Але співвідношення між сукупним попитом, з одного боку, і обсягом виробництва, зайнятістю й рівнем цін, з іншого боку – набагато складніше.
Інфляція попиту викликається наступними грошовими факторами:
мілітаризацією економіки та ростом військових видатків. При цьому економіка орієнтується на значні витрати на озброєння й із цієї причини в держави наростає бюджетний дефіцит, що покривається за допомогою емісії по суті не забезпечених товарними ресурсами грошей;
дефіцитом бюджету й ростом державного боргу в тому випадку, коли дефіцит покривається емісією банкнот;
кредитною експансією банків. Розширення кредитних операцій банків і інших кредитних установ приводить до збільшення кредитних знарядь обігу, які також створюють додаткові вимоги на товари й послуги;
приплив іноземної валюти в країну. Валюта за допомогою обміну на національну грошову одиницю викликає загальне зростання обсягу грошової маси, а отже, і зайвий попит;
надмірні інвестиції у важку промисловість. При цьому з ринку постійно витягуються елементи продуктивного капіталу, замість яких в обіг надходить додатковий грошовий еквівалент.
Інфляція пропозиції означає зростання цін, спровоковане збільшенням витрат виробництва в умовах недовикористання виробничих ресурсів. Її іноді так і називають інфляцією витрат виробництва.
У випадку інфляції пропозиції механізм інфляції починає розкручуватися в чинність того, що ростуть витрати.
Рисунок 16 – Інфляція пропозиції
Можливі два вихідні моменти: витрати починають зростати в результаті підвищення заробітків (тиск профспілок, вимоги робітників) або в чинність подорожчання сировини й палива (збільшення імпортних цін, зміна умов видобутку, підвищення транспортних видатків і т.п.) (рис. 16).
5.3.Соціально-економічні наслідки інфляції. Крива Філіпса
1) Інфляція приводить до того, що всі грошові доходи (як домогосподарств, так і підприємств та держави) фактично зменшуються. Це визначається відмінностями між номінальним доходом і реальним. Номінальний (грошовий) дохід – це кількість коштів, які одержує людина у вигляді заробітної плати, ренти, прибутку або відсотка. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які вона може купити на суму номінального доходу. Якщо номінальний дохід залишається стабільним або росте повільніше темпів інфляції, то реальний дохід падає. Саме тому від інфляції найбільшою мірою страждають люди з фіксованими доходами. Зміну реального доходу можна приблизно виразити наступною формулою:
∆РД = ∆НД - ∆Р (24)
2) Інфляція приводить до схованої конфіскації коштів у населення й підприємств через інфляційний податок, який виплачує все суспільство, тому що купівельна спроможність грошей зменшується. Інфляційний податок може бути розрахований по формулі:
IT = * С + Д ( - i), (25)
де – темп інфляції;
С – готівка;
Д – депозити (внески в банках);
i – процентна ставка по внесках.
3) Інфляція приводить до перерозподілу багатства від кредиторів до позичальників, тому що позичальник буде віддавати борг грішми, що подешевшали. У таких умовах нікому не вигідно робити довгострокові інвестиції, тому що вкладаються гроші однієї купівельної спроможності, а доходи від інвестицій одержують уже грішми іншої купівельної спроможності. Доцільними виявляються тільки інвестиції, що забезпечують рентабельність вище темпу росту інфляції. Причому, чим довше строк інвестицій, тим більше знецінювання. Номінальна ставка відсотка в таких умовах повинна включати й темп інфляції, що відображає формула (26):
i = [(1+r/100)*(1+π/100)-1]*100%, (26)
де i – номінальна процентна ставка;
r – реальна ставка відсотка;
π – темп росту цін.
Виграє й уряд, який нагромадив великий державний борг, тому що інфляція дає йому можливість оплатити борги грішми, що мають меншу купівельну спроможність
4) У період інфляції ростуть ціни на товарно-матеріальні цінності, що користуються попитом на ринку. Тому населення й підприємства прагнуть якнайшвидше матеріалізувати свої кошти, що швидко знецінюються, у запаси, що приводить до недоліку коштів у населення й підприємств. Результатом ажіотажної закупівлі матеріалів є посилення інфляції попиту.
5) У період високої інфляції виникає соціальна напруженість. Інфляція знецінює й заощадження населення. Може початися відтік депозитів з банків, що спричинить крах банківської системи країни.
Зворотна залежність між інфляцією й безробіттям була виявлена професором Лондонської школи економіки Олбаном Філіпсом. Графічно вона представлено на рисунку 17:
Крива Філіпса – це графічне відображення зворотної залежності між рівнем безробіття й темпом інфляції в короткостроковому періоді. Проходження її нижче осі ординат (тобто осі рівня безробіття) означає дефляцію – тобто загальне зниження рівня цін.
Рисунок 17 – Крива Філіпса
В аналітичному виді крива Філіпса записується у вигляді формули (27):
πt = πе – а(u '- u*) + ε, (27)
де πt – фактичний темп інфляції;
πе – очікуваний рівень інфляції;
е – число років;
u' – фактичний рівень безробіття;
u* - природній рівень безробіття, при якому відсутнє циклічне безробіття;
ε – зовнішній ціновий шок (інфляція пропозиції).
Дане рівняння показує, що темпи інфляції не змінюються, якщо поточне безробіття дорівнює природному (U*). Спроби втримувати безробіття нижче природного рівня приводять до прискорення темпів інфляції, а вище – до вповільнення. Тому U* називають рівнем безробіття, що не прискорює темпів інфляції, NAIRU (Non-Accelerating-Inflation Rate of Unemployment).
Необхідно відзначити, що наявність зворотної залежності між рівнем безробіття й темпами інфляції пов'язане зі специфікою механізму інфляційних очікувань економічних агентів.
Інфляційні очікування – це наявність в економічних агентів уявлень про те, що в майбутньому періоді загальний рівень цін буде підвищуватися. Вони можуть збігатися, а можуть і не збігатися з фактичною інфляцією.
Проводячи антиінфляційну політику, необхідно знати «ціну» перемоги над інфляцією, тобто визначити, на скільки відсотків підвищиться безробіття, якщо знизити інфляцію на 1%. Цей показник називається коефіцієнтом збитку (SR) і при статичних очікуваннях виміряється досить просто:
SR = -ΔU / Δ. (28)
Таким чином, підвищення темпів інфляції – плата за розширення робочих місць. Напроти, за зниження темпів інфляції потрібно платити збільшенням безробіття.
У ході багаторічної боротьби з інфляцією урядами багатьох країн розроблені основні шляхи її зниження:
проведення антиінфляційної політики;
грошові реформи.