Тема 8 Форми народного волевиявлення

План

1. Поняття та принципи виборчого права

2. Поняття та загальна характеристика виборчих систем

3. Поняття та види виборів. Виборчий процес в Україні

4. Референдум як форма народного волевиявлення

8.1. Поняття та принципи виборчого права

Вибори - один із найдавніших традиційних інститутів конституційного права. Нам відомі правила з історії держави і права, що існували у стародавніх демократіях (Стародавній Рим, Греція), де участь вільних людей у голосуванні була обов' язковою і за це навіть платили. Стародавні республіки без виборів не могли існувати. Потім цей інститут практично зник на сотні років, оскільки у світі запанував абсолютизм і потреби у виборах в державні органи просто не було. Відродилися вибо­ри та виборче право, яке їх регулює, тільки в епоху буржуазних революцій (XVIII ст.) та свій подальший розвиток виборче пра­во отримало в 19 ст. і сформувалося у вигляді сучасного інсти­туту в XX ст.

Термін «виборче право» має в юридичній літературі два значення: об' єктивне та суб' єктивне.

Об'єктивне виборче право - це система конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов' язані з виборами органів держави та місцевого самоврядування. Це один з інститутів конституційного права, хоч й охоплює окремі норми інших галузей права - трудового, цивільного, адміністративного, кримінального. Такі норми можна назвати полівалентними, бо вони одночасно належать до двох або бі­льше галузей права.

Отже, об' єктивне право регулює виборчу систему в ши­рокому сенсі, хоч і не у повному її обсязі. Звичайно предме­том виборчого права вважаються пов' язані з виборами суспі­льні відносини, в яких прямо чи посередньо беруть участь громадяни.

Виборчо-правовими бувають матеріальні та процесуа­льні норми (останні складають переважаючу більшість норм цієї групи).

Систему джерел виборчого права складають всі джерела конституційного права, в яких є виборчо-правові норми. Особ­ливе місце тут належить спеціальним виборчим законам, які ін­коли мають форму кодексів.

Суб' єктивне виборче право - це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах державних орга­нів та органів місцевого самоврядування. Це комплекс конкрет­них прав особи, до яких насамперед належить активне виборче право або право голосу, яке інколи йменують загальним вибор­чим правом. Право голосу використовується при голосуваннях на виборах державних та самоврядних органів і посадових осіб, на референдумах і публічних зборах.

Сюди відноситься і пасивне виборче право або право оби­ратися (так правильніше говорити, ніж право бути обраним) у виборні органи держави або самоврядування, яке охоплює право висувати свою кандидатуру або давати згоду на її висунення.

До цього переліку віднесені й інші права:

• участь у формуванні виборчих органів;

• у висуненні кандидатів;

• виступати з ініціативою відкликання виборних предста­вників і посадових осіб;

• заявляти відводи, заперечення, у тому числі щодо ре­зультатів виборів.

Це право відноситься до політичних прав. Як зазначалося, саме з наявністю в особи виборчого права звичайно пов' язують стан її громадянства.

Принципи виборчого права - це ті умови його визнання та реалізації, дотримання яких на виборах робить ці вибори дійсно народним волевиявленням. І навпаки - порушення цих принци­пів підриває легітимність виборів, а отже, й виборних органів влади та самоврядування.

До принципів суб'єктивного виборчого права можна віднести:

- загальність;

- вільність виборів (визнається навіть при демократично­му режимі не всюди);

- рівність;

- безпосередність (інколи поєднана з певною опосередко-ваністю);

- таємне голосування.

Принцип загальності виборчого права означає, що виборчі права (або хоча б активне виборче право) визнаються за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами. Це, так би мовити, максимум можливого, який на ділі практично ніде не досягається.

Коло осіб, за якими конституція та виборчі закони визна­ють виборчі права, обмежується так званими цензами (кваліфі­каціями), тобто спеціальними умовами. При цьому цензи не по­винні встановлюватися виборчим законом, якщо вони не перед­бачені в конституції або якщо конституція не передбачила мож­ливості встановлення їх законом.

