Тема 12 Конституційно-правові основи судової влади

План

1. Поняття та система судової влади

2. Судова система України. Конституційні принципи правосуддя

3. Конституційно-правовий статус Конституційного Суду України

4. Конституційно-правовий статус прокуратури

5. Вища рада юстиції: призначення, порядок утворення та повноваження

12.1. Поняття та система судової влади

Згідно із теорією поділу влади, судова влада є однією з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади поряд із законодавчою і виконавчою владою. За своєю сутністю судова влада є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. Пра­восуддя - це форма державної діяльності, яка полягає у розгляді і вирішенні судами на основі права віднесених до їх компетенції справ. За характером судові справи є кримінальними, цивільни­ми, адміністративними, конституційними. Відповідно, судова влада - це сукупність повноважень із розгляду і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, кон­ституційних та інших категорій судових справ.

Зміст судових справ становлять юридичні конфлікти (спо­ри) між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами та між юридичними особами; конфлікти між органами, що представляють різні гілки державної влади, між державними органами в межах однієї гілки влади, між державою та іншими публічними об' єднаннями (суб' єктами федерації, органами міс­цевого самоврядування, міжнародними організаціями тощо) та­кож підлягають вирішенню судовою владою, якщо не вирішу­ються іншими способами.

Головна особливість судової влади, яка відрізняє її від за­конодавчої і виконавчої, полягає в тому, що вона є здійсненням правосуддя. Якщо законодавча влада є сукупністю повноважень з прийняття законів, виконавча - сукупністю повноважень з управління державними справами, то судова влада є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. До інших особливостей судової влади належить її децентралізований і неполітичний ха­рактер. Якщо законодавча і виконавча влада покладаються кон­ституціями в основному на один-два вищих органи держави і за наявності кількох суб' єктів мають ієрархічну побудову, то судо­ва влада покладається на всю сукупність судових органів від найнижчих до верховних за відсутності відносин підпорядку­вання між ними. Кожний судовий орган, а не лише верховний суд, є носієм судової влади і вирішує конкретні справи само­стійно, керуючись винятково законом і правосвідомістю.

Якщо законодавча і виконавча влада постійно перебувають під безпосереднім впливом політичних сил (насамперед політич­них партій), то судова влада має бути повністю деполітизова­ною. В іншому випадку вона втрачає самостійність, суд перетво­рюється на простий додаток до інших гілок влади і при розгляді та вирішенні справ керується не правом, а політичною доцільніс­тю, як це відбувається за авторитарних і тоталітарних політичних режимів. На відміну від органів законодавчої і виконавчої влади, склад яких формується за результатами чергових парламентських чи президентських виборів, суддівський корпус у більшості де­мократичних держав формується шляхом призначення. У демок­ратичних державах судді не можуть належати до політичних пар­тій, брати участь у будь-якій політичній діяльності.

Ще однією особливістю судової влади є джерело її сили. Судова влада не спирається на волевиявлення виборців, як за­конодавча влада, не має у своєму розпорядженні матеріальних, фінансових і силових ресурсів, як влада виконавча. Джерелом сили судової влади є повага суспільства і громадян до закону і до суду як його справедливого користувача і професійного тлу­мача. Показником сили судової влади є виконання судових рі­шень. Незалежно від оцінки рішення суду сторонами судового процесу, іншими державними органами, громадськістю тощо, воно має неухильно виконуватися. І навпаки - невиконання судових рішень є свідченням неповаги до суду і слабкості су­дової влади.

Особливістю судової влади є також те, що вона здійсню­ється у специфічних процесуальних формах: у формі судових за­сідань за участю суддів, народних засідателів, присяжних, пози­вача, відповідача, обвинувача, обвинуваченого, захисника та ін­ших із дотриманням специфічних принципів - рівності усіх учас­ників перед законом і судом, незалежності судів і суддів, забезпе­чення доведеності вини, змагальності сторін, гласності тощо.

Соціальна роль судової влади у демократичному суспільст­ві полягає в тому, щоб у різних юридичних конфліктах забезпе­чувати панування права, вираженого насамперед в конституціях та інших законах, а також у прирівняних до закону або в підза-конних актах вищого рівня - указах глави держави, декретах, по­становах уряду тощо. Відповідно до соціальної ролі головною функцією судової влади є здійснення правосуддя, тобто розгляд і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністра­тивних, конституційних та інших категорій судових справ. Судо­ва влада покликана вирішувати конфлікти не тільки між фізич­ними і юридичними особами, а й між ними та державою.

До інших функцій судової влади належать: нормотвор-чість (створення судових прецедентів судами загальної юрисди­кції в країнах з англосаксонською моделлю правових систем; прийняття рішень органами судового конституційного контро­лю); тлумачення конституції і законів (здійснюється конститу­ційними судами або судами загальної юрисдикції); здійснення контролю за діями правоохоронних органів (наприклад, переві­рка законності арешту або затримання); встановлення юридич­них фактів (передбачених у законі обставин, що є основою для виникнення конкретних правовідносин, наприклад, визнання людини померлою чи безвісти відсутньою, встановлення родин­них зв' язків тощо).

