8.4. Позичковий відсоток

Відсоток за кредит – це плата, яку одержує кредитор від позичальника за користування позичковим капіталом.

Кількісним вираженням відсотка є його ставка або норма.

Норма відсотка розраховується по формулі:

N= (35)

де D – сума річного доходу на позичковий капітал;

S – сума капіталу, відданого в позичку.

Верхня границя відсотка за кредит визначається ринковими умовами. Нижня межа складається з урахуванням витрат банку по залученню коштів і забезпеченню функціонування кредитної установи.

При розрахунках норми відсотка в кожній конкретній угоді комерційний банк ураховує:

- рівень базової процентної ставки, яка розраховується на основі реальної ціни залучення коштів, рівня інших видатків банку й планованої норми прибутковості судних операцій;

- надбавку за ризик з урахуванням умов кредитного договору.

Базові процентні ставки – це середні процентні ставки, по яких надаються позички першокласним позичальникам.

Надбавка за ризик диференціюється залежно від наступних критеріїв:

- кредитоспроможність позичальника;

- наявність забезпечення по позичці;

- строк кредиту;

- міцність взаємин клієнта з банком.

Враховуючи, що відсоток по активних операціях банку відіграє важливу роль у формуванні доходів, а плата за притягнуті ресурси займає істотне місце в складі його видатків, актуальне значення має проблема визначення процентної маржі (Мфакт), тобто різниці між середніми ставками по активних операціях (кредитам) (Па) і пасивним операціям банку (залученням депозитів) (Пп):

М факт = Па - Пп. (36)

Основними факторами, що впливають на розмір процентної маржі, є обсяг і склад кредитних вкладень і їх джерел, строки платежів, характер застосовуваних процентних ставок і їх рух.

Залежно від характеру руху процентні ставки можуть бути фіксованими й плаваючими.

Фіксована процентна ставка встановлюється на весь період кредитування й не підлягає перегляду. Це вигідно й кредиторові, і позичальникові, оскільки обидві сторони мають можливість точно розрахувати свої доходи й видатки, пов'язані з використанням наданого кредиту. Фіксовані процентні ставки, як правило, застосовуються при короткостроковім кредитуванні.

Плаваюча процентна ставка – це ставка, яка постійно змінюється залежно від ситуації, що складається на кредитних ринках і на фінансовому ринку країни. У світовій практиці застосовуються наступні групи плаваючих процентних ставок:

А. Офіційні процентні ставки (дисконтна ставка і ставка рефінансування) установлюється Центральним банком країни. По цих ставках Центральний банк надає кредити комерційним банкам.

Б. Міжбанківські ставки пропозиції кредитних ресурсів. Процентні ставки, під які банки надають кредити один одному. Найбільше широко застосовується в якості базисної ставки Лібор-Лондонська міжбанківська ставка пропозиції. Це ставки по депозитах у фунтах стерлінгів і доларах США. Розраховуються як середня арифметична величина фіксованих ставок на 11 годин ранку кожного ділового дня відповідно 7 банків Англії або 5 банків США. Ставка ЛІБОР по єврокредитах розраховується, як правило, по 12 валютах і по декільком періодам (1 тиждень, 1, 2, 3, 6, 9, 12 місяців). По ставці ЛІБОР здійснюється кредитування між першокласними банками на ринку євровалют.

В. Ставка "прайм-рейт" (першокласна ставка) – це ставка по кредитах першокласним позичальникам, яка публікується. Вона служить орієнтиром вартості кредиту та звичайно вище перших двох ставок на 1-2%.

Г. Ставка кредитів середнім і невеликим фірмам і приватним особам.

Розмір плати за кредит залежить від величини штрафної ставки відсотка. При всім різноманітті умов і приймань застосування штрафних ставок у них є певні закономірності. Загальне призначення їх полягає в тому, щоб зробити невигідним порушення договірних зобов'язань.

Залежно від вихідної суми, тобто бази для нарахування відсотків розрізняють прості й складні відсотки.

