5.4 Грошові реформи й антиінфляційна політика

Грошова реформа – це повне або часткове перетворення грошової системи, проведене державою з метою впорядкування й зміцнення грошового обігу.

Види грошових реформ залежать від цілей проведення й глибини перебудови державою грошової системи.

Класифікація грошових реформ

1) По глибині реформації:

- повні, при яких відбувається не просто заміна одних грошей на інші, а й здійснюються істотні зміни в економіці, у державних фінансах, банківської й валютної системах (наприклад, при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від золотого монометалізму – до паперово-кредитного обігу, при створенні нових держав);

- часткові, які стосуються тільки самої організації грошового обігу, та зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. База грошової системи, структура економіки й грошово-економічних відносин залишаються незмінними. Найчастіше змінюється масштаб цін, вид і номінал грошових знаків, механізм емісії грошей і т.д.

2 По характеру обміну старих грошей на нові:

- конфіскаційні або «шокові реформи», що передбачають проведення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру

а) установлення ліміту на обмін грошей;

б) заморожування внесків понад установлений рівень;

в) тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.

Метою цих заходів є конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, одержання додаткового доходу державою. Такі реформи проводяться тоді, коли нова державна влада знімає із себе відповідальність за дії попередньої, або коли держава визнає себе банкрутом. З кінця 1944 р. до середини 1952 р. у Європі були проведено 24 таких реформи;

• не конфіскаційні.

3 За часом уведення в оборот нових грошей:

• одномоментні, при яких уведення нових грошей в оборот здійснюється в короткий строк (7-15 днів), протягом якого технічно можливо обмінювати старі гроші на нові. Якщо реформа конфіскаційна, то строк обміну повинен бути як можна більш коротким, щоб «власники великих запасів грошей не встигнули «сховати» їх від конфіскації. Одномоментною була грошова реформа в Україні в 1996 р., але, тому що вона не була конфіскаційною, обмін проводився 15 днів, а якщо хтось по поважних причинах не зміг обміняти гроші в цей строк, те їх обмін дозволявся протягом декількох наступних місяців;

- паралельного типу. При проведенні реформи паралельного типу випуск в оборот нових грошей здійснюється поступово, паралельно з випуском старих грошей, і вони тривалий час функціонують паралельно.

Якщо нові й старі гроші емітуються на однакових умовах, то обидва види грошей ухвалюються однаково й обмінюються між собою в співвідношенні 1:1. У цьому випадку старі гроші вилучаються з обігу при вступі їх у банк. Замість них банки видають в оборот нові гроші.

Інша справа, якщо нові грошові знаки емітуються емітуються по нових принципах. а старі є в обігу по старих.

Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на початку 1992 р., коли український карбованець тривалий час обертався паралельно з рублем.

При введенні гривні емісія карбованців припинилася. Протягом певного часу йшло паралельне використання карбованців і гривні по фіксованому співвідношенню. Інкасовані банками купоно-карбованці вилучалися з обороту та замінялися на гривні. Безготівкові кошти на банківських рахунках були конвертовані в гривні одномоментно в такім же співвідношенні.

4 По методу стабілізації грошової одиниці:

- нуліфікація – це анулювання (визнання недійсної) сильно знеціненої грошової одиниці й уведення нової валюти. Проводиться в умовах великого падіння купівельної спроможності грошей, коли обмін їх на нові гроші стає недоцільним. Таким методом користуються й для створення власної національної грошової системи. Найчастіше знецінені гроші вилучалися з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низької пропорції. Наприклад, у СРСР (1922-1923 рр.) 1 млн. старих рублів обмінювався на 1 новий рубль; у Німеччині в 1924 р. 1 трлн. старих марок обмінювався на 1 нову рейхсмарку; в Україні 1 млн. купоно-карбованців обмінювався на 10 грн.

- реставрація – це відновлення первісного золотого змісту грошової одиниці (різновид ревальвації).

- девальвація – це зниження золотого наповнення грошової одиниці в умовах металевих грошових систем або зниження валютного курсу національної грошової одиниці в паперово-грошовій системі обігу. Так, у результаті двох девальвацій долара його золотий зміст було знижено в грудні 1971 р. на 7,89%, а в лютому 1973 р. ще на 10% (див. стор. 15). Тому що знижується курс національної валюти, це стимулює експорт, робить його більш дешевим. Однак імпорт дорожчає, що приводить до зниження внутрішнього попиту;

- деномінація – це укрупнення грошової одиниці шляхом обміну в певній пропорції старих грошових знаків на нові, більші. Коефіцієнтом укрупнення грошей звичайно є одиниця з одним або декількома нулями, і в такій же відповідності перераховуються ціни товарів і послуг, зарплата, пенсії, тарифи і т.д. Деномінація значно спрощує грошовий обіг, облік і розрахунки в країні. Її називають також методом «закреслювання нулів». Це веде до швидкого скорочення грошової маси в обігу, скорочуються витрати на забезпечення грошового обігу. В Україні коефіцієнтом деномінації в ході грошової реформи 1996 року була одиниця з п'ятьома нулями – 100000, у Росії (1997 р.) - 1000;

- ревальвація – підвищення курсу національної валюти щодо світової або міжнародних валют. Вплив ревальвації на економіку протилежно впливу девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Експорт дорожчає, тому що іноземні імпортери змушено давати власну валюту за ревальвовану, але це погіршує конкурентоспроможність експорту.

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів для державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Сформувалися три основні лінії такої політики:

• дефляційна політика;

• політика доходів;

• індексація доходів.

Дефляційна політика – це методи обмеження попиту на гроші через грошово-кредитний і податковий механізм шляхом:

• зниження державних видатків;

• підвищення процентної ставки за кредит;

• посилення податкового преса (на кожний відсоток росту цін доводиться 2% росту податків.);

• обмеження грошової маси в обігу й т.п.

Однак дефляційна політика, як правило, викликає вповільнення економічного росту й навіть кризові явища. Тому більшість урядів при її проведенні в 70-х рр. проявляли стриманість або зовсім відмовлялися від неї.

Після розпаду СРСР пострадянські країни проводили тверду дефляційну політику. У Росії це привело до того, що величина грошової маси (агрегат М2) стосовно ВВП склала за підсумками 1995 р. усього лише 13,5% ( замість припустимих 50%). І, замість реального подолання інфляції, проводилося її штучне придушення за допомогою затримок з виплатою зарплати й пенсії. Розвилася загальна платіжна криза. Ті ж процеси спостерігалися й на Україні.

Політика доходів припускає паралельний контроль над цінами й заробітною платою шляхом повного заморожування або встановлення меж їх зростання:

• обмеження зростання номінальних доходів і цін.

• конфіскація або заморожування частини фінансових активів підприємств і населення.

По соціальних причинах цей вид антиінфляційної політики використовується рідко.

Індексація доходів – це повна або часткова компенсація втрат населення від інфляції.

Індексація стала застосовуватися в 70х рр. у зв'язку з розгортанням галопуючої інфляції. Але в більшості країн індексація поширювалася на меншу частину трудового населення. Наприклад, у США індексація застосовувалася стосовно 10% працюючих. І тільки в Італії профспілки добилися введення в країні повної індексації.