5.5. Конфлікти: характеристика і типи

Нижче наводиться лаконічний переказ фрагменту книги «Соціально-психологічний клімат колективу і особистість» (с. 158 — 163), який повинен дати «об'ємне» уявлення про конфлікт як соціальний феномен.

80

Характеристики конфліктів. Соціально-психологічний конф­лікт можна визначати різнобічно.

1. Конфлікт — це явище міжособистісних і групових відносин.

2. Конфлікт є виявом протиборства, тобто активного зіткнення тенденцій, оцінок, принципів, думок, характерів, еталонів по­ ведінки.

3. Конфлікт віддзеркалює прагнення людей до ствердження ідеї, яку вони захищають, принципу, вчинку, до самоутвердження.

4. Конфлікт являє собою деструкцію міжособистісних відносин на емоційному, когнітивному чи поведінковому рівні.

5. Конфлікт може розглядатися як форма комунікації людини з людиною, людини з групою або ЇЇ частиною, однієї частини ко­ лективу з іншою, колективу з колективом.

6. З точки зору психічного стану протиборствуючих сторін конфлікт постає водночас і як захист, і як реакція у відповідь.

7. Конфлікт можна визначити як реакцію на несприятливі си­ туації, що травмують особистість, на перешкоди у досягненні яких- небудь цілей.

8. Виходячи із оцінки результатів конфлікту, його можна вва­ жати дезінтегруючою силою людських відносин, а його подолан­ ня — інтегруючою силою.

9. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як один із засобів самоутвердження, подолання заперечуваних особистістю тенденцій.

10. Конфлікт можна розуміти і як процес; у цьому розумінні він являє собою ситуацію незнайденого виходу, розвиток дій на шляху пошуку засобів стабілізації відносин.

11. У технічному плані конфлікт — один із крайніх засобів ре­ гулювання міжособистісних відносин.

12. З етичного боку конфлікт являє собою прийнятний чи не­ прийнятний за формою спосіб виявлення протиріч, що виникають у процесі взаємодії людей.

Різноманітність конфліктів. Розрізняються типи конфліктів за­лежно від перешкод, які переживає особистість, (колектив):

1. перешкода на шляху досягнення основних цілей спільної трудової діяльності, тобто соціальне корисних результатів праці, мобілізації зусиль членів колективу;

2. перешкоди у досягненні вторинних цілей спільної трудової діяльності, таких, наприклад, як реалізація потенціалів особистості, прагнення до творчого зростання, визнання з боку колективу;

3. протиріччя дій окремих особистостей щодо прийнятих норм;

4. особисті конфлікти. У виявленні останніх провідне значення мають різного роду перешкоди, які заважають взаєморозумінню і сумісності.

Враховуються також напрями комунікацій, здійснюваних у мо­мент конфлікту:

81

1. «горизонтальні» конфлікти, тобто між рядовими членами ко­ лективу;

2. «вертикальні» конфлікти — між підлеглими і керівником;

3. «вертикальні» конфлікти згори донизу — між керівниками і

підлеглими.

Висуваються також специфічні підвалини для класифікації

конфліктів:

1. застосування чи не застосування у конфліктах насильства;

2. ступінь і гострота насильства;

3. склад і кількість сторін, які беруть участь у протиборстві;

4. масштаб його виявлення у житті суспільства.

У межах функціонального аналізу класифікація конфліктів бу­дується за принципом їх доцільності — недоцільності. У цьому плані розрізняються такі конфлікти:

1. закономірні (неминучі);

2. необхідні;

3. вимушені;

4. функціонально невиправдані.

У зарубіжній літературі з точки зору функцій розглядаються два види конфліктів:

1. позитивні (конструктивні);

2. негативні (деструктивні).

Вважається, що конфлікти конструктивного характеру корисні, оскільки запобігають «застою» і «змертвінню» індивідуальної чи групової життєдіяльності і стимулюють її рух вперед. Звідси більшість конфліктологів робить висновок, що ставлення до конфлікту має зводитись не до того, щоб запобігти чи усунути конфлікт, а до того, щоб віднайти спосіб зробити його продуктив­ним.

З точки зору цілей, які відстоюють протиборствуючі сторони, можна говорити про конфлікти, що переслідують цілі:

1. особисті;

2. групові;

3. суспільні.

У свою чергу ці цілі можна додатково класифікувати на основі їх морального, інструментального (заради чого вони затіваються), програмного (близькі, віддалені) змісту, а також на основі відкритості — прихованості.

Залежно від емоційного стану людей конфлікти бувають з ви­соким, помірним емоційним накалом і без емоційного накалу.

З урахуванням кількості осіб, які беруть участь у протиборстві, можна розрізнювати:

1) діадичні (парні) конфлікти, в яких діють дві людини (керівник — виконавець; два працівники);

2). локальні, що охоплюють невелику кількість членів колекти­ву;

82

3) загальні конфлікти, які залучають майже усіх спільно пра­цюючих людей, і міжгрупові. Конфлікти у динаміці.

1. На етапі виникнення конфлікту:

а) стихійні;

б) заплановані:

і) спровоковані; іі) ініціативні.

2. На етапі розвитку конфлікту:

а) короткочасні;

б) тривалі;

в) затяжні (що зайшли у безвихідь).

3. На етапі усунення конфлікту:

а) керовані;

б) погано керовані;

в) некеровані.

4. На етапі затухання конфлікту:

а) які спонтанно припиняються;

б) які припиняються під дією засобів, віднайдених самими протиборствуючими сторонами;

в) що вирішуються тільки при втручанні зовнішніх сил:

і) посередника; іі) адміністрації; ііі) громадськості. У тактичному плані конфлікти бувають:

а) виправдані;

б) невиправдані.

(Мається на увазі відповідність цілям, які переслідують проти­борствуючі сторони.)

З точки зору результативності конфлікти можуть бути мобілізуючою чи дезорганізуючою силою у колективі.

З етичної точки зору можна говорити про соціальне прийнятні і неприйнятні форми прояву конфліктів.