1.3. Джерела конституційного права України

Кожна галузь має свої джерела. Джерело права - це фо­рма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об' єктивовану реальність. Право як об' єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття «джерело права» і «форма ви­раження права»). Без такої об'єктивації державна воля народу не може бути матеріальною рушійною силою, яка творить право.

Джерела конституційного права досить різноманітні. їх класифікують за характером (сутністю) волевиявлення, змістом, формою, територією дії (часом дії), чинністю, національною приналежністю тощо.

Основним критерієм розмежування джерел конститу­ційного права є їх характер та сутність. За сутністю дже­рела конституційного права поділяються на таких: що є без­посереднім волевиявленням усього народу; що є волевиявлен­ням держави та органів державної влади; що є волевиявлен­ням територіальних громад та інших суб' єктів місцевого самоврядування.

За змістом, тобто юридичною силою, вони поділяються на конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні.

За формою вираження вони доволі різноманітні й обумо­влюються традиціями формалізації конституційно-правових норм та способами правотворчості відповідних суб' єктів кон­ституційного права:

• нормативно-правові акти;

• договори;

• судові прецеденти;

• правові звичаї.

Важливим критерієм розмежування джерел конституцій­ного права України є територія їх дії. Джерела конституційного права можуть бути загальнодержавними та локальними.

За часом дії вони поділяються на постійні і тимчасові. Більшість з них мають постійно діючий характер, тобто при­ймаються на невизначений термін.

Запропонована класифікація джерел конституційного пра­ва не є вичерпною, існують й інші критерії класифікації джерел конституційного права.

Джерела конституційного права України - це спосіб вну­трішньої організації та зовнішнього виразу конституційно-правових норм.

Різноманітні за своєю правовою природою джерела кон­ституційного права України перебувають в генетичних, струк­турних і функціональних взаємозв' язках і утворюють систему джерел конституційного права України. Система джерел кон­ституційного права України - це сукупність взаємозв' язаних і взаємообумовлених законодавчих та підзаконних нормативно­правових актів, що є зовнішньою об' єктивацією волі українсь­кого народу і політики держави.

Система джерел конституційного права України пред­ставлена:

• Конституцією України;

• законами України;

• підзаконними актами.

Конституція України є головним джерелом конституцій­ного права. Вона встановлює найбільш важливі норми і принци­пи, на основі яких здійснюється детальна правова регламентація в різних формах. Деякі норми Конституції України, згідно з її ст. 8, мають пряму дію і не передбачають додаткової регламен­тації для застосування.

Особливе місце в системі джерел конституційного права України свого часу посідав Конституційний договір між Верхо­вною Радою України та Президентом України «Про основні за­сади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Консти­туції України» від 8 червня 1995 року. Згідно зі ст. 61 положен­ня Конституції України 1978 р. діяли лише в частині, що узго­джувалася з цим договором.

Закони України, що мають найвищу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або Всеукраїнським референдумом і є найбільш по­ширеним джерелом конституційного права України. Звичай­но, йдеться лише про ті закони, що містять конституційно-правові норми, наприклад, закони України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про об' єднання громадян». Крім того, в літературі закони за юридичною силою поділяють на конституційні, органічні, звичайні та надзвичайні.

В юридичній літературі багатьох країн конституційни­ми називають закони, що вносять зміни і доповнення до кон­ституції. Процедура прийняття такого закону збігається з процедурою зміни конституції. У разі його прийняття закон інтегрується з конституційним текстом, інколи існує поза ме­жами основного тексту у формі поправки. Поправки до кон­ституції і основний текст конституції розглядаються як зміс­товне ціле, за своєю юридичною силою поправки не відріз­няються від основного тексту конституції. В Україні за час її незалежності було прийнято два конституційні закони, які стосувалися внесення змін до Конституції України: 8 грудня 2004 року (у 2010 році був визнаний неконституційним) та 1 лютого 2011 року.

Органічний закон - це закон, що приймається за прямим приписом конституції і в складнішому порядку, ніж звичайні закони. Безпосередньою основою органічного закону є бланкет-ні норми конституції, які конкретизуються в органічному законі. Особливість органічного закону полягає в тому, що він, зазви­чай, регулює цілий конституційно-правовий інститут. Як прави­ло, конституції передбачають прийняття органічних законів з питань статусу вищих органів виконавчої і судової влади, вибо­рів, громадянства, організації і діяльності політичних партій, режиму надзвичайного стану тощо.

З урахуванням зазначеного про конституційні та органічні закони, звичайними законами як джерелом конституційного права слід вважати закони, що приймаються за звичайною зако­нодавчою процедурою, як і закони інших галузей права. В окре­мих випадках джерелами конституційного права є систематизо­вані закони - кодекси.

До джерел конституційного права належать також надзви­чайні закони, що приймаються парламентом за умов надзвичай­ного або воєнного стану.

Джерелами конституційного права України також є ак­ти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або Всеукраїнським референдумом, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 року), яка встановила загальні принципи конституційно-правового роз­витку України.

Нормативні укази Президента України, що містять кон­ституційно-правові норми, наприклад, Указ Президента Укра­їни «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно­правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок легалізації об' єднань громадян» від 26 лютого 1993 року № 140.

Міжнародні договори, згоду на обов' язковість яких нада­но Верховною Радою України. Такі договори згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Акти органів місцевого самоврядування та акти місцевих референдумів. Конституція України закріплює право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, постановляти рішення, які є обов' язковими до вико­нання на відповідній території (ст. 144). Якщо ці рішення регу­люють відносини у сфері конституційного права, то їх слід ви­знавати його джерелами.

Нормативний договір - угода між правотворчими (не ме­нше двох) суб' єктами права, що має нормативний характер.

Судовий прецедент - це рішення суду в конкретній справі, юридичне обґрунтування якого надалі стає правилом, обов' язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції при роз­гляді ними аналогічних справ.

Конституційний звичай - це правило державно-політичної практики, що має усний характер і ґрунтується на згоді її учасників. Він є різновидом правового звичаю і не може бути примусово здійснений через суд, тобто не має юридичного характеру.