Прості відсотки припускають застосування ставки до одній і тій же початковій сумі протягом усього строку використання кредиту. Складні відсотки обчислюються стосовно до суми з нарахованими в попередньому періоді відсотками.

Сума нарахованих за весь строк відсотків обчислюється по формулі:

I = P*n*i, (37)

де I – сума відсотків за весь строк використання позички;

P – первісна сума боргу;

i – процентна ставка, певна комерційним банком;

n – строк позички, який звичайно виміряється в роках, причому,

n = t / K, (38)

де t – число днів позички;

K – число днів у році, яке фіксується в кредитному договорі. Воно може дорівнювати 360 дням, тоді відсотки називаються звичайними або комерційними, або 365, 366 днів – точні відсотки. День видачі й день погашення кредиту вважається за один день.

Сума боргу за весь строк користування позичкою визначається по формулі:

S = P + I = P (1 + ni), (39)

де S – сума наприкінці строку використання позички.

Нарахування складних відсотків. У довгострокових фінансових операціях, коли відсоток не виплачується відразу після його нарахування, а приєднується до основної суми боргу, для нарахування застосовуються складні процентні ставки. База для складних відсотків збільшується з кожним кроком у часі.

S = P (1 + (40)

Величина множника нарощення залежить від параметрів i, n – кількість періодів. При великому строку нарощенні навіть невелика зміна ставки помітно впливає на величину множника. У свою чергу, дуже великий строк приводить до застрашливих результатів навіть при невеликій процентній ставці.

Основні фактори, які комерційний банк ураховує при встановленні плати за кредит:

- ставка рефінансування – офіційна ставка відсотка по централізованих кредитних ресурсах, які Центральний банк надає комерційним банкам;

- середня процентна ставка по міжбанківських кредитах;

- середня процентна ставка, що сплачується банком своїм клієнтам по депозитних внесках різного виду;

- структура кредитних ресурсів банку (чим вище частка притягнутих коштів, тем дорожче кредит);

- попит та пропозиція на кредити з боку клієнтів. Усяке зростання попиту приводить до підвищення процентних ставок;

- строк і види кредиту, точніше ступінь ризику непогашення кредиту для банку залежно від забезпечення;

- стабільність грошового обігу в країні (чим вище темпи інфляції, тем дорожче плата за кредит);

- характер відносин між кредитором і позичальником;

- видатки по оформленню й контроль над використанням і погашенням кредиту.

Регулюючи рівень ставок по рефінансуванню, Центральний банк впливає на величину грошової маси в країні, сприяючи скороченню або підвищенню попиту комерційних банків на кредитні ресурси. Способи використання його процентної політики як інструмента управління кредитом у народному господарстві відомі. Їхній конкретний зміст визначається видом проведеної кредитної політики – політикою кредитної рестрикції або кредитної експансії. У першому випадку збільшення рівня облікової ставки Центральним банком приводить до підвищення комерційними банками процентних ставок за кредит і, таким чином, до скорочення кредитних вкладень. Зниження ставки рефінансування приводить до зменшення процентної ставки за кредит і сприяє кредитній експансії.

Рівень ставки рефінансування Центрального банку є для комерційних банків одним з головних індикаторів, що характеризують основні напрямки його грошово-кредитної політики. Ставка рефінансування служить основним орієнтиром рівня позичкового відсотка.

Зміна ставки рефінансування впливає на рівень позичкового відсотка, тому що відсотки за кредит включаються в собівартість продукції в межах ставки рефінансування, а понад цю суму виплачуються із прибутку. Відсотки по міжбанківському кредиту також ставляться на видатки банку тільки в межах ставки рефінансування, понад цю норму стягуються із прибутку.

На ставку позичкового відсотка впливає ступінь ризику кредитних вкладень: чим більше ризик, тем вище процентна ставка. З іншого боку, якщо видача кредиту й відповідно залучення коштів проводиться по високих ставках, суттєво збільшується ризик проведених операцій, тому що позичальникові необхідно так вкласти кошти, щоб повернути не тільки основну суму боргу, але й відсотки. І позичальникові доводиться ризикувати.