7.2. Політичні права та свободи громадян України

Політичні права та свободи - це можливості людини бра­ти участь у державному та громадському житті, впливати на ді­яльність різноманітних державних органів, органів місцевого самоврядування, політичних партій та інших об' єднань грома­дян політичного спрямування.

До політичних прав і свобод громадян України належать:

• право на участь в управлінні державою (ст. 38 Консти­туції України);

• право на проведення зборів, мітингів, походів і демон­страцій (ст. 39 Конституції України);

• свобода думки і слова (ст. 34 Конституції України);

• право на об' єднання в політичні партії та громадські ор­ганізації (ст. 36-37 Конституції України);

• право на індивідуальні та колективні скарги (ст. 40 Кон­ституції України);

Право на участь в управлінні державою. Стаття 38 Кон­ституції України закріплює таке право громадян. Складовими елементи цього конституційного права є положення:

• право громадян на участь в управлінні державними справами;

• право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;

• право обирати i бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Право громадян на участь в управлінні державними спра­вами фактично означає, що будь-який громадянин може стати державним службовцем чи посадовою особою органів місцевого самоврядування і реалізувати своє право на управління держав­ними справами.

Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними, мають право на участь у всеукра­їнському та місцевих референдумах, тобто право брати участь у всеукраїнських чи місцевих голосуваннях з питань внесення змін до Конституції України, затвердження чи прийняття нових законів, вирішення інших важливих загальнодержавних чи міс­цевих проблем.

Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними, мають також право обирати i бу­ти обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (володіють виборчим правом).

В розвиток положень ст. 38 Конституції України (право на участь в управлінні державою) законодавцем прийнято низку законів:

• про вибори народних депутатів України:

• про вибори Президента України;

• про депутатів і голів місцевих рад;

• про всеукраїнський та місцеві референдуми тощо.

Характеризуючи конституційне право - право на прове­дення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, насамперед вар­то звернути увагу на положення ст. 39 Конституції України, в першій частині якої йдеться, що громадяни мають право збира­тися мирно, без зброї i проводити збори, мітинги, походи i де­монстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Отже, Основним Законом передбачена можливість органі­зації та проведення громадянами таких публічних заходів: 1) зборів; 2) мітингів; 3) походів; 4) демонстрації.

Також має бути виконано дві умови:

1. публічний захід має мати виключно мирний характер і учасники його повинні бути без зброї;

2. такий захід має бути санкціонований - попередньо по­годжений і дозволений органами влади на місця.

Обмеження для реалізації цього конституційного права можливі лише за рішенням суду і мають на меті запобігання за­ворушенням чи злочинам, для охорони здоров' я населення або захисту прав i свобод інших людей.

Відсутність належного правового регулювання (насампе­ред на рівні законів) робить реалізацію цього конституційного права дещо утрудненою.

Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань закріплено в ст. 34 Конституції України. Основні положення такої конституційної норми:

• кожному гарантується право на свободу думки i слова, на вільне вираження своїх поглядів i переконань;

• кожен має право вільно збирати, зберігати, використо­вувати i поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, на свій вибір.

Здійснення права на свободу думки, слова, на вільне ви­раження своїх поглядів і переконань може бути обмежене зако­ном у випадках, якщо цього вимагають інтереси національної безпеки, якщо реалізація цього права загрожує територіальної цілісності держави, якщо цього вимагають інтереси забезпечен­ня належного громадського порядку.

Всі ці обмеження можуть здійснюватися тільки з метою:

• запобігання заворушенням чи злочинам;

• належної охорони здоров' я населення;

• належного захисту репутації або прав інших людей;

- запобігання розголошенню інформації, одержаної кон­фіденційно;

- підтримання авторитету i неупередженості правосуддя. Це конституційне право має комплексний характер -

об' єднує декілька конституційних прав (свобода думки, свобода слова, право на інформації). Перелічені категорії за своєю сутні­стю є досить різними. Якщо поняття «свобода слова» як можли­вість насамперед говорити те, що вважаєш за потрібне, може бути обмежене (наприклад, не можна ображати своїм словом інших людей), то обмеження в такій категорії, як «свобода дум­ки» - є абсурдні. Як практично і в яких випадках можна обме­жити думку людини?

Право на вільне вираження своїх переконань як певна ка­тегорія є також непростим явищем. Для його реалізації необхід­ні мінімум дві умови:

- можливість сформувати ці переконання (йдеться про до­ступ до потрібної інформації чи право на інформацію);

• доступність способів вираження своїх переконань. Найбільш поширені способи вираження своїх переконань:

• усно (слово, пісня);

- друкованим способом (газети, журнали, листівки, плака­ти тощо);

• телебачення, радіомовлення;

• електроні носії - електронна пошта, Інтернет, телефакс; Основними положеннями щодо сутності конституційного

права на об' єднання в політичні партії та громадські організації є таке:

• громадяни України мають право на свободу об' єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення i за­хисту своїх прав i свобод та задоволення політичних, економіч­них, соціальних, культурних та інших інтересів;

• політичні партії в Україні сприяють формуванню i ви­раженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах;

• членами політичних партій можуть бути лише громадя­ни України;

• громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових i соціально-економічних прав та інтересів;

• ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об' єднання громадян;

• ніхто не може бути обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій;

• усі об' єднання громадян рівні перед законом;

• політичні партії та громадські організації не можуть ма­ти воєнізованих формувань.

І останнє з політичних конституційних прав громадян - це право на звернення.

Таке право громадян закріплене у статті 40 Конституції України та деталізоване в Законі України «Про звернення громадян».

Під зверненням громадян законодавець розуміє викладену у письмовій або усній формі:

• пропозицію (зауваження);

• заяву (клопотання);

• скаргу.

Основні конституційні положення цього права громадян:

- усі мають право направляти індивідуальні письмові зве­рнення;

• усі мають право направляти колективні письмові звер­нення;

• усі мають право особисто звертатися до органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування та посадових i службових осіб цих органів, що зобов' язані розглянути звернен­ня i дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суб' єктами цього конституційного права є усі фізичні особи:

• громадяни України;

• іноземні громадяни;

• особи без громадянства.

Адресатами звернень (тими, до кого можуть бути направ­лені ці звернення) законом визначені:

• органи державної влади (всіх трьох гілок: законодавчої, виконавчої та судової);

• органи місцевого самоврядування (насамперед голови та виконавчі комітети місцевих рад );

• посадові особи державних органів та органів місцевого самоврядування;

• установи, організації та підприємства (незалежно від форми власності);

• засоби масової інформації; Законом передбачено види звернень :

• індивідуальні (особисті);

• колективні.

Чинним законодавством передбачено низку вимог щодо правильного оформлення звернень громадян. Не підлягають розгляду анонімні звернення.