11.3. Стан дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні

Як уже зазначалося вище, в Україні соціологія молоді як наука до останнього часу не мала вагомого практичного значення. Однак нині з'явилася низка спеціальних дослідницьких центрів та осередків вивчення молоді та її проблем (як у межах академічної науки, так і при державши органах), що зрушило з місця справу наукового аналізу тенденцшу молодіжному середовищі. Насамперед слід відзначити появу спеціальної наукової служби при Мішстерстві Україниу справах молоді і сім'ї, а саме: Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, де одержані цікаві соціологічні дані, які характеризують становище молоді в Україні та тенденції розвитку процесів соціалізації підростаючого покоління. Автори підручника використали також матеріали, одержані в ході нещодавніх досліджень в інших країнах колишнього СРСР Розглянемо їх у порядку важливості дія розробки молодіжної політики держави.

У справі вироблення ефективної молодіжної політики важливу роль відіграє з'ясування суті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на: а) соціальне самовизначення, б) політичне самовизначення, в) професійне самовизначення, г) економічне самовизначення. Складний комплекс проблем, пов'язаних з цими процесами, і досліджує соціологія молоді.

ф Соціальне самовизначення молоді. Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що молодь одна з найураженіших в економічному плані та найбезправніших у соціально-правовому відношенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідки такого становища з'являються все нові і нові факти зростання ^наркоманії, ^токсикоманії, ^алкоголізму, ^проституції, ■=> "дідовищті" в молодіжному середовищі. Після деякого зниження знову спостерігається тен­денція зростання показників смертності населеїшя молодших вікових груп. Збільшується кількість самогубств серед молоді, особливо у віці 15-19 років. Загрозливо виглядає процент підвищення питомої ваги молоді серед людей, які добровільно відходять з життя: якщо, наприклад у Санкт-Петербурзі питома вага молодіжних самогубств серед загальної їх кількості становила 63%, то в Одесі -75%, найбільший відсоток серед великих міст колишнього СРСР.

Слід виділити такі відносно нові тенденції, які характерні для соціального самовизначення молоді:

Фруйнація традиційних оЬорм соціалізації, заснованіос на досить жорсткій визначеності життєвого шляху;

^розширення можливостей вибору життєвого шляху, підвищення власної відповідальності;

Ф поява нових соціальних посередників, не властивих для самовизначення минулих поколінь: кооперативів, приватного бізнесу, багатоманітність форм власності, наявність різних джерел одержання матеріальних благ і заробітку, нові джерела інформації, самодіяльні про- і антисоціальні, антисуспільнімолодіжні угрупування тощо;

^посилення регіональних та національних (етнічних) відмінностей та зростання їх питомої ваги в життєвому самовизначенні молоді;

<§> оцінка свого суспільного становища із загачьноцивілізаційних позицій, найчастіше у порівнянні із становищем ровесників в інших (переважно високорозвинутих) країнах та поява у зв 'язку з цим завищених соціальних вимог. ФОшже, більшість молоді стоїть перед складним вибором у житті, до якого вона не підготовлена ні психологічно, ні організаційно. Таму мета молодіжної політики в цій галузі зміцнення соціального статусу молоді в структурах суспільства, які оновлюються або кардинально змінюються, посилення правової, економічної та соціальної захищеності молодого покоління.

Політичне самовизначення молоді. Воно відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору дальшого шляху розвитку. Соціологи констатують, що молодь не визначила свого місця у цих складних процесах, хоч у цілому підтриму є зміни, які настали. Тому більшість займає пасивну, очікувальну позицію і лише 10-15% готові діяти активно.

Зараз ми є також свідками боротьби за молодь з боку багатьох політичних партій і рухів, у зв'язку з чим процес самовизначення молоді набуває політичною ха­рактеру, яка посилюється у час проведення масштабних політичних кампаній. Ця боротьба за молодь дуже часто зводиться до прагнення за будь-яку ціну вибороти її голоси і завербувати до участі в разових політичних акціях у ролі статистів.

Лише лічені партії та політичні об'єднання мають у своєму складі молодіжні секції і вироблену молодіжну політику. Найбільш активними в цьому плані є ра­дикальні партії, УНА-УНСО тощо, членами яких переважно є молодь, схильна до конкретних дій. Але найпомітніша тенденція, яку фіксують соціологи, - це зменшення представництва молоді в управлінських структурах, в різних ешелонах влади. Нині цей відсоток не перевищує, як правило, 7-10%. Ще менший відсоток молоді середупраичіїщів у виробничій сфері (він становить близько 2%). Тому не дивно, що більше 60% опитаних молодих найманих працівників вважає, що вони не мають ніякого впливу на діяльність трудових колективів.

