Новаторські пошуки письменників

Творчість українських письменників початку XX ст. позначена багать-ма якісно новими особливостями, які при всій органічній єдності національ-ного літературного процесу все ж відмінні від ознак красного письменства попереднього періоду. Як зазначав Франко, нове століття розпочалося в укра-їнській літературі «значним піднесенням духу, зростом ентузіазму, зростом праці на різних полях, виясненням мети, консолідацією сил, небувалим досі загальним оживленням».

У цей час на ниві української літератури виступали представники кіль-кох поколінь. Продовжували писати Іван Франко, Михайло Старицький, Па-нас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Іван Карпенко-Карий, тобто ті літерато-ри, що сформувалися ще в 70 – 80-х роках XIX ст. Активними ідейно-худож-німи пошуками позначена діяльність середньої літературної генерації, пред-ставленої такими творчими індивідуальностями, як Борис Грінченко, Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, Володимир Самійленко, Михайло Коцюбин-ський, Леся Українка, Зрештою, про себе голосно заявила й молодь – Осип Маковей, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Богдан Леп-кий, Володимир Винниченко, Гнат Хоткевич, Микола Чернявський, Олек-сандр Олесь, Микола Вороний, Архип Тесленко, Степан Васильченко, Ми-хайль Семенко, Михайло Яцків. Таке розмаїття талантів зумовлювало широ-кий спектр індивідуальних підходів до зображення дійсності, своєрідність творчих стилів і художніх манер, сприяло збагаченню жанрової системи, роз-витку й удосконаленню літературної мови.

На початку XX ст. сформувалася й група українських модерністів, осе-редком якої стало львівське видавництво «Молода муза». До складу цієї ГРУ-пи входили Остап Луцький, Петро Еарманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Сидір Твердохліб. «Молодомузівці» видавали у 1906 – 1907 рр. Жур-нал «Світ», випустили низку збірок віршів. Осередком східноукраїнського модернізму був київський журнал «Українська хата», в якому друкувалися публіцистичні й критичні статті Миколи Євшана, Михайла Сріблянського (Микити Шаповала), Андрія Товкачевсько-го, художні твори Грицька Чу-принки, Одарки Романової.

Названі літератори заявляли про необхідність писати «по-сучасному», вводити читача у світ справжньої краси, задовольнити, за висловом Миколи Вороного, «широко розвинутий смак нашого інтелігента, знайомого з іншими і більшими літературами, ніж наша».

У 1903 р. Михайло Коцюбинський і Микола Чернявський звернулися з відозвою до українських письменників, в якій закликали розширювати тема-тичні обрії нашої літератури, писати не тільки про селянство, а й про інші су-спільні верстви, порушувати в творах соціальні, філософські, психологічні проблеми. Михайло Коцюбинський і в листах до колег по перу звертав увагу на необхідність пошуків нових прийомів художнього узагальнення життєвого матеріалу, зауважуючи при цьому, що такий підхід до втілення ідейних заду-мів збагачує реалістичний метод.

Ці заклики вже ґрунтувалися на художній практиці і самого Михайла Коцюбинського, і таких майстрів, як Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Михайло Яцків, Справді, художнє оновлення літератури відбувалося і пошуками реалістів, і стараннями модерністів, які, правда, за-хоплювалися деколи надміру експериментуванням.

Новаторство письменників-реалістів, на думку Франка, полягало на-самперед у тому, що, орієнтуючись на зразки європейської прози, вони роз-буджували в душі читача певні настрої «способами», які рекомендували най-новіші психологічні дослідження вчених.

За однією з провідних стильових течій в українській літературі початку XX ст. усталилася назва «нової школи», її представниками були не тільки ви-щеназвані прозаїки, а й поети Микола Вороний, Олександр Олесь, Микола Філянський, Григорій Чупринка та драматурги Леся Українка, Володимир Винниченко, Спиридон Черкасенко, Людмила Старицька-Черняхівська. Ці письменники намагалися посилювати художньо-виражальні можливості сло-ва, розгортати художню дію через внутрішній світ персонажів, через само-розкриття душі ліричних героїв».

Представники «нової школи» синтезують, кристалізують неореалі-стичні прийоми художнього зображення з неоромантичними. Взагалі в укра-їнській літературі цього часу виявляється й імпресіоністична (Михайло Ко-цюбинський), експресіоністична (Василь Стефаник), символістська (Олек-сандр Олесь, Микола Вороний, Гнат Хоткевич) поетика.