«Нам пора для України жить!» (Іван Франко)

У збірці «З вершин і низин» особливим пафосом вирізняється цикл «Україна», що складається з громадянської лірики. До циклу увійшли й такі патріотичні твори, як «Не пора, не пора, не пора!..», «Розвивайся ти, високий дубе», заборонені в радянські часи. Цим циклом поет репрезентував себе як палкий поборник державності України, накресливши своєрідну програму її відродження, здобуття нашим народом соборної держави в її історичних ме-жах – «Від Кубані аж до Сяну-річки / Одна, нероздільна». Головна ідея циклу – протест проти колоніального поневолення України двома імперіями – Австро-Угорською і Російською, заклик до творення суверенної держави.

Відкриває цикл вірш «Моя любов», в якому змальовано поетичний об-раз Вітчизни, осяєної святою, чистою красою. Україна постає в образі Божої Матері, яка випромінює добро, красу, лагідність, шляхетність: «на лиці яріє знак / Любові, щирості, спокою». Водночас митець бачить її стражденний об-раз в історичному поступі. Але для нього він дорогий і незабутній. Вірш бу-дується як сповідь самому собі: ліричний герой замислюється над історіософ-ськими аспектами буття країни, її трагічною долею, зізнається в любові до рідної землі. Ліричний герой ставить собі риторичні запитання, які утверд-жують його непохитну волю вірно служити вітчизні. «Моя любов» є своєрід-ною маніфестацією національних почуттів і загальнолюдських ідей, які, на погляд автора, не вступають у суперечність.

У циклі Франко провіщав новий етап у відродженні народу в його зма-ганнях за державність. Цим пафосом пройнятий вірш «Не пора, не пора, не пора!» (1880), який Франко назвав «національним гімном». Твір закликав до завзятої боротьби «за волю, щастя і честь» України. Це й визначило пафос громадянської лірики поета. Вірш має конкретного адресата – українську ін-телігенцію, а ширше – націю. Просторова картина тексту будується на кіль-кох визначальних мотивах. Малюється непривабливий образ колоніальної України, сини якої служать своїм напасникам (застосовуються метонімічні образи «москалеві й ляхам служити», що уособлюють дві сусідні держави). Відтак українці проливають кров за поневолювачів, люблять «царя, що наш люд обдира», тобто у них спотворене поняття патріотизму. Через втрату на-ціональної свідомості українці не доходять згоди, «в рідну хату вносять роз-дор», а тому поет закликає: «Най пропаде незгоди проклята мара!» Пафос твору – в утвердженні позитивного ідеалу, мети «для України жить», боро-тися за її незалежність. Цьому слугують окличні інтонації, гасла, що підси-люють експресію ліричного висловлення і набувають смислового значення: «Для України наша любов!», «Під Украйни єднаймось прапор!» Твір спов-нений одичних інтонацій, які прославляють піднесення національного духу свободи, і динамічності, підкресленої рефреном «Не пора, не пора, не пора!».

Художньо майстерно поет застосував наскрізну антитезу, градацію, афористичні заклики: «Довершилась України кривда стара – / Нам пора для України жить!» Поет сповнений віри у визволення народу, в об’єднання УК-раїнців в ім’я світлого прийдешнього. В останній строфі вимальовується ве-личний образ Вітчизни, боротьба за волю якої є священною: «Бо пора се ве-ликая єсть: / У завзятій, важкій боротьбі / Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь, / Рідний краю, здобути тобі!» Воля, щастя, честь – атрибути незалеж-ної Української держави.

Провідною у вірші «Розвивайся ти, високий дубе» (1883) є думка про возз’єднання українських земель у єдину суверену державу. Поет щиро вірив у визволення і відродження України: «Розпадуться пута віковії, / Тяжкії кай-дани, / Не побіджена злими ворогами / Україна встане!» Вільна Вітчизна

персоніфікується в образі щасливої матері, що зібрала воєдино своїх дітей, тобто всі українські землі: «Встане славна мати Україна, / Щаслива і вільна, / Від Кубані аж до Сянаарічки / Одна, нероздільна, / Щезнуть межі, що поме-жували / Чужі між собою, / Згорне мати до себе всі діти / Теплою рукою!» Так Іван Франко висловив надію на духовне просвітлення, самовизволення українців, усвідомлення своєї національної гідності.

Окрему композиційноосмислову одиницю становлять п’ята – восьма строфи, у яких поет звертається до «щасливих дітей» — українців, які віками прислуговують сусідам. Вінбудує образи на системі антитез, що характери-зують пасивність, рабську покірливість українців та їхню активність, воле-любність. Митець вкладає протилежне значення в слово «служити» і похід-ний від нього іменник – «услуга». Звертаючись до співвітчизників, «блудних сиротят», поет докоряє: «Годі ж бо вам в сусід на услузі / Свій вік коротати!» і повчає: «Підіймайтесь на святеє діло, / На щирую дружбу, / Та щоби ви чес-но послужили / Для матері службу». Жити, працювати для України – сенс життя справжніх громадян, дітей вітчизни. У хронотопі твору, в смисловому поєднанні образів неволя, рабство, безталання ототожнюються з географіч-ним простором чужих держав, які для українців принесли жорстокість, кро-вопролиття, визиск, неволю: «Чи ж то ви мало наслужились Москві і Ляхові? / Чи ще ж то мало наточились / Братерської крові?» Риторичні запитання під-силюють емоційний ряд, втретє вводячи оціннооемоційний образ – «наслу-жились» – в логічно акцентних місцях тексту, римах і кінцівках рядків, утво-рюючи своєрідний «замок». «Наслужились» римується із «наточились», тоб-то пролили кров, принесли горе, страждання рідному народові й Україні. Структуруючи змістове поле тексту, виразно виступає у творі опозиційна па-ра зло – добро. Це внутрітекстова антитеза: «Пора, діти, добра поглядіти / Для власної хати, / Щоб ґаздою, не слугою, / Перед світом стати!».

Франкові образи динамічні, естетично функціональні. Цілісність емо-ційно-стилістичної організації тексту підкреслюють семантичні розширення, переосмислення й градація образів, що набувають метафоризму – поєднання контрастних значень, перенесення, що так виразно відбилось в образі-симво-лі «високого дуба» – міцності, безсмертя народу та в образі весни – відрод-ження України: «Розвивайся ти, високий дубе, / Весна красна буде! / Гей, ус-таваймо, єднаймося, / Український люде! / Єднаймося, братаймося / В това-риство чесне, / Най братерством, щирими трудами / Вкраїна воскресне!». Зго-дом образ «красної весни», символ відродження української держави, вико-ристає Павло Тичина в збірці «Сонячні кларнети».