Відчуженню молоді від участі в управлінні властиві дві взаємопов'язані тенденції:

© наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їхніх ровесників;

© підвищення інтересу до суто молодіжнихугрупувань та об 'єднань, в яких

немає бюрократично заформалізованих форм роботи.

Мета молодіжної політики у цьому плані :

Ч> підтримка політи чної визпачеиост і молоді;

Ч> сприяння молодіжним політизовапим утворенням просоціачьної спрямованості;

Ч> посилення їх конструктивної активності, консолідація зусиль для зміцнення української держави;

демократизація та гуманізація суспільства.

При загальній стратегічній спрямованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство сьогодні тактично важливо сприяти і дезінтеграційним тенденціям в її середовищі з метою формування власних молодіжних соціально-політичних структур та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі.

^Професійне самовизначення молоді. В цій сфері соціологи зазначають такі тенденції:

•І* зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни;

❖ зростаюче безробіття серед молоді;

•і* розтягування у часі періоду набуття освіти, що відсуває для більшості молоді момент вступу до трудового життя і досягнення професійної зрілості;

•2» масовий характер вимивання молоді із виробничих структур у сфери приватного бізнесу та приватних підприємств з причин низької (порівняно із старшими віковими групами населення) ефективності праці, використання її на тимчасово вигідних та добре оплачуваних, які не вимагають фахової підготовки роботах тощо;

♦♦♦ загострені прояви соціальної нерівності, які характерні для різних категорій молоді при виборі нею професійної освіти та місця праці.

Протягом тривалого часу молоді відводилося другорядне місце у сфері праці, що призвело до посилення матеріальної (і відповідно психологічної) залежності від старших поколінь. Близько 90% молодих сімей живуть за допомогою батьків та рідних. Як наслідок більш загального характеру бачимо появу двох різноспрямованих явищ у молодіжному середовищі: > відносно високі стандар-ти споживання, які часто розраховані на нетрудові доходи і прибутки; > економічна пасивність, відсутність готовності до праці в нових економічних умовах. Опитування молоді виявило, що при зростанні економічної кризи, масового безробіття, неможливості сподіватися на гарантоване місце подальшого працевлаштування 70% респондентів роз- раховує на індексацію доходів державою, 64% - на право одержання грошової допомоги від тієї ж держави у випадках втрати роботи чи її неодержанні. Тобто основна частина молодого покоління при переході до ринку розраховувала на соціальну допомогу і захист, а не на власні сили.

Мета молодіжної політики в цьому плані - зміцнення професійного статусу молоді шляхом економічного (а не адміністративного) регулювання молодіжної зайнятості, особливо у праценадлишкових районах, докорінна реформа системи проф-техосвіти, розробка спеціальних економічних та юридичних гарантій, які попереджатимуть або компенсуватимуть різні можливі форми дискримінації молоді.

фЕкономічне самовизначення молоді. Ця проблема складається з ряду підпорядкованих проблем, таких як: © необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді, © можливість соціального просування, © досягнення економічної самостійності.

Соціологічні дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці. Причин цього явища багато: >це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій у межах цілої країни, які утворювалися історично і поглиблюються в умовах економічної кризи; > зростання соціальної нерівності у всьому суспільстві, що особливо позначається на молоді; > відсутність сильної державної соціальної політики тощо.

Наприклад, у порівнянні із міською молоддю V сільських хлопців та дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць праце­влаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це спричиняє помітне зменшення питомої ваги молоді у складі сільського населення, її переміщення у міста (що, до речі, далеко не завжди допомагає вирішенню проблеми): за переписом населення у 2001 р. 72% молодих людей мешкали у містах і лише 23% - у селах.

Мета молодіжної політики у цій сфері: ■=> вирівнювання стартових позицій молоді, ^подолання дискримінації окремих груп молодих людей, для чого придатні розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, ^надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, ^організація (в тому числі у сільських населених пунктах) служб профорієнтації, ^перепідготовки та працевла­штування молоді, служб юридичної допомоги та ^консультування юнаків і дівчат тощо.

Молодіжна політика повинна також збільшувати можливості для посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зростання молоді, забезпечити вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Соціолога твердять, що половина молоді не досягає достатнього рівня професійної зрі­лості навіть у 30 років, тому що займається малопривабливою, некваліфі-кованою, непрофесійною, переважно ручною працею, не мають просунення на посадах, стимулів продовження освіти.

У 2006 р. середньомісячний прибуток молодої людини становив в Україні менше половини середньої заробітної плати по країні. Праця спеціаліста з вищою освітою оплачується значно нижче, ніж спеціаліста із середньою спеціальною освітою. Звідси падіння престижу освіти: за індексом престижності сфер зайнятості молоді набуття освіти займає останнє за рейтингом місце, а лідирують у цьому списку >комерційна торгівля, > біржі, >банки, >сфера дозвілля, > охорони здоров 'я, >засоби масової інформації, Р-держуправління.

