Грошові агрегати в Україні
В Україні починаючи із грудня 2002 року грошові агрегати складаються на основі даних стандартизованих форм звітності Національного банку України й інших депозитних корпорацій (банків) по методології МВФ.
Грошові агрегати – це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектору загального державного управління й інших депозитних корпорацій.
Грошовий агрегат М0 включає готівку в обігу поза депозитними корпораціями: банкноти, металеві монети, білети державної скарбниці (у деяких країнах). Металеві монети (2-3% готівки) дають можливість робити дрібні угоди. Реальна вартість монети значно нижче номінальної, щоб не допустити їхнє переплавлення й продаж у вигляді злитків.
Білети державної скарбниці – це грошові знаки, що випускаються державними казначействами для розміну банківських білетів у роздрібному товарообігу; вони не мали золотого наповнення.
Банківські білети (банкноти) – випускаються державним і іншим уповноваженим банком, раніше мали золоте наповнення й вільно обмінювалися в банку на золото. Вони забезпечуються всім державним майном і векселями уряду. Банкноти й білети державної скарбниці по своїй економічній природі є борговими зобов'язаннями уряду й у той же час, як і всі інші грошові знаки, є кредитними грішми. Кредитні гроші позбавлені власної вартості, але можуть виконувати функції грошей і зберігати стабільність при наявності в них трьох властивостей: прийнятності, законності й відносної рідкості.
Грошовий агрегат М1 – це грошовий агрегат М0 і перекладні депозити в національній валюті (М1-М0). Ця різниця (М 1-М0) показується у звітності окремо, а в теорії зветься «квазі-гроші», позначається QM.
Грошовий агрегат М2 – це грошовий агрегат М1 плюс перекладні депозити в іноземній валюті й інші депозити (M2–M1).
Грошовий агрегат М3 – це грошовий агрегат М2 і цінні папери, крім акцій (M3–M2).
Зобов'язання, які не включаються в М3 – це перекладні депозити й інші депозити регіональних і місцевих органів державного управління й інших секторів економіки.
За даними на 1 листопада 2011 року грошовий агрегат М0 становив 188 380 млн. гр., М1 - 304 322 млн. гр., М2 - 662 969 млн. гр., М3 - 666 351 млн. гр.
У світовій практиці існує стійка тенденція зменшення частки готівки в загальній грошовій масі. Це пов'язане із уведенням у механізм платіжних відносин нових технологій, насамперед з підвищенням ролі пластикових карток у розрахунках.
Відношення готівково-грошового та безготівкового обігів виражається через коефіцієнт готівки (4):
(4)
де К1 – коефіцієнт готівки.
Іншим важливим коефіцієнтом при аналізі грошової маси є коефіцієнт монетизації:
k =
,
(5)
де k – коефіцієнт монетизації;
v – швидкість обігу грошей.
k=
(6)
Величина, зворотна швидкості обігу грошей, називається коефіцієнтом монетизації або коефіцієнтом Пігу. Коефіцієнт монетизації k несе й власне значеннєве навантаження, показуючи частку номінальних грошових залишків у доході.
На грошову масу впливають два фактори: кількість грошей і швидкість їх обороту.
Кількість грошової маси визначається державою, його законодавчою владою.
Інший фактор – швидкість обігу грошей, тобто їхній інтенсивний рух при виконанні ними функцій обігу й платежу. Для розрахунків цього показника використовують непрямі методи, у тому числі:
швидкість руху грошей у кругообігу вартості або кругообігу доходів:
(8)
Цей показник свідчить про зв'язок між рухом, обігом і процесами економічного розвитку;
оборотність грошей у платіжному обороті визначається відношенням:
(
9)
Цей показник свідчить про швидкість безготівкових розрахунків.
На швидкість обігу грошей впливають загальноекономічні фактори, тобто циклічний розвиток виробництва, темпи його зростання, рух цін, а також грошові, монетарні фактори, тобто структура платіжного обороту (співвідношення готівки й безготівкових грошей), розвиток кредитних операцій і взаємних розрахунків і т.д.
Але тому що швидкість обігу грошей обернено пропорційна кількості грошей в обігу, прискорення їх оборотності означає ріст грошової маси. Збільшена грошова маса, при тому ж обсязі товарів і послуг на ринку, веде до знецінювання грошей, тобто в остаточному підсумку є одним з факторів інфляційного процесу.