«І відкіля ти взявся у нас такий?»

Таке риторичне запитання поставив Іван Франко в рецензії на першу збірку творів Винниченка «Краса і сила», що з'явилася 1906 р, в Києві. Всьо-го сім оповідань і повістей увійшло в цю книжку («Краса і сила», «Заручи-ни», «Контрасти», «Голота», «Біля машини» та ін.), але вони вигідно виді-лялися в тогочасній прозі відсутністю будь-якого замилування простими людьми, що було властиве творам письменників народницької орієнтації, реалістичністю – аж до використання певних натуралістичних прийомів – художнього зображення, колоритністю мовного малюнка, динамічністю роз-повіді, в якій значне місце належить діалогам, котрі і рухають дію, і служать прийомам індивідуалізації персонажів.

Іван Франко був вражений новизною теми вже першого твору «Краса і сила», в якому йшлося про людей, викинутих на дно життя. Серед голодран-ців і п'яниць, серед люду, що «не боїться ні тучі, ні грому», виділяються мо-лоді злодії Ілько й Андрій. Перший – вродливий, добрий, але безвольний, а другий – негарний, жорстокий, але завзятий. Це ті ж босяки, душу яких упер-ше розкрив Максим Горький, а український прозаїк всебічно показав їх у колоритних життєвих ситуаціях.

Винниченко вважав, що кожна суспільна група по-своєму розуміє кра-су і силу. Такий підхід автора до відтворення настроїв люмпенів забезпечив життєву достовірність зображеного. Доля злодіїв та їхньої приятельки Мотрі розкривається в кількох жанрових епізодах: знущання Андрія над жінкою, підготовка до злодійських операцій, картини ярмарку, ув'язнення в тюрмі. Так окреслюються постаті не тільки суспільних покидьків, а й простакуватих селян, хитрих ярмаркових циганів, єврея-шинкаря, арештантів, «поважного урядника».

Тому Франко і мав підстави звернути увагу на новаторство молодого автора: «І відкіля ти такий узявся? – так і хочеться запитати д. Винниченка. Серед млявої, тонко артистичної, та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників (так Франко з де-що загостреною різкістю характеризував молодих авторів, захоплених суто естетичними пошуками. – Ред.) раптом виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий?»

Усі твори збірки вражають переконливістю в розкритті людських взаємин. Впадає в око охоплення автором представників різних соціальних верств: заробітчан («Біля машини»), селян, що стрімко пролетаризуються («Голота»), студентів («Заручини»).

І в наступних оповіданнях порушувалися не займані досі нашими пись-менниками шари дійсності: тюремні будні політичних в'язнів («Щось більше за нас»), доля революціонерів («Студент»), фарисейство панства («Малорос-європеєць»), цинізм тих, хто вважав себе причетним до мистецтва («Антре-преньор Гаркун-Задунайський»).