Методи впливу на валютний курс

Зміна валютного курсу впливає на внутрішні економічні процеси й на зовнішньоекономічні позиції країни. Мова йде про вплив курсу на зовнішню торгівлю, рухи капіталів на платіжний баланс країни.

Тому кожний уряд, зацікавлений в тих або інших цілях, прибігає до впливу на валютний курс своєї грошової одиниці, причому цей вплив може бути спрямованим як на підвищення, так і на зниження курсу національної валюти.

Широко використовуються наступні основні методи:

- девальвація – це цілеспрямований вплив, що ставить метою знизити курс національної валюти. Це стимулює експорт (виробники прагнуть за свій товар одержати більш коштовну валюту) і споживчий попит на внутрішньому ринку (оскільки національна валюта мало чого коштує, її не накопичують і прагнуть від неї швидше позбутися на ринку);

- ревальвація – це дії, спрямовані на підвищення курсу національної валюти. Це стимулює імпорт (іноземці прагнуть мати цю валюту), утримує попит на внутрішньому ринку (тому що зростає купівельна спроможність національної валюти), стимулює приплив іноземних інвестицій;

- зміна дисконтної (облікової) ставки – це вплив НБУ на рух короткострокових капіталів при підвищенні облікової ставки; відбувається приплив іноземних капіталів з тих країн, де ці ставки нижче;

- валютна інтервенція, тобто скупка або продаж валюти центральним банком на ринку з метою надання впливу на її курс. Для викиду на ринок додаткової валюти використовуються державні валютні резерви - так званий стабілізаційний фонд, виторг від продажу золота й позики у МВФ. Щоб проводити валютну інтервенцію, Центральний банк повинен мати значні валютні резерви.

Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок:

- використання своїх власних резервів іноземної валюти;

- кредитів, отриманих в інших країн;

- продажу цінних паперів в іноземній валюті;

- установлення «валютного коридору», тобто меж коливання курсу, по досягненню яких валютні торги припиняються;

- здійснення валютного контролю, який проводитися шляхом державного перерозподілу валютних потоків. Зокрема, держава зобов'язує фірми-експортери продавати йому всю або частину свого інвалютного виторгу, розподіляючи потім отриману валюту між фірмами-імпортерами й збиваючи тим самим їхній валютний попит.

- уведення валютних обмежень на вивіз іноземної або національної валюти готівкою понад певну кількість.

6.4 Валютні системи

Валютна система — це механізм, що пов'язує окремі національні, економічні системи в єдине світове господарство.

Ціль валютної системи – створити сприятливі умови для розвитку економічного співробітництва між країнами для міжнародного поділу праці.

Валютна система є потужним важелем у регулюванні міжнародних економічних відносин: з її допомогою здійснюється перелив економічних ресурсів з одних країн в інші або блокується цей процес; розширюється або обмежується ступінь економічної самостійності країн; «переміщаються» економічні труднощі з однієї держави в іншу (безробіття, інфляція і т.д.)

Валютна система не є чимсь застиглим, вона постійно змінюється й розвивається, цей процес не відрізняється плавністю й гармонією, йому властиві протиріччя, одиничні й загальні валютні кризи.

Валютну систему прийнято розділяти на:

• національну;

• міжнародну (регіональну, наприклад, європейська);

• світову.

Національна валютна система – це державно-правова форма організації валютних відносин однієї держави з іншою, а також з міжнародними економічними й політичними структурами.

Визначається національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Основними елементами валютної системи є:

• національна валюта – грошова одиниця країни;

• склад, порядок формування й використання золотовалютних резервів;

• курс грошової валюти;

• режим оборотності національної валюти й характер валютних обмежень;

• форми організації міжнародних розрахунків;

• статус національних установ, які регулюють валютні відносини.

Таблиця 1

Характеристика валютної системи України

Характеристика елементів національної валютної системи
Елементи національної валютної системи	Зміст елементів національної валютної системи
національна валюта	гривня
ступінь конвертованості національної валюти	частково конвертована
режим курсу національної валюти	плаваючий
режим використання іноземної валюти	заборона з деякими виключеннями в позначених НБУ випадках
режим формування й використання золотовалютних резервів	використання валютних запасів для підтримки рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації національної валюти при збереженні незалежності центрального банку в проведенні монетарної політики
режим валютних обмежень	частковий продаж валютного виторгу на валютному ринку
регламентація міжнародних розрахунків	Відповідно до діючих нормативних актів України
національні органи валютного регулювання	Кабінет міністрів, НБУ, Державна податкова адміністрація, Державний митний комітет, Міністерство зв'язку

Міжнародна (регіональна) валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між групами держав. Прикладом таких систем можуть служити СЕВ ( 1963-1990 рр.), Європейська валютна система, що поєднує країни ЄЕС (з 1979 р.) і ін.

Така система розробляється групою держав і закріплюється договором між ними, точно погоджується з національними валютними системами і є складовою частиною світової системи.

Основними елементами регіональної валютної системи є:

• міжнародна розрахункова одиниця (переказний рубль або ЄВРО);

• міжнародні валютні фонди;

• погоджений порядок регулювання валютних курсів;

• міжнародні кредитно-розрахункові установи.

Світова валютна система – це спеціально розроблена державами й закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між усіма або значною частиною країн світу. Включає ряд елементів, кожний з яких юридично оформляється міжнародними договорами й угодами:

• форми міжнародних засобів обігу й платежу (золото, певні валюти, міжнародні валюти (наприклад, ЄВРО);

• валютний паритет і узаконений режим курсів;

• уніфіковані форми й правила міжнародних розрахунків;

• умови взаємної конвертованості валют;

• статус міжнародних валютно-кредитних організацій.

Принципи й організаційні основи сучасної світової валютної системи були визначені Ямайською угодою країн-членів МВФ в 1976 р.