Переднє слово

Від керівників сучасних організацій вимагається більш високий, ніж раніше, рівень професійного уміння. Менеджмент став професією, досягти хороших результатів у якій можна тільки цілеспрямовано розвиваючи мистецтво керувати як робочим процесом, так і людьми, об’єктивно ставитися до впровадження нових методів роботи, прийняття своєчасних рішень. Усього цього і багато чого іншого покликаний навчити курс «Менеджмент для початківців».

Поняття «менеджмент», «менеджер» займають чільне місце в нашому мисленні. Головні вимоги до сучасного керівника — застосовувати нові методи управління, враховуючи ту чи іншу ситуацію, що складається на ринку. Гнучкість, інтуїція, рішучість, здатність працювати в кризових умовах — ось ті важливі якості, якими повинен володіти керівник будь-якої ланки управління, що має намір тривалий час діяти на ринку.

Ні екологічне багатство і не технічний прогрес були причиною стрімкого розвитку США, Японії та ряду інших країн, а тільки менеджмент і, перш за все, нова філософія управління стали усьому запорукою. Саме ефективний менеджмент, як один із найважливіших інструментів сучасного суспільства, в змозі забезпечити його екологічний і соціальний розвиток, який одночасно і є його результатом.

Мета навчального посібника — розкрити суть основних категорій менеджменту, розглянути менеджмент як систему і пояснити кожну її складову. Викладений тут матеріал допоможе студентам детальніше з’ясувати особливості сучасного процесу управління, його культури, оволодіти знаннями, необхідними для побудови ефективно діючої організації. Практичні завдання і тести дозволять проконтролювати ступінь засвоєння знань.

Поданий у навчальному посібнику матеріал є результатом синтезу існуючої інформації, напрацьованої вітчизняними і зарубіжними спеціалістами у галузі управління. Автор зосередив увагу лише на найважливіших питаннях менеджменту. Більш глибокі відповіді на конкретні питання можна знайти в рекомендованій літературі.

Мистецтво наукового управління —

це еволюція,а не винахід

Ф. Тейлор

1. Менеджмент: суть I знаЧеннЯ

1.1. Зародження теорії управління

Коло питань: виникнення управл³ння, ф³лософський внесок в тер³ю управл³ння, теоретичн³ засади управл³ння в пер³од становлення кап³тал³зму.

Виникнення управління

Управління з’явилося дуже давно. Письмові історичні свідчення вказують на те, що вперше цю проблему почали розв’язувати стародавні шумери, а згодом єгиптяни. Саме вони близько шести тисячоліть тому визнали за потрібне цілеспрямовано організовувати діяльність людей, планувати її i контролювати результати, а також порушили питання про децентралізацію управління. Вже в ті часи були застосовані для потреб управління письмові документи.

У давньоєгипетській пам’ятці писемності «Повчання Птаххотепа», вже були зазначені найважливіші питання управління державою. «Якщо ти керівник, зазначається в ній, то будь спокійним, коли слухаєш ти слова просителя: не відштовхуй його, перш ніж він облегшить душу від того, що хотів тобі сказати. Уражена нещастям людина хоче вилити тобі свою душу навіть більше ніж добитись сприятливого вирішення свого питання» [8].

Створення великих машиноподібних, бюрократично керованих людських спільнот (мегамашин) дозволило єгипетським фараонам вирішувати значні будівельні і військові завдання. Саме тоді було винайдено дрібний коопераційний підрозділ праці, командна ієрархія, стандартизація. В ці ж часи уперше були застосовані елементи контролю за діяльністю робітників. Це дало можливість значно підвищити продуктивність праці робочих, а також утримувати чималий клас людей, що не займались фізичною працею.

Філософський внесок в теорію управління.

Вагомий внесок у теорію управління в епоху античності зробили відомі філософи: Сократ (сформулював принцип універсальності управління), Кір (довів необхідність встановлення ділових контактів між людьми), Ксенофонт (назвав управління мистецтвом), Платон (ввів принцип спеціалізації).