Особа, за якою конституцією або законом визнано право голосу, називається виборцем.

Сукупність виборців країни або територіальної одиниці називається їхнім виборчим корпусом (електоратом).

Розрізняють:

• юридичний виборчий корпус - сукупність виборців, внесених у списки (зареєстрованих);

• фактичний виборчий корпус - сукупність голосуючих виборців;

• потенційний виборчий корпус - сукупність усіх вибор­ців як зареєстрованих, так і з певних причин не зареєстрованих.

Для виборчого права характерним є наявність виборчих цензів.

Віковий ценз - означає визнання за особою виборчих прав по досягненню певного віку. Є тенденція до зниження вікового цензу.

Ценз осілості передбачає, що за особою визнаються вибо­рчі права лише після того, як вона проживе в цій країні або міс­цевості певний час. Сенс цього цензу в тому, що виборець пови­нен хоча б мінімально бути знайомий з проблемами місцевості, де він буде голосувати.

З цензом осілості не слід плутати ценз громадянства, від­повідно до якого до виборів допускаються лише особи, які пе­ребувають у громадянстві певної держави не менше встанов­леного строку.

Майновий ценз встановлений на початку ери конституцій­ного ладу. Він полягав у вимозі, щоб виборцю належало майно не нижче встановленої суми або щоб він сплачував певного розміру податки. Вважалось, що люди, які не мають достатнього майна, не можуть брати участь в управлінні державою. З XX ст. майновий ценз практично скрізь відмінений і виборче право по­чало вважатися загальним.

Знищений був і статевий ценз (в Швейцарії - лише в 1970-71 рр.).

Із майновим цензом пов'язані освітній ценз та його різно­видність - ценз грамотності.

Освітній ценз передбачає допущення до виборів осіб, які володіють встановленим обсягом загальноосвітніх знань.

Зустрічаються, хоч і достатньо рідко, релігійні цензи. Осо­бливу групу утворюють так звані моральні цензи.

Отже, цензи - це певні вимоги, які висуваються до особи для того, щоб вона отримала виборче право.

При цьому слід зазначити, що практично всі види цензів для пасивного виборчого права є жорсткішими, ніж для активного.

Принцип вільних виборів означає, що виборець сам вирі­шує брати йому участь у виборчому процесі чи ні. Свідома не­участь виборців у виборах називається абсентеїзмом.

У деяких країнах передбачений обов'язковий вотум, тобто юридичний обов' язок виборців брати участь у голосуванні.

Обов'язковий порядок голосування зумовлює штучне під­вищення активності виборців. Однак за своєю природою таке голосування суперечить ідеї вільного волевиявлення на виборах. А це волевиявлення становить сенс самого виборчого права як суб' єктивного права громадян.

Ставлення до голосування і до участі у виборах загалом, як до обов' язку, доцільне тоді, коли воно саме по собі формува­лося у свідомості виборців.

Рівне виборче право. Цей принцип передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результат виборців. Він є наслідком і одним з проявів конституційно-гарантованої рівноправності громадян.

Принцип рівності виборчого права можна звести до фор­мули: «одна людина - один голос».

Пряме (безпосереднє) виборче право означає право вибор­ця обирати і обиратися безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду.

Непряме (опосередковане, багатоступеневе) виборче пра­во означає, що виборець обирає лише членів колегії, яка потім вже обирає виборний орган.

Згідно з принципом таємного голосування зовнішній на­гляд і контроль за волевиявленням виборця не здійснюється. Сенс його в тому, щоб гарантувати повну свободу цього волеви­явлення. Забезпечується таємниця голосування тим, що вибо­рець заповнює виборчі бюлетені або маніпулює з машиною для голосування в закритій для сторонніх поглядів кабіні.

Тільки дотримання всіх вказаних принципів дає змогу ви­знати вибори демократичними і такими, що визначають дійсне волевиявлення електорату.