6. Самовиховання

Прагнення людини до самовиховання, самовдосконалення йде своїм корінням в глибоку історію. Все життя людини — це нескінченна боротьба з собою. Подолати себе, виховати себе, перемогти себе — у всіх століттях звучали такі вимоги до людини розумному. Відношення людини до природи, до суспільства, до інших людей так чи інакше є відношення до себе самому.

Самовиховання — соціальне явище, властиве людині і що стало можливим завдяки виділенню його з тваринного світу в результаті розвитку свідомості, обумовленої трудовою діяльністю; це природний процес адаптації людини до соціальних умов життя і тих вимог, які пред'являє до нього соціальне середовище, учбова група, трудовий колектив. Шляхом самовиховання людина формує, розвиває потрібні йому для життя і діяльності особові якості і усуває ті, які заважають йому жити і діяти в потрібному напрямі. Завдяки самовихованню, розширюється сфера розвитку особи. З віком, у міру набуття досвіду, із зростанням вихованості і утвореної, робота над собою займає все більша питома вага в моральному і професійному самовдосконаленні.

Самосвідомість – уміння поглянути на себе чужими очима, як би з боку оцінити свої вчинки. Ступінь самосвідомості може бути різним – від повної відсутності думок про свою особу до глибокого роздуму над собою з метою розкриття сенсу своєї діяльності, існування. Самосвідомість включає свідомість, яка відображає оцінку своїх можливостей, намірів і цілей діяльності. Рівень свідомості людини залежить від його загальної культури, моральних принципів, соціальної значущості мотивів діяльності. Чим вище рівень свідомості і самосвідомості людини, тим більше у нього потреба до самовиховання.

Методи самовиховання

У здійсненні програми самовиховання важливе значення має система методів і засобів, визначена для кожної конкретної особи.

Основні методи самовиховання:самоінформація, самоконтроль, самоаналіз, щоденник, самокритика, самопринудження, самонавіяння, самовправи, самопреміювання.

Самоінформація — сприйняття письмового і усного слова з метою зміни свого “Я”.

Самоконтролем є здатність людини самостійно регулювати свою поведінку, контролювати його мотиви, стежити за проявом своїх відчуттів.Самоконтроль може бути: ненавмисним, навмисним.

Самоаналізом є більш поглиблене самоспостереження, коли чоловік аналізує окремий вчинок, його мета і мотив. Цьому піддаються якості, ступінь їх розвитку і прояву.

Самокритика тісно пов'язана з самоконтролем і рівнем свідомості людини. Цей метод може стати дієвим засобом самовиховання в тому випадку, якщо людина не тільки визнає свої помилки, недоліки, але і відразу ж береться за їх виправлення.

Самопринудження підкріплює переживання своєї провини, незадоволеність собою, і тоді людина позбавляє себе яких-небудь запланованих розваг або задоволень.

Самовправи грає роль у формуванні корисних звичок я навиків правильної поведінки. Це досягається шляхом багатократного подолання труднощів, що зустрічаються, в житті.

Самопреміювання застосовується тільки тоді, коли людина досягла успіхів в діяльності або самовихованні. Стимулює активність, створює основу для подолання ще більших труднощів в роботі над собою.

Самонавіяння — дія людини на себе за допомогою слова без критичного до нього відношення, тобто коли воно не розходиться з потребами, поглядами, інтересами. При самонавіянні слово адресується до емоційної сфери, розкривається механізм підсвідомості.