§ 2. Вимова голосних і дифтонгів

Голосним звукам відповідають літери a, e, і, o, u, y. Звуки [a], [o], [u] вимовляються як українські [а], [о], [у]. Наприклад: arma [арма] — зброя, orator [оратор] — оратор, urbanus [урбанус] — міський.

Буква е вимовляється як [е], наприклад: edictum [едіктум] — едикт.

8

Буква і, що стоїть перед голосною на початку слова або між голосними, вимовляється як [й], в інших позиціях як [і], наприк­лад: iunior [йуніор] - молодший, debîtum [дебітум] - борг.

Буква y вимовляється як [і] і вживається у словах грецького походження, наприклад: gyrus [гірус] - коло.

У латинській мові існує 4 дифтонги (двоголосні): ae, oe, au, eu. Дифтонги вимовляються у таким чином:

ae - [е], наприклад: aes [ес] - мідь;

oe - [е], наприклад: poena [пена] - покарання;

au - [ау]; eu - [еу].

У двох останніх дифтонгах звук [у] короткий, наголос падає на перший звук, наприклад: aurum [аурум] - золото, Europa [еуропа] - Європа. У випадках, коли необхідно прочитати окремо голосні що входять у дифтонги, над однією з них ставиться тре-ма: a¸r [аер] - повітря.

§ 3. Вимова приголосних і буквосполучень

Буква c у класичній латині вживалася тільки для позначення звука [к]. В IV-V ст. н е. перед звуками [e], [i] вона почала ви­мовлятися як [ts], що відповідає українському звуку, який позна­чається літерою ц. При традиційній вимові літера с читається як [ц], якщо вона стоїть перед e, і, y, ae, oe, і як [к] в інших позиці­ях, наприклад: ceterum [цeтерум] - утім, civis [цівіс] - грома-дянин, cytus [цітус] - клітина, caecus [цекус] - сліпий, coetus [цетус] - збори, color [колор] - фарба, factum [фактум] - дія.

Буква l вимовляється м’яко [л’], наприклад: locus [л’окус] -місце.

Буква q вживається тільки у сполученні з u і вимовляється як [кв], наприклад: quinque [квінкве] - п’ять.

Буква s, що стоїть між голосними і між голосним та приго­лосними n або m, вимовляється як [з], в інших позиціях як [с], наприклад: casus [казус] - випадок, fraus [фраус] - обман.

Буква x вимовляється як [кс], наприклад: felix [фелікс] -щасливий.

Буква z вимовляється як [з] і вживається у запозичених сло­вах, наприклад: gaza [газа] - скарбниця.

Буквосполучення ngu перед голосними вимовляється як [нгв], наприклад: lingua [лінгва] - мова.

9

Буквосполучення ti у позиції перед голосними вимовляється як [ці], після приголосних s, t, x вимовляється як [ті], наприклад: ratio [раціо] - розум, bestia [бестіа] - звір.

Наступні буквосполучення зустрічаються тільки у словах грець­кого походження: ch вимовляється як [х], ph - як [ф], rh - як [р], th - як [т], наприклад: chaos [хаос] - хаос triumphus [тріумфус] -тріумф, rhetor [ретор] - оратор, thema [тема] - тема

§ 4. Довгота і короткість звуків. Наголос

Голосні латинської мови можуть бути довгими і короткими, що має велике значення для правильної постановки наголосу. У навчальних посібниках, словниках і т. д. для позначення довго­ти і короткості використовуються відповідно надрядкові знаки " і -, що ставляться над голосними, наприклад: а, а.

У нашому підручнику довгота і короткість позначається тільки у випадках, коли це необхідно для постановки наголосу, для визначення значення і граматичної форми слова.

Наголос у латинських словах падає на другий склад від кінця слова, якщо він довгий, переходить на третій склад, якщо дру­гий склад короткий. На останній склад і далі ніж на третій склад від кінця слова, як правило, наголос не падає.

Отже, для правильної постановки наголосу необхідно з’ясу­вати, який склад є довгим, який коротким.

Довгий склад утворюють довгі голосні.

Дифтонги від природи довгі: europaeus - європейський.

Голосний довгий, якщо він стоїть перед двома чи більше при­голосними і перед x, z (виняток становлять приголосні p, b, t, d, c, g у сполученні з l чи r): argumentum - аргумент, доказ; codicillus -кодиціл, додаткове заповідальне розпорядження.

Короткий склад утворюють короткі голосні.

Голосний, що стоїть перед голосним: praesumptîo - презум-ція, припущення.

Голосний, що стоїть перед сполученням приголосного з h (в грецьких словах): chirogrâphum - боргова розписка.

Довгі за природою голосні другого складу ми не будемо по­значати ніякими знаками: advocatus - адвокат, natura - приро­да; testator - заповідач.

