13.2. Поняття та склад території держави

Відомо, що однією з обов'язкових ознак держави є її терито­рія. Територія держави (державна територія) - це частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет і влада певної держави.

Державна територія конкретної країни - це територія окреслена чіткою визначеною лінією державного кордону, яка відділяє територію цієї держави від території інших держав або від території, яка не належить жодній із існуючих держав (на­приклад, океан чи море).

Державна територія виконує дві важливі функції:

1) визначає просторові межі здійснення державної влади (територіальні межі державного суверенітету) через окреслення лінії державного кордону;

2) виконує просторове структуювання державної влади (своєрідний територіальний розріз органів державної влади з метою її кращої організації та здійснення на місцях).

Територія держави (державна територія) охоплює:

• сухопутну територію;

• водну територію - внутрішні води;

• територіальні води;

• надземну територію;

• територію посольств та консульств;

- територію суден, які належать тій чи іншій державі. Сухопутна територія держави охоплює сушу землі і про­стір під нею (надра землі).

Водна територія містить такі складові:

• внутрішні води (річки, озера, штучні водойми, моря на території держави, внутрішні затоки, бухти, порти);

• територіальні води ( морська полоса вздовж берега при­бережних держав щодо якої держава здійснює суверенітет).

Надземна територія - це повітряний простір над сухопу­тною та водною територією держави. За практикою, яка склала­ся у міждержавних стосунках, повітряний простір держави охо­плює висоту до 100 кілометрів.

Територією держави умовно вважається і територія по­сольств та консульств, а також територія суден, які належать тій чи іншій державі. Судна як засоби пересування можуть бути:

• морські;

• річкові;

• повітряні;

• космічні тощо.

Як правило, державна територія сучасної держави (сухо­путна її частина) повинна співпадати з територією етнічною.

Етнічна територія - це територія історичного розселення тої чи іншої нації. У світі майже немає таких націй, які не мають своєї етнічної (етнографічної) території.

Державна територія України після відновлення незалеж­ності в 1991 році на законодавчому рівні вперше була визначена 12 вересня 1991 року в Законі України «Про правонаступництво України». У ст. 5 зазначено, що Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України. Територія, окреслена Державним кордоном України, є її державною територією.

Отже, на законодавчому рівні було окреслено державну територію України, яка співпадає з етнічною українською тери­торією.

Питання зміни території України належить до виключного відання Всеукраїнського референдуму (ст. 73 Конституції України).

Як зазначалось вище, територія держави окреслюється спеціальною лінією, що називається державним кордоном.

13.3. Конституційно-правовий статус державного кордону України

У частині 3 ст. 2 Конституції України йдеться про те, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і не­доторканою.

Існуючий державний кордон України (лінія державного кордону України), як зазначалось вище, вперше після проголо­шення державної незалежності України (24 серпня 1991 року) було визначено в положеннях Закону України «Про правонасту-пництво України», в ст. 5 йшлося про те, що державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших дер­жав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України.

Пізніше, протягом 1992-97 років шляхом укладення серії відповідних міжнародних договорів України з Білорусією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Російською Федерацією лінію державного кордону було уточнено і офіційно підтверджено (демарковано).

Основні положення щодо статусу державного кордону як політико-правового явища викладено у Законі України «Про державний кордон України» 4 листопада 1991 року.

Державний кордон України - це лінія і вертикальна пове­рхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України (суші, вод, надр, повітряного простору).

Лінія Державного кордону України визначається:

1. рішенням Верховної Ради України;

2. міжнародними договорами України.

Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:

• на суші - за характерними точками і лініями рельєфу або чітко видимими орієнтирами;

• на морі - за зовнішньою межею територіального моря України;

• на судноплавних річках - посередині головного фарва­теру або тальвегу річки;

• на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або посередині головного рукава річки;

• на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з' єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми.

Тут діє таке правило - державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не перемі­щується як під час зміни обрису їх берегів або рівня води, так і під час відхилення русла річки (ручаю) в той чи інший бік; на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах щодо лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення; на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв) - посередині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

Державний кордон України на місцевості позначається чітко видимими прикордонними знаками - прикордонними стовпами.

До територіального моря України належать прибережні мор­ські води шириною 12 морських миль (1 морська миля приблизно -1,85 км., тобто прибережні територіальні води - це 22 км).

Цю відстань, 12 морських миль (22 кілометри), відрахо­вують:

- від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні;

- від прямих вихідних ліній, які з' єднують відповідні точки. До внутрішніх вод України належать:

1. морські води, розташовані в бік берега від прямих вихі­дних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;

2. води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

3. води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні (до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не пере­вищує 24 морських миль);

4. води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що істо­рично належать Україні;

5. обмежена лінією державного кордону частина вод рі­чок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

Порушниками державного кордону України визнаються:

1. особи, які перетнули або намагаються перетнути дер­жавний кордон України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України;

2. особи, які перетнули державний кордон у пунктах про­пуску через державний кордон України, але з порушенням пра­вил його перетинання;

3. особи, які проникли або намагаються проникнути на українських або іноземних транспортних засобах закордонного прямування з метою незаконного виїзду з території України;

4. іноземні невійськові судна і військові кораблі, які за­йшли у територіальне море або внутрішні води України, пору­шуючи установлені правила заходження в ці води;

5. іноземні підводні човни та інші підводні транспортні засоби є порушниками державного кордону України і в тих ви­падках, коли вони перетинають державний кордон України в підводному положенні або перебувають у цьому положенні під час плавання та перебування у водах України;

6) повітряні судна та інші літальні апарати, що перетнули державний кордон України без відповідного дозволу компетен­тних органів України або вчинили інші порушення правил пере­льоту через державний кордон України.

Порушенням державного кордону України є також пере­тинання його будь-якими іншими технічними або іншими засо­бами без відповідного на те дозволу або на порушення встанов­леного порядку.