Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Підручник Соціологія.doc
Скачиваний:
3356
Добавлен:
19.05.2015
Размер:
2.78 Mб
Скачать

Соціальна активність розпочинається з формування у людини стану готовності до діяльності, що виникає внаслідок відображення дійсності, певних її об'єктів у свідомості відповідно до потреб та інтересів особистості, її ціннісних орієнтацій. Цей стан людини, що передує конкретним виявам її активності, називається спрямованістю особистості.

Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства.

Спрямованість особіїстості^іа В. Хмелько): ідейно-політична - містить у собі різні сторони суб'єктивного ставлення людини, до певних ідеологій, класів, націй, держав, спільнот і політичних організацій; соціально-культурна - становлення до праці інших видів неполітичної діяльності, їхніх безпосередніх умов, сім'ї, до інших малочисельних соціальних груп; моральна - включає моральні орієнтації, яків відображають суб'єктивне,

особистісне ставлення людини до інших людей і самої себе;

5.5. Соціальні регулятори діяльності та проблеми девіантної поведінки

Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства, коли її поведінка взаємозв' язана з оточуючими і має соціальний характер.

10 Соціальна поведінка - це дії людини стосовно суспільства, інших людей, природи і речей. Діяльність і поведінка особистості детермінується, тобто обумовлюється, обмежується не лише внутрішнім механізмом мотивації, взаємодії потреб, інтересів, цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі у суспільстві норми.

0 Соціальна норма - це типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє у певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку людини, вонавизначає спрямованість своїх дій, свою активність.

Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії існують об' єктивно стосовно людини. У процесі соціалізації особистості соціальні норми інтеріоризуються в елементи системи саморегуляції поведінки, формують рівень культури особистості. Водночас, далеко не всі нормативні вимоги соціального оточення і далеко не для всіх людей соціальні норми стають регуляторами поведінки. Тобто суспільство намагається врегулювати поведінку своїх членів, але зробити це у повній мірі не вдається.

За своїм характером соціальна поведінка може бути найрізноманітнішою: альтруїстичною або егоїстичною, законослухняною або протизаконною, серйозною або легковажною, коректною або грубою і т. д.

Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою -поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

Один з засновників теорії структурного функціоналізму американський соціолог Р.Мертон розробив класифікацію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними, тими, що схвалюються суспільством. Основні види девіантної поведінки (заР. Мертоном):

  • конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

  • інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо);

ф ритуалізм — людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих "правил гри", діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

  • ескейпізм (ретритизм)- відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людина не визнає ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.) ;

  • бунт, заколот - відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.) ;

Увага!

Поняття девіації у соціологічну систему знання ввів

французький соціолог Еміль Дюркгейм, вивчаючи такий вид девіантної

поведінки, як самогубство. Проявами цього типу поведінки є

правопорушення, злочини, наркоманія, проституція,

алкоголізм тощо.

• Розрізняють позитивну і негативну девіацію. У періоди, коли суспільні відносини зазнають суттєвих трансформацій, у кризові моменти розвитку суспільства прояви девіантної поведінки збільшуються.

Увага!

Найбільш небезпечною формою девіації є злочинність, вона

є виявом гострого конфлікту між суспільними інтересами та •«^^ індивідуальними. ^_^^»

Девіаитна поведінка у широкому розумінні ЦЄ будь-які дії, які не відповідають соціальним нормам і стереотипам даного суспільства.

Позитивна девіація:> самопожертвування. >надпрацездатність.Угероїзм

Негативна девіація: >тероризм,^крадіжки.Усуїцид.Уцинізм та ін. т/ : г-т : г: :

У вузькому розумінні девіантна поведінка - усякі негативні і несхвалювальні

відхилення від соціальних норм.

Основні форми:>злочинність,> пияцтво і алкоголізмі наркоманія,> проституція, > гомосексуалізмі аномія.

Увага!

Поширення алкоголізму та наркоманії пов'язують

з неспроможністю деяких членів суспільства адаптуватися до

вимог соціального середовища, бажанням сховатися від життєвих

негараздів. Крайньою формою втечі від реалій життя є самогубство (суїцид).

Суспільство намагається всіляко протидіяти негативним проявам девіантної

поведінки, здійснювати її профілактику. Головною альтернативою цим

негативним явищам є розвиток соціальної творчості,

удосконалення форм і засобів виховання особистості.

5.6. Соціальні типГи особистості

У структурі сощальних властиюстей людини можна виділити загальносоціальні риси, що характеризують її як ітроду кт сусшльного розвитку, а також такі властиюсті, котрі відображають входження людини до складу певних соціальних спільностей -етнічних, професійних, статевих, вікових тощо. Індивіди, які включені у процеси соціальної взаємодії, наділені безліччю різноманітних властивостей, виявити та дослідити які практично неможливо. Отже, коли йдеться про особистість як члена суспільства, якоїсь сгальнопі, мають на увазі не вдастивості окремих людей, а соціальні типи особистостей.

1^ Соціальний тип особистості - певний фіксований набір суттєвих, таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що виявляються у її свідомості та поведінці. Прояви індивідуального в людині опосередковуються соціальним. Водночас, індивідуальність людини не розчиняється у соціальному, роблячи ії унікальною, неповторною. Типові, відносно сгійки, такі, що повторюються, поєднання сощатьних та індивідуальних властивостей особистостей, які знаходяться у конкретних умовах життєдіяльності, є підставою для типологізації особистостей.

Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не збігаються з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок само детермінації процесу розвитку особистості.

Соціологія особистості оперує поняттями ідеального, базисного та реального

(модального) ТИПІВ особистості: 'ідеальний - сукупність оообистісних властивостей, яка, на думку сучасників, є бажаною, відіграє роль еталона, взірця; 'базисний - сукупність властивостей, яка дає змогу якнайкраще адаптуватися до конкретних умов життєдіяльності у даний час, у суспільстві; •реальний - сукупність спільних для членів суспільства, типових властивостей особистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства