися під впливом циклічних і сезонних коливань виробництва, стихійних лих і т. ін. Але це будуть, як правило, не інфляційні, а певною мірою природні періодичні зміни цін на окремі товари і послуги.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

- порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом! пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

- значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

- надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

- мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовироб-ництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

- збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

- випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.).

Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначення інфляції.

Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція може набувати різноманітних форм (рис. 6.17). Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення-з іншого.

Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік).

Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно. На стадії галопуючої інфляції

відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги.

Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше нарік.

Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.

Збалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.

Незбалансована інфляція - інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

Очікувана інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників - на сировину та засоби виробництва.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.

Спричинити її може в основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад" узгоджених дій профспілок. Усе це спричиняє утворення надлишку грошей порівняно з кількістю товарів, призводить до підвищення цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати на зростання попиту.

Інфляція пропозиції (витрат) - це зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

Причинами збільшення витрат можуть бути зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, оліго-полістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави і т. ін. Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який підприємці готові запропонувати за наявного рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, у свою чергу, підвищує рівень цін.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.