«Правдива іскра Прометея» (Іван Франко)

У складній картині розвитку лірики другої половини ХІХ – початку ХХ століть Іван Франко посідає одне із найвагоміших місць в українській та єв-ропейській поезії. Поет розширив тематичні, стильові і жанрові можливості української лірики. Громадянська, інтимна, пейзажна, сатирична, філософ-ська лірика митця порушує важливі проблеми буття людини, витворює складну систему мотивів і образів, почуттів і переживань. У «Посвяті Миколі Вороному» Франко афористично осмислив вагу художньої творчості: «Слова – полова, / Але огонь в одежі слова - / Безсмертна, чудотворна фея, / Правди-ва іскра Прометея».

Важливим етапом у розвитку української поезії був вихід 1887 року збірки «З вершин і низин». Франкова збірка після «Кобзаря» Тараса Шевчен-ка була другою поетичною книгою, що мала загальноукраїнське значення. Нова естетична концепція світу пройнята активністю й боротьбою. Її лірич-ний герой – борець, революційний провідник – знає реальні шляхи для вті-лення гуманістичного ідеалу. Збірка осяяна життєствердженням, людино-любством, високою духовністю. Центральний її образ – багатозначний образ Духу, який поступово розгортається в художньому світі збірки. Цей Дух іде з вершин до низин, охоплює всю Україну, проникає в душі людей, відлунюєть-ся добрими справами у змаганнях за кращу долю і свободу вітчизни.

Збірка складається з шести розділів - «De profundis» (латин. – з глибин), «Профілі і маски», «Сонети», «Галицькі образки», «Жидівські мелодії», «Ле-генди». У свою чергу перші чотири розділи поділяються на цикли, а шостий складається з поем «Смерть Каїна», «Цар і аскет», «Панські жарти». Франко використав два принципи композиції ліричного циклу – центробіжну (лірич-ний сюжет розгортається навколо світу почуттів і думок ліричного героя) і відцентрову, тобто панорамну, змальовуючи буття країни і народу.

Назва збірки символічна, зображує процеси і шляхи, що «вели люд-ський дух з вершин до низин і зворотним шляхом – з низин до вершин» (Зи-новія Франко), поєднуючи мотиви національного буття, історичне й сучасне України та світової історії. Ідея незалежності України є центральною у ху-дожньому світі книги Франка. Цю ідею втілюють цикли «Веснянки», «Осін-ні думи», «Скорботні пісні», «Нічні думи», «Excelsior!» (латин. – вище), «Ук-раїна». Духовність і віра в державотворчу силу, національне відродження – головні мотиви збірки.

Програмною для покоління «молодої України» була поезія «Гімн» (1880), за жанром – вірш-алегорія, гімн «вічному революціонеру», безсмерт-ному волелюбному духові народу в його боротьбі за свободу. Цей дух є си-лою, що «тіло рве добою, / Рве за поступ, щастя й волю». Такий, на думку Дмитра Павличка, «дух любові й справедливості, знання й громадянської са-мопожертви, віри в щасливу майбутність – дух істинно франківський, камее-нярський, молодий і переможний». У Франка ця боротьба пов’язана з любо-в’ю до людей. Поезію проймає загальнолюдський пафос: на своєму прапорі каменярі несуть науку, вільну думку і волю. Заперечне, анафоричне «ні» («ані») окільцьовує рядки, увиразнює експресію – темним силам не подолати цей дух свободи: «Ні попівськії тортури, / Ні тюремні царські мури, / Ані вій-ська муштровані, / Ні гармати лаштовані, / Ні шпіонське ремесло / В гріб йо-го ще не звело». Градація, тобто нагнітання образів, служить для підсилення художньої виразності ліричної оповіді. Таку ж змістову й динамічну функцію виконує рефрен «Він живе, він ще не вмер!» у першій і другій строфах, який увиразнює волю ліричного героя, його впевненість у досягненні мети.

Організуючим смисловим чинником є розгорнута метафора поступу духу свободи, що лунає і в «курних хатах мужицьких, на верстатах реміс-ницьких, по місцях недолі й сліз». Контрастна побудова ліричного сюжету – важливий складник моделювання відмінностей у світосприйманні Вічного революціонера і рутинного, «темного царства», антигуманного світу. Сили зла захищають себе солдатськими багнетами, поліцейськими шпигунами, тортурами, ув’язненням борців зі світом пітьми. За допомогою художньої виразності образів поет підкреслює невмирущість духу, його непереможну волю до поступу.

Ліричний герой набуває символічного значення, уподібнюється могут-ньому архангелу, пророку, месії, поетові, який «словом сильним, мов тру-бою, / Міліони зве з собою, – / Міліони радо йдуть, / Бо се голос духа чуть». В образному світі твору Вічний революціонер, який пробудився, окреслю-ється в часовоопросторових координатах: час буття героя тисячоліття («Хоч від тисяч літ родився, / Та аж вчора розповився / І о власній силі йде»). Вод-ночас він наділений просторовою характеристикою, яка охоплює і всесвіт, і рідну Україну з її національними ознаками: «Голос духа чути скрізь: / По курних хатах мужицьких / По верстатах ремісницьких, / По місцях недолі й сліз». Герой постає як вічний мандрівник, що крокує землею, пробуджуючи в душах людей бунтівний дух незгоди з недолею і кривдою.

Образ Вічного революціонера символічний та одухотворений: він бога-тир, енергійно йде по українській землі, де лунає його громовий голос проро-ка й архангела, від добродіяння і слова якого «щезають сльози, сум, нещастя, сила родиться й завзяття».

Життєствердність цього твору підсилює алітерація «р», яка повторює-ться 34 рази. Франко вірив у «розвидняющийся день» свого народу, тому роз-ширив смислове поле алегоричного образу Вічного революціонера, що охоп-лює такі поняття, як «наука, думка, воля», без яких не побудувати гуманного суспільства. Конкретна предметність і абстрактність образів поезії станов-лять собою смисл ліричної оповіді: «Вічний революціонер – / Дух, наука, думка, воля - / Не уступить пітьмі поля, / Не дасть спутатись тепер». «Гімн» завершується риторичним запитанням, відповідь на яке дана всім віршем: немає у світі сили, яка б перемогла волелюбні прагнення мільйонів і погасила полум’я революційного ентузіазму народу. Чітка ритміка, бадьорий розмір – чотиристопний хорей з пірихієм – увиразнюють стрімкий і поривчастий рух. «Гімн» вражав, виховував, організовував і вселяв віру. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком.