Тема 10

Конституційно-правовий статус Президента України

План

1. Поняття та зміст інституту глави держави

2. Конституційно-правові основи порядку обрання Пре­зидента України

3. Основи конституційно-правового статусу Президента України

4. Повноваження Президента України

5. Припинення повноважень Президента України

6. Конституційно-правовий статус Ради національної безпеки та оборони

10.1. Поняття та зміст інституту глави держави

У кожній державі є орган, який називають главою держави. Основне призначення такого органу - це концентроване (як пра­вило, в «одних руках») представництво держави загалом в її сере­дині та за її межами.

Глава держави - особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представниц­тво держави у внутрішніх та зовнішньополітичних відносинах.

Інститут глави держави притаманний всім політично ор­ганізованим країнам, але в різних країнах місце й роль глави держави є різною та обумовлена його юридичною формою, фо­рмою правління, характером державного режиму, об'ємом кон­ституційних повноважень тощо. У сучасних державах існують такі юридичні форми глави держави:

- монарх - суверенна і не пов'язана політичною відпові­дальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різно­видами інституту монарха є: монарх, який успадкував свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призна­чений своєю сім' єю - правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монархами суб' єктів федерації (Ма­лайзія, ОАЕ);

• президент - обраний народом, парламентом або пред­ставницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації;

• колегіальна президентура - обраний парламентом на ви­значений термін колегіальний орган, який здійснює функції гла­ви держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан-регенти в Сан-Маріно, Федеральна рада у Швейцарії);

• глава уряду, на якого покладено здійснення функцій глави держави (землі ФРН);

• одноосібний або колегіальний узурпатор - особа чи ко­легіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні «царського» походження, ні мандата ви­борців.

Фактично є два основних напрямки діяльності такого органу:

• внутрішньодержавний напрямок;

• зовнішньодержавний напрямок.

Залежно від реального наповнення владних повноважень глави держави за цими двома напрямками, можна говорити про характер самої держави в багатьох її аспектах (демократична чи недемократична держава, якщо демократична, то який характер має, наприклад, республіка ). В абсолютній більшості випадків, глава держави є одноособовим органом. У світовій практиці тра­плялось не мало випадків, коли главою держави був колективний орган (Директорія, Президія, Рада тощо). Так, формальним (юри­дичним) главою держави в колишньому СРСР (за Конституцією СРСР 1978 року) главою держави була Президія Верховної Ради СРСР на чолі з її Головою. Але реальним (де-факто) - був Гене­ральний секретар ЦК КПРС.

У спеціальній літературі є багато різних визначень що­до інституту глави держави. З найбільш вдалих (і в той же час коротких) дефініцій є поняття глави держави, визначених В.М.Шаповалом, за яким глава держави - це особа, яка за­ймає формально вище місце в структурі державних інститутів одночасно здійснюючи функцію представництва самої держа­ви загалом.

Основними функціями глави держави є:

- здійснення державної влади;

- представництво держави.

Статус глави держави (насамперед його владні повнова­ження, компетенція) тої чи іншої країни залежить від низки чинників. Серед них: форма самої держави, її правова система, а також рівень правового розвитку та державно-правові традиції народу. Часто власна назва інституту глави держави залежить від цих особливостей. Так, в монархічних державах її главою є імператор, цар, шах, король, великий герцог тощо. Для більшос­ті держав з республіканською формою правління, зазвичай, це Президент, рідше - Прем'єр-Міністр. В Україні згідно з чинною Конституцією, главою держави є Президент України.

Статус глави держави в країні з республіканською фор­мою правління фактично є визначальним в багатьох моментах і для самої характеристики цієї держави як республіки. Нині най­більш поширеними формами республіки є :

• президентська;

• парламентська;

- змішана (президентсько-парламентська чи парламенсь-ко-президентська).

Інститут глави держави в Україні має свій шлях розвитку. І в його назві, і в реальному наповненні цього інституту владни­ми повноваженнями відобразилася вся наша національна історія державотворення.

Так, в «старих» Українських державах її главами були:

- Великий Київський князь - у Київській Русі;

- Князь, пізніше Король - у Галицько-Волинському кня­зівстві (королівстві);

• Гетьман - у Козацькій державі Богдана Хмельницького; В «нові часи» (в ХХ ст.) главами українських держав були:

• Президент - в Українській Народній Республіці;

• Голова Національної Ради (парламенту);

• Президент - в Карпатській Україні;

• Президія Верховної Ради в Українській РСР (формально). За радянських часів в Україні поста президента і взагалі

глави держави не було. Функції глави держави виконував коле­гіальний орган - Президія Верховної Ради Української РСР. По­ст глави держави (президента) в Україні був впроваджений не­задовго до проголошення Верховною Радою Української РСР незалежності України Законом Української РСР «Про заснуван­ня поста Президента Української РСР і внесення змін та допов­нень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 5 липня 1991 року.

Того жо дня, тобто 5 липня 1991 року, Верховною Радою Української РСР були прийняті Закони «Про Президента Украї­нської РСР» і «Про вибори Президента Української РСР». Згід­но з конституційними змінами Президент Української Радянсь­кої Соціалістичної республіки є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади. До повнова­жень Президента Української РСР, закріплених у статті 1145 Конституції української РСР, належало те, що він «очолює сис­тему органів державного управління, забезпечує їх взаємодію з Верховною Радою Української РСР» (п.4). Конституція одно­значно ідентифікувала Президента Української РСР з виконав­чою владою.

Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кон­ституції (Основного Закону) України» від 14 лютого 1992 року у статті 1141 Конституції України Президент України визначався вже не як найвища посадова особа, а як глава держави: «Президент України є главою держави і главою виконавчої влади України».

Конституційним Договором між Верховною Радою Украї­ни та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року Президент України був визнаний главою держави, главою виконавчої влади і главою уряду: «Президент України є главою держави і главою державної виконавчої влади

України Президент України як глава державної виконавчої

влади здійснює цю владу через очолюваний ним Уряд - Кабінет Міністрів України - та систему центральних і місцевих органів державної виконавчої влади» (ч. 1, 3 ст. 19).

Нова Конституція України не пов' язує статус Президента України з виконавчою владою, хоча залишає за ним значні пов­новаження у сфері виконавчої влади, насамперед щодо форму­вання і функціонування уряду. Згідно зі статтею 102 Конститу­ції України «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина».

Статус глави держави в Україні був нерозривним з особ­ливостями форми її держави.

Так, на перших порах (до грудня 1991 року), коли главою держави була Президія Верховної Ради України - це була ще так звана радянська республіка.

З грудня 1991 по червень 1995 року (час укладення Кон­ституційного Договору) - це була певна модифікація президент­сько-парламентської республіки.

Протягом дії Конституційного Договору - президентська республіка (червень 1995 - червень 1996).

З 28 червня 1996 по 1 січня 2006 року ( набрання законної сили Закону України «Про зміни до Конституції України») -президентсько-парламентська республіка.

З 1 січня 2006 року до жовтня 2010 року - парламентсько-президентська республіка. Відповідно, після скасування Кон­ституційним Судом у 2010 році Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року - президе­нтсько-парламентська республіка.