4.6. Моделі і принципи управління

Коло питань: модель Т. М³тчела ³ Р. Хауза, модель В. Вурна ³ Ф. Йетона, принципи ефективного управл³ння, психолог³чна характеристика окремих тип³в характеру управл³нц³в. Модель Т. Мітчела і Р. Хауза.

Модель «Шлях — мета», що описує залежність стилю управління від ситуації, запропонували Т. Мiтчел i Р. Хауз. Ця модель вміщує чотири стилі управління, використання яких визначається ситуацією, наданням переваги особистим якостям підлеглих, їхньою вiрою в свої сили i можливістю впливати на зовнішнє оточення:

1) стиль підтримки— застосовується в ситуації, коли спiвробiтники прагнуть самоутвердитися;

2) стиль, орієнтований на досягнення— застосовується тоді, коли підлеглі вболівають за високий рівень виробітку i вірять в те, що зможуть його досягти;

3) інструментальний стиль— коли підлеглі прагнуть самостійності i самовираження, хочуть, щоб їм поставили завдання i залишили в спокої, особливо тоді, коли вони впевнені в тому, що не зможуть нічого змінити;

4) стиль управління, орієнтований на участь підлеглих у прийнятті рішень— застосовується в ситуації, коли співробітники намагаються реалізувати себе в управлінській діяльності.

Модель В. Вурна і Ф. Йетона.

Цікаву модель стилів управління розробили В. Вурн i Ф.Йетон. Залежно від того, наскільки підлеглі залучаються до прийняття рішень, можна говорити про п’ять варіантів поведінки керівника:

а) сам приймає рішення на підставі інформації, яку отримав;

б) керівник приймає рішення на підставі інформації, яку отримав від підлеглих, повідомляючи їх про суть проблеми;

в) керівник повідомляє суть проблеми підлеглим, вислуховує їхні думки, узагальнює їх i приймає особисте рішення;

г) керівник ставить проблему перед групою підлеглих, яка активно її обговорює, в результаті чого i приймається рішення;

д) керівник працює разом з групою, яка виробляє колективне рішення чи приймає індивідуальне, яке виявилось найбільш вдалим [14].

Відповідно до цієї моделі при виборі рішення необхідно оцінити ситуацію за такими критеріями: рівень вимог до якості; наявність у керівника достатньої інформації i досвіду; чіткість i структуризація проблеми; ймовірність того, що рішення керівника буде підтримане спiвробітниками; зацікавленість останніх у досягненні мети. На рис. 11 показано процес прийняття рішення.

А, Б, В, Г, Д — варіанти для керівника.

Рис.11. Модель В. Вурна—Ф. Йетона

Отже, слід зауважити, що керівник, який переймається питаннями максимальної ефективності своєї роботи i роботи підлеглих, повинен вміти користуватись усіма стилями, типами i методами впливу на них за конкретних ситуацій.

В умінні спілкуватися з підлеглими i доцільно діяти — вся сила менеджера.

Принципи ефективного управління

Основними принципами ефективного управління є:

— підтримка у підлеглих почуття самоповаги;

— увага до проблем, а не до особистостей;

— активне використання методів підкріплення позитивних реакцій на бажанi дії (чи негативних — на небажанi);

— ставлення лише необхідних вимог, підтримка міцних зворотних зв’язків.

Спираючись на ці принципи, керівник повинен:

— отримувати від підлеглих бажані результати;

— наводити на думку тих, хто потребує лише підказки;

— давати поради тим, хто потребує, щоб його постійно наставляли, консультували, спонукали до дії;

— давати прямі накази, нагадувати про необхідність діяти некмітливим i неактивним;

— наказувати, наполегливо вимагати виконання від тих, хто нехтує порадами, вказівками, рекомендаціями;

— звільняти з посади, якщо немає іншого способу змусити людей підкорятися, i, навпаки, заохочувати за сумлінне виконання своїх вимог.

Психологічна характеристика окремих

типів характеру управлінців

У таблиці 2 наведена психологічна характеристика найбільш поширених типів характерів особистостей, які виділяють психологи з огляду на управлінську діяльність.

Дослідження показали, що до 60% керівників «вписуються» у наведену схему, а характери інших є комбiнацiєю названих у таблиці 2.

Таблиця 2

Типи характерів особистостей

Продовження табл. 2

Хто володіє інформацією — той

володіє всім

Лі Якока