«Перший симфоніст української прози» (Олесь Гончар)

Панас Мирний писав свої твори в річищі реалізму, художньо-правдиво моделював соціальні зміни, викликані колоніальним становищем України, проникненням капіталістичних відносин у всі сфери життя, зобразив явища деморалізації, безнадії і віру у відродження людини. Твори реалістів були пройняті шуканням ідеалу і несли гостру критику існуючих порядків. Життєвість і відтворення правди життя стали мірилом художності.

Характерними ознаками реалізму Панаса Мирного є: історизм, соціальний аналіз взаємодії людини і середовища, викривальний пафос, змалювання згубного впливу антигуманного суспільства на долю людини, нагромадження речових подробиць та деталей, панорамне, епічне змалювання дійсності, психологізм, тобто глибоке зображення внутрішнього світу особи, гуманізм. Художній виклад ведеться від імені третьоособового розповідача.

У творчості Панаса Мирного поєдналися дві тенденції розвитку реалізму в українській літературі другої половини XIX століття: соціальна і психологічна. Реалістичний тип творчості дав змогу письменнику розширити дослідницький аспект життя, сутності людини, змалювати буття українського народу в умовах національної та соціальної неволі. В цьому річищі написаний роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Життєва основа і прототипи роману

Ще в нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», що передував задуму написання роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», Панас Мирний основну увагу зосередив не на фактах злочинства Василя Гнидки, а на проблемі деградації людини, що з юних літ відзначалася неабиякими природними здібностями: «На все вдатний: чоботи шив, у млині знав діло, і стрілець з його запальний був!» Письменник усвідомлював, що така яскрава особистість у хліборобському середовищі могла стати злочинцем лише за надзвичайних поворотів долі, що спричинили катастрофічний злам духовного стрижня, породивши бажання легкої наживи ціною розорення й навіть життя собі подібних. Як засвідчує нарис, письменник довго розмірковував: «Як такий мирний пахарський побит з його поетичним почуттям, з людяністю викинув з себе такого злющого зарізяку?.. Питання, на котре повинен одповісти наш етнограф. Які почуття водили руками сього розбишаки, коли він мив їх у гарячій людській крові, так щиро кохаючи свою молоду жінку? Хай скаже наш психолог».

Тогочасні реальні події та особа злочинця дають підстави говорити про Василя Гнидку як прототипа Чіпки Варениченка, виведеного Панасом Мирним у повісті «Чіпка», а згодом – у романі «Хіба ревуть воли...». Біографізм як сюжетне явище широко використовується в літературі й нині, а в ХІХ столітті цей прийом розкриття образу персонажа був особливо поширеним. Прототип, незважаючи на те, що письменник для літературного героя запозичує в реальної особи тільки домінуючі риси, має велике значення для трактування митцем поведінки і життєвих ідеалів свого персонажа. Часто саме прототип стає першопоштовхом до написання художнього твору, як у випадку з розбійником із Заїчинців.