Формування світогляду

1. Від матері перейняв палку любов до української культури, народних звичаїв, повір'я, казок, легенд, від неї вивчив "Катерину" Шевченка.

2. Патріотизм від дідуся.

3. Задушевна українська народна пісня, дума.

4. Творчість Шевченка, Некрасова, Чернишевського.

5. Суспільно-політичні і філософські статті Драгоманова.

6. Твори зарубіжної літератури (Гейне, Шекспіра).

7. Революцій події.

Характеристика творчості м. Вороного

Початок літературної творчості М. Вороного припадає на роки навчан-ня в Харкові та Ростові. Перший вірш «Не журись, дівчино» з'явився в 1893 р. в журналі «Зоря». З того часу твори М. Вороного часто друкувалися в періодичних виданнях, альманахах. І лише в 1911 р. вийшла перша збірка творів «Ліричні поезії», а через два роки друга збірка «В сяйві мрій». У Катеринодарі було надруковано «Євнаш-зілля» (1917), а в Черкасах – «Поезії» (1920). Останнє прижиттєве видання здійснено в 1929 р. під назвою «Поезії», куди ввійшли кращі твори різних років.

Свої літературно-естетичні погляди М. Вороний частково виклав на сторінках «Літеретурно-наукового вісника» в 1901 р. Закликаючи письмен-ників узяти участь в альманасі «З-над хмар і з долин», він просить надсилати йому твори «хоч з малою ціхою оригінальності, з незалежно свобідною ідеєю, з сучасним змістом… де б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю незглибною таємністю». Ці слова можна тлумачити по-різно-му. Чомусь ніхто не хотів бачити, що в поета було єдине бажання – дати українському читачеві взірцевий альманах, щоб там були твори, які можна поставити поряд з кращими європейськими зразками. В листах до багатьох авторів М. Вороний просить надсилати твори високого естетичного звучання, витонченої, досконалої форми. Його ніби менше цікавив їхній соціальний, громадянський бік. Могло здатися, що Вороний закликав до втечі від реаль-ного життя.

Поет творить за законами краси: «А як поет – без перепони Я стежу творчості закони». Поезія – то «свобідний творчий дух», який живиться, на-повнюється реальним життям, який нікому не закувати в кайдани («І хто поезію-царицю посміє кинуть у в'язницю?»). не бездумна, не байдужа вона до болю народу («Творю я їх не для шаноби»). Тому девіз поета – девіз гро-мадянина: «Йти за віком і бути цільним чоловіком», тобто цілісним, не роз-двоєним. Такі вимоги ставив упорядник альманаху до авторів. Крім того, в усіх літературно-критичних і мистецтвознавчих статтях, розвідках про укра-їнський театр і драму Вороний виступає прихильником справжнього велико-го мистецтва з орієнтацією на світові зразки. «Штуки чистої без ідеї не може – вона з нею складає одне ціле, – недвозначно зазначає М. Вороний. Тенден-ція без штуки буває, звичайно, і з нею разом укупі не може бути. Між ідеєю і тенденцією (передвзятість) лежить величезна різниця. От проти псевдошту-ки, чи штуки тенденційної, проти римованої прози я й виголосив свою деві-зу».

Звичайно, серед творів М. Вороного трапляються й такі, що своїм спря-муванням були начебто далекі від реальної дійсності. Але ж людина не зітка-на з одних осяйних вогнів, мажорних звуків; їй властиві і смуток, і туга, і на-віть розпач. А коли це витончена душа поета, то й народжує вона в такі хви-лини рядки, повні смутку й скорботи: «Нудьга гнітить… Недуже серце скніє…», «Знемігся я…», «Морозом лиходійним моє життя прибито на цві-ту…».