Облік темпераменту в трудовій діяльності

Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, що викликаються обстановкою і діями.

Існує чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог діяльності.

Перший шлях – професійний відбір, одне із завдань якого — не допустити до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту.

Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуалізації вимог, що пред'являються до людини, умов і способів роботи (індивідуальний підхід).

Третій шлях – подолання негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного відношення до діяльності.

Четвертий – формування індивідуального стилю діяльності, індивідуальної системи способів дій, характерної для людини і необхідної для досягнення успішного результату.

3. Характер Поняття про характер

Аналізуючи поведінку людини, можна виявити, що далеко не всі якості людини стійко виявляються в поведінці. Говорять, що людина володіє характером.

Характер (грецьк. – чеканка, монета, печатка, риса) – це сукупність індивідуально-своєрідних властивостей особи, які визначаються її відносинами і виявляються в типових способах діяльності.

У історії психології на природу характеру існує три точки зору:

— одні вважають, що він спадково обумовлений

— інші — що він цілком визначається умовами життя

— треті — що характер має і спадково обумовлені, і придбані властивості.

Реальніше відображає природу характеру третя точка зору, згідно якої характер не природжений, але в його проявах позначаються і особливості природної організації (нервової системи).

Система відносин особи підрозділяється на наступні групи:

1. Відношення людини до суспільства, мікросередовища, до окремих людей. Вони визначають моральну спрямованість: чуйність, гуманність, альтруїзм або асоціальність, агресивність, егоїзм;

2. Відношення людини до самого собі — його самосвідомість. В процесі самопізнання особа визначає свою роль в суспільстві. На цій основі формуються такі якості, як скромність, самокритичність, самоповага, відчуття власної гідності, егоцентризм, егоїзм;

3. Відношення до праці і інших видів діяльності — працьовитість, наполегливість, сумлінність, лінь, безвідповідальність, пасивність.

4. Відношення до речей як продуктів людської праці — акуратність або неохайність, дбайливе або недбале поводження з речами.

Характер не є спадково придбаним комплексом властивостей особи. Але індивідуальна своєрідність способів дії до певної міри залежить від особливостей типу вищої нервової діяльності.

Тип нервової системи впливає на характер в двох відносинах: по-перше, він може допомагати або утрудняти виховання певних властивостей характеру (товариськість швидше формується і яскравіше виявляється у сангвініка, стриманість — у флегматика);по-друге, від типу нервової системи залежать способи дії, за допомогою яких чоловік виражатиме відносини до суспільства, самому собі, речам.

Характер людини формується поступово (в процесі діяльності) або стрибкоподібно (в результаті психічних потрясінь). Основа характеру в процесі життя зміцнюється і стає типовою для даної людини, а конкретні прояви характеру можуть змінюватися: залежно від ситуації, під впливом людей, з якими спілкується, під впливом психічних станів, вікових змін організму. Характер знаходить свій вираз не тільки у вчинках і діях, але і в міміці, пантомимике, в особливостях мови, тобто накладає відбиток на зовнішній вигляд людини.