Здобутки драматургії

Хоч у цей час ще продовжували виступати з п'єсами Іван Франко, Ми-хайло Старицький, Марко Кропивниць-кий, Іван Карпєнко-Карий, Борис Грінченко, проте погоду в драматургії визначатиме творчість Лесі Українки та її сучасників – Володимира Винниченка, Спиридона Чер-касенка, Гната Хоткевича, Любові Яновської, Олександра Олеся.

Саме з ім'ям Лесі Українки пов'язаний розквіт проблемно-філософської та філософсько-психологічної драми. Геніальна письменниця часто зверта-лася до тем з життя багатьох народів у різні історичні епохи, проте завжди проблематика її драматичних творів була суголосна сучасності, спроектована в українську дійсність початку XX ст. Вражає гострота соціальних і мораль-но-етичних конфліктів драматичних творів Лесі Українки, яскраво виявля-ється новий підхід письменниці до художнього дослідження взаємин між героєм і середовищем. Твори письменниці, виконані в віршовій формі, харак-теризуються майстерністю композиції, точністю художніх деталей, афорис-тичністю висловлення думки, ритмічно-інтонаційним багатством.

Леся Українка збагатила драматургію і в жанровому відношенні. Вона вкладала в кожне жанрове визначення того чи іншого твору своє розуміння і його побудови, і характеру конфлікту. Зокрема, серед драматичних творів письменниці знаходимо драматичну сцену («Іфігенія в Тавриді»), діалог («В дому роботи, в країні неволі»), етюд («Йоганна, жінка Хусова»), драматичну поему («Одержима», «В катакомбах», «Бояриня»), драму («Камінний госпо-дар»), фантастичну драму («Осіння казка»), драму-феєрію («Лісова пісня»).

Тогочасна дійсність визначила проблематику п'єс Гната Хоткевича «Лихоліття», «Вони», «На залізниці», Любові Яновської «В передрозсвітньо-му тумані», «Жертви», Спи-ридона Черкасенка «Хуртовина». Важливо, що в п'єсах Гната Хоткевича йдеться про участь у визвольному русі робітників, а Любов Яновська намагається простежити поширення революційних настроїв на селі, роль інтелігента в цих процесах. Архип Тесленко в сатиричній коме-дії «Патріоти» та Володимир Самійленко у гротескно-фантастичній сатирі «У Гайхан-бея» передають задушливу суспільну атмосферу в царській Росії, єд-нання чорносотенних сил у боротьбі проти будь-яких проявів волелюбної думки. Колоритні картини з життя різних суспільних верств початку століття змальовано в драмах Володимира Винниченка «Дизгармонія», «Великий Мо-лох», «Щаблі життя», «Метепію», «Чужі люди».

У символічному річищі розвиваються драматичні твори Василя Пачов-ського «Сон української ночі», Спиридона Черкасенка «Жах», «Повинен», Олександра Олеся «Над Дніпром», «Трагедія серця», «Тихого вечора», «По дорозі в казку». Навіть Панас Мирний звертається до жанру драми-містерії («Спокуса»), в якому розвиває біблійний сюжет про гріхопадіння перших лю-дей у раю. Правда, цей крок відомого реаліста зумовлений не впливами мод-ної тоді символістської естетики, а утилітарним завданням допомогти про-стому читачеві чи глядачеві краще відрізняти добро від зла.

У жанрах традиційної соціально-побутової драми продовжували пи-сати Борис Грінченко («На громадській роботі», «На новий шлях»), Любов Яновська («На сіножаті», «На Зелений клин»). На животворному ґрунті на-родної поезії зростають пройняті щирим ліризмом п'єси Степана Василь-ченка «Чарівниця», «На перші гулі», «Не співайте, півні, не вменшайте ночі». Йому ж належить кілька варіантів драми «Кармелюк». Серед п'єс на історич-ні теми – драми Михайла Старицького «Маруся Богуславка», «Оборона Бу-ші», «Остання ніч», Бориса Грінченка «Степовий гість», трагедія Івана Кар-пенка-Карого «Сава Чалий», переробка Марком Кропивницьким сюжету по-вісті Євгена Гребінки «Чайковський, або Олексій Попович», віршована драма Спиридона Черкасенка «Про що тирса шелестіла».