Олександр Македонський у 325 р. до н. е. розвинув теорію і практику управління військами. Створений ним військовий штаб можна назвати першою організаційною структурою управління.

Досить грунтовно виклав проблеми управління Н. Макіавеллі (1469–1527 рр.), сформулювавши принципи, що істотно вплинули на розвиток менеджменту. Наведемо деякі з них:

— засадою авторитету або влади лідера є підтримка його прихильників, переможців не судять;

— підлеглі мають знати, чого чекати від свого лідера, і розуміти, чого чекає лідер від них;

— лідер повинен мати волю до влади;

— лідер — завжди взірець мудрості і справедливості для своїх підлеглих [2].

Певний вплив на формування науки про управління суспільством справили представники соціальної утопії Т. Мор і Т. Кампанелла. В своїй відомій праці Томас Мор виклав ідеальну на його погляд теорію соціально-політичного управління державою.

Певний внесок в наукові засади управління зробили також Роберт Оуен (1771—1858 рр.),Чарльз Баббедж (1792—1871рр.) та багато інших. В книгах Р. Оуена висвітлювалися соціальні питання виробництва, відносини керівника з працівником, правильна організація праці і виховання характеру людей. У 1824 ним було створене для безробітних кооперативне поселення «Нова гармонія», статусом якого передбачалась соціальна рівноправність усіх членів, виборність органів управління, колективна оплата праці,відмова від покарань тощо [39].

Новий стрибок в практиці управління в VI столітті зробила християнська церква на прикладі бенедиктських монастирів. Управління в них будувалось не на примусі, а на добровільних засадах, як моральний і релігійний обов’язок вільної людини за заповітом св. Бенедикта Нурійського. Порядок у монастирях був не менш суворий, а влада і субординація стали інтегральною частиною добровільного об’єднання людей. Значним досягненням в них стало чередування фізичних і інтелектуальних завдань, чітка їх організація протягом дня, а також створення машин, що полегшили фізичну працю людей.

Теоретичні засади управління в період становлення капіталізму

До початку минулого сторіччя теорія управління як єдине ціле ще не склалась, адже в ній не було потреби. Вищі керівні посади в державних структурах обіймались частіше на правах сили або родинних зв’язків, а тому не було необхідності в наукових рекомендаціях. Приймаючи рішення, керівники покладалися на свою інтуїцію, минулий досвід та волю правителів.

В епоху рабовласництва переважали методи прямого примусу і покарання як головні фактори мотивації до праці.

У другій половині XIX ст. на Заході ринкові відносини поширились на всi сфери життя. Зросла кількість підприємств, які відчували потребу в керівниках, здатних приймати обгрунтовані реалістичні рішення i працювати з великою кількістю найманих працівників. Від управлінців уже вимагалися високий професіоналізм, компетентність, уміння діяти згідно з чинним законодавством. Вони стали більш детально досліджувати питання управлінської діяльності з метою ефективної організації керівництва виробництвом на наукових засадах.

Розвиток управління як науки відбувався поступово. Успіхи в теорії управління завжди залежали від досягнень в психології, соціології, математиці, антропології, педагогіці тощо. В міру розвитку цих наук дослідники у сфері управління все більш довідувались про фактори, які впливають на управлінські процеси в різного виду організаціях.

Сучасний менеджмент виник наприкінці позаминулого століття, коли в 1881 р. американець Джозеф Вартон розробив його перший систематичний курс для викладання в коледжі. Широко визнаним менеджмент став лише в 1911 р. після видання американським інженером Фредеріком Тейлором книги «Принципи наукового управління» i організацією Харлоу Персоном першої наукової конференції з менеджменту. Це дало змогу в 1916 р. Анрі Файолю порушити питання про його обов’язкове викладання у вищих навчальних закладах [21].

У XX ст. послідовно сформувались кілька шкіл та теорій менеджменту, досягнення яких широко використовуються i нині.