Коротки за природою голосні другого складу позначаються знаком короткості: civîtas - громодянство, держава; duodêcim -дванадцять; defendêre - захищати.

10

Вправи для читання

1. Mens - розум; libertas - воля; ego - я; deposîtum - де­позит, річ, віддана на збереження; necessarius - необхідний; error - помилка.

2. Ius - право; iniuria - несправедливість; iudex - суддя; vita - життя; punire - карати; privatus - приватний; fides -віра; довіра; iudicium - суд; рішення; Gaius - Гай.

3. Lyra - ліра; syllabus - список; заголовок судових рішень; mysterium - таємниця; synodus - синод.

4. Praetor - претор; foedus - союз; oeconomia - правильне господарство; saecûlum - рід, століття; Graecia - Греція; poeta - поет; auditorium - зал судових засідань; coemptio -купівля; auxilium - дотація; neutrum - середній.

5. Causa - причина; Caesar - Цезар; consensus - угода, tunc - тоді; collegium - колегія; culpa - провина; scire - зна­ти; credîtor - кредитор; ecclesia - збори; церква; suicidum -самогубство; curator - опікун; crimen - злочин; caput - голо­ва; et cetêra - і так далі; coelum - небо; custodia - охорона; centum - сто; carcer - в’язниця; Cyprus - Кіпр; credo - сим­вол віри, переконання; consul - консул.

6. Anîmal - тварина; difficîlis - важкий; consultum - рада; legitîmus - законний.

7. Cоlloquium - розмова, співбесіда; quasi - начебто, май­же; quaestor - слідчий; quadrûpes - чотиринога тварина; quando - коли; quattuor - чотири; quantum - скільки; aquaeductus - водопровід.

8. Mensis - місяць; basis - основа, підґрунтя; usus - кори­стування; status - стан; risus - сміх; rustîcus - сільський; sensus - сенс; absolvêre - виправдовувати.

9. Lex - закон; codex - стовбур, книга; exemplar - зразок; vox - мова, голос; rex - цар; examinare - випробувати.

10. Zona - пояс; zephyrus - зефір, західний весняний вітер; zodiâcus — зодіак.

11. Sanguis - кров; bilinguis - двомовний; unguis - ніготь.

12. Iurisdictio — юрисдикція; lectio - урок; читання; licentia - можливість; право; conditio - умова; mixtio - змішу­вання; sanctio - непорушний закон, договірна стаття; Attius -Аттій (римське ім’я); ignorantіа - незнання; scientia - знання, iustitia - правосуддя.

11

13. Thesis - положення; charta - папір; rhetorîca - мистецт­во красномовства; theatrum - театр; philosophia - філософія; schola - школа; authentîcus - справжній; thermae - теплі або купальні джерела; phantasia - уява, ідея, думка.

14. Arbîter, philosôphus, Gaius, rector, decanus, professor, victoria, iustitia, fortuna, respublîca, orator, alîbi, interdictum, latinus, ius Romanum, ius civile, ius publîcum, ius privatum, ius gentium, codex Gregorianus, Fragmenta Vaticana, Iulii Pauli sententiarum ad filium libri quinque, collatio legum Mosaicarum et Romanarum, corpus iuris civilis, leges Duodêcim tabularum, ad edictum, lex Romana Burgundiorum de iure pontificio, Marcus Tullius Marci filius Corneliana Cicêro.

DE VITA ROMAE ANTIQUAE

PERSONALIA Yulius Paulus

Юлій Павл (жив на межі II-III ст. н е.)

Учень Квінта Цервідія Сцеволи, адвокат, помічник префек­та гвардії, потім вів щоденник принцепса, тобто записував його виступи і завідував його кореспонденцією (magister memoriae). При Олександрі Севері одержав посаду префекта гвардії (praefectus praetorio) разом зі своїм колегою Ульпіаном.

З числа римських юристів Павл був найпліднішим письмен­ником, приблизно шоста частина Дигест - це уривки з його творів. Павл залишив після себе 86 творів у 319 книгах (сувоях). З них Notae (нотатки до праць Юліана, Нерація, Сцеволи і Па-пініана, коментарі Ad Plautium (до творів Плавтія), Ad edictum (до єдикту - 76 книг) і Ad Sabinum (до творів Сабіна). Quaes-tiones (Питання) і Responsa (Відповіді) Павл присвятив ка­зуїстиці, для навчальних цілей написав Sententiae ad filium (На­станови сину), які були дуже популярні в пізніший час і набули силу закону, Institutiones (Інституції) і Regûlae (Правила).

Юлій Павл працював над безліччю проблем з різних галузей публічного і приватного права, мав юридичну ерудицію, зумів узагальнити в лаконічно точні визначення значний казуїстичний матеріал. Стислість, афористичність, ефектність, властива стилю Павла, дозволяють і донині багатьом положенням права, що були висловлені ним, не втратити своєї переконливості і краси.

12