«Я син народу, що вгору йде» (Іван Франко)

У збірці «Мій Ізмарагд» Франко порушує актуальні питання тогочасно-го життя, поєднавши їх із особистіснооінтимними переживаннями ліричного героя, що пооособливому увиразнює художнє висловлення, робить його щи-рим і безпосереднім. Гама почуттів поета настільки широка, що охоплює громадянський пафос, реагуючи на виклики життя і змагань за кращу долю народу.

У часи Франка розвивалося модерністське мистецтво, утверджуючись на засадах творення сучасного мистецтва, яке шукало нові засоби худож-нього відображення дійсності, культивувало суб’єктивізм, образні і жанрові новації, відкидало його суспільні функції, закликаючи творити уявний світ задля мистецтва. Таких митців називали декадентами (від франц. dеcadenc – занепад, а декадент – занепадник) з негативним значенням.

Львівський критик Василь Щурат, аналізуючи збірку Івана Франка «Зів’яле листя», помітив у ній мотиви, характерні для модернізму, назвавши їх декаденськими, оскільки геройпесиміст обирає смерть. Франко заперечу-вав такий погляд і у відповідь написав поезію «Декадент».

За жанром «Декадент» (1896) – полемічне послання, відповідь Франка критикові: «Я декадент? Се новина для мене! / Ти взяв один з мого життя мо-мент, / І слово темне відшукав та вчене, / І Русі возвістив: «Ось декадент!» Художня оповідь будується на інтонаціх здивування та обурення, ліричних

зізнаннях і розважливих міркуваннях, запереченнях і утвердженнях. Франка обурило ототожнення біографічного автора з ліричним героєм. Поет не поді-ляв погляди декадентів на мистецтво як антисуспільне явище, розглядав літе-ратуру як зброю в боротьбі за щастя народу і волю України.

Франкові видалось, що критик не збагнув головного в його художньо-му світі – болю за долю людини і вітчизни. Хоча інколи й переважає журлива тональність, хоча наявні в його поезіях «пісні біль, і жаль, і туга – / Се лиш тому, що склалось так життя. / Та є в ній, брате мій, ще нута друга: / Надія, воля, радісне чуття». Ліричний монолог будується як дискусіяязаперечення естетики декадентства з його «безпредметним тужінням», оспівуванням «шу-му власного слуху» (іронізує він над митцямиидекадентами). Митець живе справжнім життям з його негараздами, тяжкими випробуваннями, але не опускає рук. Така самохарактеристика, щира і правдива, малює образ духов-но здорової особи, загартованої, мужньої, працелюбної та життєлюбної. Тому Франко гордо заявляє: «Я не люблю безпредметно тужити / Ні шуму в влас-них слухати вухах; / Поки живий, я хочу справді жити, / А боротьби життя мені не страх. // Який я декадент? Я син народу, / Що вгору йде, хоч був за-пертий в льох. / Мій поклик: праця, щастя і свобода, / Я є мужик, пролог, не епілог». Він пишається своїм походженням, сильним духом, устремлінням у щасливе майбутнє, а не зануренням у тяжке минуле, декадентські тужіння.

Отже, збірка «Мій Ізмарагд» — значне досягнення Франка-поета. Вона позначена мистецькою витонченістю, волелюбністю і людинолюбством. Книа наповнила художній світ української лірики важливими філософськими проблемами, вічними образами й мотивами, життєствердною мудрістю.