Конституційно-правовий інститут судової влади стано­вить сукупність норм, що визначають систему і статус суб' єктів правосуддя. Системою судової влади є сукупність органів, що здійснюють правосуддя. Функції судової влади здійснюють не тільки суди, а й несудові вищі органи держави - глава держави парламент, уряд. Так, глава держави наділяється правом поми­лування - скасування або пом' якшення кримінального покаран­ня, визначеного судом, у багатьох країнах; також правом утво­рення судів, призначення суддів. Парламент наділяється правом вирішувати питання про притягнення до судової відповідально­сті вищих посадових осіб держави за вчинені ними злочини в порядку імпічменту, правом оголошувати амністію, призначати суддів. Зі здійсненням правосуддя безпосередньо пов'язана дія­льність прокуратури, адвокатури, міністерства юстиції. У судо­вій системі діють органи управління судової влади та суддівсь­кого самоврядування. Одні такі органи є складовими системи судової влади держави, інші - пов'язані з нею тільки функціо­нально. Належність тих чи тих органів, наприклад, прокуратури чи досудового слідства до системи судової влади залежить від особливостей правової системи держави.

Основними елементами системи судової влади є суди. Суд -це орган держави, який здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних, конститу­ційних та інших категорій справ. Сукупність судів становить судо­ву систему. Суди поділяються на звичайні і надзвичайні. Утворен­ня надзвичайних судів, що могли б діяти поза встановленою зако­ном процедурою, прямо забороняється майже всіма сучасними конституціями. Особливості системи звичайних судів визначають­ся насамперед прийнятою у тій чи тій країні моделлю правової си­стеми. У країнах з англосаксонською моделлю правової системи (Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Японії та ін.) суди утворюють єдину систему, найвищим якої є єдиний верховний суд. Функцію судового конституційного конт­ролю тут виконують суди загальної юрисдикції, що розглядають цивільні і кримінальні справи. За романо-германської моделі пра­вової системи, що склалася в країнах континентальної Європи, по­ряд із судами загальної юрисдикції діють спеціальні органи судо­вого конституційного контролю.

Предметна і просторова сфера діяльності суду називається юрисдикцією. Розрізняють суди загальної юрисдикції і суди конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції здійс­нюють правосуддя шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, господарських, адміністра­тивних та інших справ. Вони поділяються на загальні суди, що розглядають кримінальні і цивільні справи, і спеціалізовані су­ди. Спеціалізованими судами є адміністративні, господарські (арбітражні), військові, податкові (фінансові), торговельні, мит­ні, патентні, трудові (із трудових спорів), сімейні, ювенальні (у справах неповнолітніх, від лат. juvenaHs - юний, юнацький) та ін. Деякі зі спеціалізованих судів (наприклад, адміністративні, господарські) можуть становити особливу систему, очолювану відповідним вищим судом. Вищим судовим органом у системі загальних і спеціалізованих судів є верховний суд.

Судова влада повинна захищати не тільки державу від особи (правопорушника), а й особу від держави, коли визнане державою право на стороні особи. Тому найхарактернішим для зарубіжних демократичних держав є виокремлення в системі судів загальної юрисдикції ланки судів адміністративної юрис­дикції, що розглядають скарги фізичних і юридичних осіб на дії органів публічної влади та їх посадових осіб. У деяких країнах адміністративні суди становлять особливу систему, що існує поряд із судами загальної юрисдикції та іншими спеціалізова­ними судами. Існування військових судів, що здійснюють пра­восуддя у збройних силах та інших військових формуваннях, навпаки - є нетиповим для демократичних держав. У багатьох із них утворення військових судів припускається тільки за умов воєнного стану. У деяких федеративних державах поділяються на федеральні і суди суб'єктів федерації.

За інстанційністю суди поділяються на суди першої інстан­ції, апеляційні та касаційні. За територіальною (просторовою) ознакою розрізняють місцеві (міські, районні), окружні (обласні) і верховні суди. Судові системи можуть бути дволанковими і трила-нковими. За дволанкової системи, характерної державам з простим адміністративно-територіальним поділом, основні справи розгля­дають місцеві суди як суди першої інстанції, верховний суд є су­дом другої інстанції, який розглядає касаційні або апеляційні скар­ги і протести, а також є першою інстанцією щодо обмеженого кола найважливіших справ. За триланкової системи (місцеві, окружні і верховні суди) місцеві суди розглядають справи за першою інстан­цією, окружні - за другою (апеляційною), верховні - за третьою (касаційною). Окружні та верховні суди також розглядають за першою інстанцією деякі категорії справ.

Обсяг конституційного регулювання судової влади є різним. Зазвичай конституції встановлюють судову систему, зазначаючи, зокрема, які саме спеціалізовані суди можуть бути утворені поряд із судами загальної юрисдикції, основні засади судочинства, прин­ципи статусу суддів. Конституційні положення конкретизуються в законах про судоустрій, окремі суди, статус суддів.