2 Учень або Той, хто вчиться як суб'єкт діяльності

Об'єктом діяльності педагога є людина. Велике значення для педагогіки має з'ясування самого поняття “особа”. Перш за все слід зазначити, що в загальному розвитку людини спостерігаються дві взаємозв'язані лінії - біологічна і соціальна. Коли народжується дитина, то говорять, що народилася людина якбіологічна істота, але не можна сказати, що народилася особа. Відбувається розвиток біологічних завдатків і властивостей, що характеризує процес функціонального дозрівання людини. Але процес біологічного розвитку людини тісно поєднується з придбанням значної кількості соціальних властивостей і якостей, які характеризують його як суспільна істота.

З півторамісячного віку дитина починає посміхатися побачивши близьких людей, оволодіває мовою, набуває здатності до прямохождіння, засвоює навики поводження з предметами, поведінки в сім'ї і на вулиці, починає виконувати трудові обов'язки. Надалі збагачує себе знаннями, вчиться слідувати моді, виробляє здібність до успішнішого виконання роботи. Т.ч., людина, будучи біологічною істотою, в процесі своєї життєдіяльності, виробляє в собі безліч соціальних властивостей і якостей, які характеризують його суспільну суть. Тому людина розглядається в науці як біосоціальна істота.

Поняття ”особа” – характеризує суспільну суть людини і позначає сукупність що прижиттєво виробляються їм у себе властивостей і якостей. Поняття ”особа” повинне бути доповнене поняттям ”індивідуальність” – характеризує несхожість, своєрідність і відмінність однієї людини від іншого, одній особі від іншої. Особові якості людини розвиваються і формуються прижиттєво в процесі її розвитку і формування.

Проблема вікових і індивідуальних особливостей розвитку і виховання особи в педагогіці. Вікова періодизація

Питання про необхідність обліку вікових особливостей дітей в процесі виховання поставлене в педагогіці давно і висувався, зокрема такими відомими педагогами, як Я.А Коменський, Д.Локк, Ж-Ж. Руссо, Л.Н.Толстой.

Одну з перших вікових періодизацій зробив Арістотель. Дотримуючись метафізичних поглядів на розвиток людини, він виділяв в його формуванні три етапи по 7 років і кожному з яких нібито відповідав особливий стан душі: рослинне, тварина, розумна, але ця періодизація не мала наукового характеру.

У основу своєї вікової періодизації Я.А.Коменський поклав 4 етапи виховання, кожен з яких охоплював 6 років. Перші 6 років він відводив “материнській школі”– виховання під керівництвом матери. Другі 6 років відповідають вихованню і навчанню в початковій школі, треті 6 років - навчанню в гімназії і останні 6 років - завершення навчання в академії.

Класифікація Ж.-Ж.Руссобазувалася на ідеї визначальної ролі біологічного чинника в розвитку людини. До 1–му періоду він відносив дітей від народження до 2 років і вважав, що головним в роботі з ними є фізичне виховання. 2–й період охоплює вік від 2 до 12 років, для якого нібито характерний “сон розуму” і головним для якого є розвиток “зовнішніх відчуттів”, підготовка дитини до навчання. 3–й період - від 12 до 15 років він відводив розумовому і трудовому вихованню. 4–й період - від 15 до 18 років - це період сильних плотських переживань, “бурь і пристрастей”, найважливішим для якого є етичне виховання.

Останніми роками у віковій і педагогічній психології виділяють наступні основні періоди розвитку людини:

1. Дитячий вік - до 1 року.

2. Раннє дитинство - 1 - 3 року.

3. Переддошкільний вік - 3 - 5 років.

4. Дошкільний вік - 5 - 6 років.

5. Молодший шкільний вік - 6-10 років.

6. Підлітковий вік - 11 - 14 років.

7. Рання юність - 15 - 17 років.

8. Юність - 18 - 23 років.

9. Молодість – 23 – 30 років.

10. Рання зрілість - 30 - 40 років.

11. Пізня зрілість – 40 – 55 років.

12. Літній вік – 55 – 65 років.

13. Старість – 65 – 80 років.

14. Довгожительство – понад 80 років.

Вікові особливості розвитку що вчаться по-різному виявляються в їх індивідуальному формуванні. Істотне значення має вивчення фізичного стану і здоров'я що вчаться, від яких залежать їх увага на занятті і загальна працездатність. Потрібно знати раніше перенесені учнем захворювання, що важко відбилися на його здоров'я, хронічні хвороби, стан зору і склад нервової системи. Важливо знати особливості пізнавальної діяльності що вчаться, властивості їх пам'яті, учбові схильності, інтереси, а також завдатки до вивчення тих або інших предметів. З урахуванням цих особливостей здійснюється індивідуальний підхід до учнів в навчанні: сильніші потребують додаткових занять, щоб розвивалися їх інтелектуальні здібності; слабким учням потрібно надавати індивідуальну допомогу в ученні.

Складним є вивчення внутрішніх чинників поведінки і розвитку що вчаться, їх потреб, мотивів, установок, їх внутрішній позиції по відношенню до учення, суспільним заходам, до викладачів і товаришів.