У значної частини молоді відсутнє власне економічне становище в суспільстві. Навіть матеріальний стан працюючої молоді не забезпечує повної економічної незалежності. Серед переважної більшості молоді, яка живе за рахунок матеріальної підтримки батьків, 60% одержують від них допомогу грішми, 46% - одягом, 40% - продуктами харчування, 14% - платою за квартиру тощо. Внаслідок недосконалості законодавства додатковою працею з метою приробітку офіційно можуть займатися лише 13% молодих людей, і то починаючи з 16-річного віку. Тому матеріальний стан у 2006 р. поліпшився лише у 15% опитаних, 85% він не змінився або погіршився. Однією з найгостріших молодіжних проблем стає страх перед безробіттям, що ще більш посилює економічну несамостійність всєзростаючої кількості представників молодого поко­ління (навіть 34% школярів передбачають безробітну долю своєї когорти).

Мета молодіжної політики - подолання відчуження молоді від суспільних інтересів шляхом підвищення її посадово-професійного, освітнього статусу в соціальній структурі суспільства і матеріальної залежності від суспільства та батьків через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики й законодавчої ініціативи тощо. Декларацією про загальні засади державної молодіжної політики в Україні передбачено в цих справах виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування цієї політики, залучення коштів і ресурсів підприємств (державних і приватних) тощо.

До молодіжних проблем, крім названих вище, належать: <§>забезпечення духовного і фізичного розвитку' (дослідження показують, що рівень їх дуже низький; зафіксовано тенденцію зниження рівня естетичних потреб, інтересу до поезії, літератури, класичної музики; підвищуються захворювання серед молоді: сердцево-судинні захворювання за останні 5 років у молодих людей зросли в 2,5 рази, у 40% студентів виявлено різні хронічні захворювання, кожний десятий призовник звільняється від служби в армії за станом здоров'я тощо); ^зміцнення молодої сім ї (посилюється руйнація традиційної родини з її чіткими культурними нормами і регламентом сімейних відносин, новоутворені молодіжні сім'ї погано захищені економічно і соціальне, народження дитини означає перспективу перейти в категорію людей нужденних, зниження показників середньої дітності сімей, які зараз становлять 1,59, що не забезпечує навіть простого відтворення населення - тому в Україні простежується зростаюча

депоггуляція, чого вона не знала за всі повоєнні роки тощо).

Вирішенню виниклих і традиційно існуючих молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. Крім загальної декларації, про яку вже згадувалося, це також Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні".

Соціологічна експертиза прийнятих актів дозволяє відмітити як їх позитивні сторони, так і певну недосконалість їх положень. Безумовно, позитивним є те, що держава визначила пріоритетність своєї молодіжної політики і закріпила це законодавче. Як позитивне можна також вважати прийняття єдиного узагальнюючого закону і подолання в такий спосіб розпорошеності існуючого законодавства стосовно молоді.

Проте в цілому ефективність прийнятого закону, очевидно, ще деякий час залишатиметься невисокою. Переважна більшість молодих людей просто не знає про існування такого закону. Але справа полягає також у тому, що дотепер не вироблені нормативи, які конкретизують закон та його реалізацію, проведення на місцях молодіжної політики, а багато задекларованих пільг держава зараз просто неспроможна гарантувати.

Можна припустити, що прийняття вказанного закону було досить поспішним і недостатньо продуманим, що може викликати зневіру молоді у бажанні та здатності держави мати виважену і реалістичну молодіжну політику. Тому нині перед соціологією молоді стоїть дуже важливе і відповідальне завдання: поглиблення знань про молодь та її проблеми, вдосконалення методик і техніки соціологічних досліджень у молодіжному середовищі, аналіз виконання Закону України ''Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" на конкретних ділянках та інформація органів шіадий управління з метою внесення коректив до закону чи прийняття доповнень до нього.

Резюме

суттєво^

/.Соціологія молоді - одна з тих спеціальних соціологічних теорій, яка переживає своє становлення. Від рівня розробки цієї теорії, вдосконалення її інструментарію і методики досліджень залежатиме своєчасність і ефективність вирішення нагальних молодіжних проблем в умовах нової соціальної реальності.

2.0сновними поняттями і категоріями соціології молоді є "молодь ", "молодіжні проблеми". "молодіжна свідомість ", ''державнамолодіжна політика" тощо.

З.Основними процесами самовизначення молоді є:соціачьне, політичне, економічне самовизначення.