13. Культура менеджменту

13.1. Визначення основних понять культури управління

Коло питань: предмет «культури управл³ння»,завдання культури управл³ння.

Термін «культура управління» або «культура менеджменту» останнім часом виборює ранг загальновживаного. Саме тому доцільно передусім визначити зміст цього терміна з урахуванням основних тенденцій розвитку наукового управлінського знання, розв’язаних та нерозв’язаних проблем.

Предмет «культури управління»

Перш за все необхідно з’ясувати поняття предмета «культура управління».

Культура управління— це теоретичні основи того, як краще, з урахуванням економічних та інших тенденцій розвитку об’єкта управління застосувати адекватну йому та достатньо ефективну управлінську систему, структуру.

Наприклад, як організувати систему управління освітою, щоб за її допомогою впливати на хід розвитку освіти в необхідному для держави напрямі, що слід зробити керівництву незалежної України, аби подолати кризову ситуацію та вивести країну на шлях успішного розвитку.

Культура управління— це узагальнення раціональної організації роботи апарату управління, прищеплення йому найбільш ефективних засобів, форм і методів його праці, розкриття ролі культурного елементу в ньому.

Культура управління— це розуміння управління як важливої соціальної функції — свідомої і владної, із застосуванням новітніх досягнень організаційної культури, впливу її як на окремих людей, так і на всю людську спільноту задля досягнення чітко визначеної конкретної мети.

Культура управління— це теорія закономірностей комплексного, системного підходу до розв’язання управлінських проблем. Вона висвітлює універсальне організаційне бачення об’єкта управління. Перед нею стоїть завдання створити такий управлінський світогляд для кожного керівника, який в змозі піднести його до висот сучасної професійної культури.

До предмета культури управління як до явища організаційної культури відносяться і питання технологічного характеру, способи отримання і переробки інформації, визначення чисельності необхідних працівників апарату управління, підбір, розстановка та виховання кадрів.

Завдання культури управління

Завданням культури управлінняє донесення інформації управлінцям-практикам про різні методи розв’язання усіх можливих організаційно-управлінських проблем; навчання їх ставити мету й науково вірогідно аналізувати труднощі, що перешкоджають їх досягненню; показ їм, як треба оцінювати переваги чи вади управлінських рішень [30].

13.2. Ознаки та методологія культури управління

Коло питань: функц³¿ кер³вника по управл³нню персоналом, ознаки р³вня культури управл³ння методолог³чн³ засади культури управл³ння.

З огляду на сказане вище культура управління — це сукупність теоретичних та практичних положень, принципів і норм, що мають загальний характер і відносяться так чи інакше до різних аспектів людської діяльності. Це система знань, що обслуговує управлінську практику як культурний феномен, сукупність науки і мистецтва управління, набір різного роду рекомендацій, узагальнень про об’єкт управління, які мають науково-практичну цінність і органічно, посистемно пов’язані між собою.

Функції керівника по управлінню персоналом

Культура управління персоналом передбачає:

1. Планування людських ресурсів організації, визначення потреби в кадрах, вибір джерел задоволення в них, розробку кадрової політики фірми.

2. Формування кадрового складу — відбір, добір, прийом на роботу, заміщення посад, скорочення, переміщення кадрів, звільнення з роботи, розробку вимог до найнятого працівника.

3. Організацію праці — розстановку кадрів, створення умов для продуктивної праці, організацію підвищення кваліфікації, перепідготовки, самоосвіти працюючих.

4. Розподіл функціональних обов’язків та визначення графіка роботи, правил трудового розпорядку.

5. Оцінку діяльності (атестація та переатестація) персоналу, визначення здатності працюючого досягти більшого.

6. Оплату і матеріальне стимулювання праці.

7. Охорону праці і здоров’я працюючих.

8. Формування системи комунікації в організації. Турботу про соціально-психологічний клімат, виховання, улагодження конфліктів.

9. Ведення інформаційно-аналітичної роботи по кадрах.

Культура управління — важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їхні помисли і бажання. Водночас, вона один з вирішальних факторів успіху в управлінні.

Ознаки рівня культури управління

Культура, так чи інакше, може стикатися з безкультур’ям, не приймаючи його як антипод. Щоб краще зрозуміти можливість подібного зіткнення, звернімо увагу на характеристику цих антиподів.

Основні ознаки високого рівня культури управлінців:

1. Глибина наукового розуміння суспільного життя.

2. Широта мислення.

3. Доброзичливість, людяність і гуманне ставлення до інших.

4. Щирість і природність у поведінці, вчинках, здатність за будь-яких обставин залишатися самими собою.

5. Правдивість і щирість.

6. Толерантність, чуйність і повага до інших.

7. Скромність, розвинене почуття власної гідності.

8. Чемність, готовність відгукнутися на прохання інших.

9. Розумне і природне дотримування прийнятих у суспільстві правил поведінки, поважне ставлення до звичаїв і норм життя та діяльності інших людей і народів.

Основні ознаки безкультур’я працівника:

1. Поверховість, зазнайство, верхоглядство.

2. Грубість і жорстокість.

3. Словоблуддя і нечесність.

4. Непорядність і аморальність поведінки.

5. Брехливість, підступність.

6. Зневага, зверхнє ставлення до інших.

7. Байдужість, корисливість.

8. Формально-поверхове дотримання правил і норм організаційної поведінки.

9. Зрадливість, вандалізм.

10. Підлабузництво, заздрощі [31].

Справжня висока культура управління, як і культура особистості — це акме, гармонія знань і морально-естетичних якостей, які, безумовно, залежать від інтелектуально-культурних якостей особистості, що знаходиться біля керма управління.

Методологічні засади культури управління

Термін «культура управління» стає змістовним, методологічним та однозначним, хоча його зміст зумовлюється і визначається залежно від об’єкта управління, організаційної культури та субкультур. Саме тому вживаються різноманітні терміни — «культура управління виробництвом», «культура організації управління», «культура управління суспільством», «культура соціального управління» тощо.

Зазначена термінологічна розбіжність породжує інколи певні труднощі при аналізі методології управління як культурного явища, що створює враження про неуважність авторів, які вживають ці терміни. Хоча це зовсім не є «неуважністю», бо викликане прагненням висвітлити найістотніші проблеми в суті визначення методології з точки зору її культурного змісту.

Водночас сама методологія такого узагальнюючого рівня передбачає створення єдиної культури управління, однорідної галузі знань, самостійної теорії. Це знімає звинувачення науки управління в претензійності, в тому що така загальна наука і саме її найменування умовні, що в цьому разі мова може йти про організаційну культуру стосовно об’єктів управління, що процес управління зумовлений зв’язком різного роду елементів юридичного, економічного, психологічного чи соціального характеру, і тому нема потреби вдаватись у зв’язку з цим до апріорного встановлення контурів якоїсь нової теорії управління.

Усе ж наявність таких зауважень не послаблює загального висновку, що культура управління — система знань про процеси управління, структури управлінських систем, форми, методи і принципи управлінської діяльності.