вірування про спасіння душі - обрати пасивний (містицизм) чи активний (аскетизм) спосіб спасіння душі в цьому або іншому світі.

У 1991 р. з ініціативи Інституту вивчення релігії Ягеллонського університету (Краків, Польща) започатковано систематичне проведення конференцій на тему: "Релігії і Церкви в Центральній і Східній ЄвропГ, у яких беруть участь і українські вчені. Все це засвідчує зростаючу роль соціології релігії в системі гуманітарних знань і освіти в посткомуністичному світі.

Особливості об'єктів і предметів соціологічного дослідження в галузі соціології релігії зумовлюють і застосування відповідного соціологічного інструментарію. Зокрема, з огляду на цю специфіку і особливу соціально-психологічну складність сфери релігії ірелігійності, використання таких інструментальних методик, як анкетування чи інтерв'ю євельми проблематичним. Виняток становлять ті випадки, коли соціологічні дослідження проводяться з ініціативи керівництва конфесій і на іх замовлення. Тому з моменту становлення соціологія релігії використовувала перш за все такі методи емпіричногодо слідження, як <§> спостереження, Ф ідеальна типізація, Ф ідеографічний метод, Ф порівняльно-історичний метод, Ф когортний аналіз, ♦лонгитюдний метод,^генетичнийметод, фметод соціально-діагностичний, ^біографічний, фретроспективний контент-аналіз та ряд інших.

Релігія виконує ряд соціальних функцій:

ф регулятивну. Будь-яка релігія регулює соціальну поведінку своїх прихильників за допомогою зведених моральних норм, заборон і приписів;

Ф світоглядну. Релігія організує систему світогляду людини, визначає її розуміння світу;

Ф компенсаторську. 'і. Фройд (1856-1939 рр.) вважав, гцо релігія пов язана з почуттям психологічної захищеності від життєвих негараздів:

Ф інтегруюча полягає в здатності релігії об 'єднати своїх прихильників на засадах спільних для них релігійних цінностей, об 'єктів поклоніння, ритуалів, норм поведінки, інтегрувати їх у спільність.

У західній соціології релігії виділяють ще ^прогностичну, ^інструментальну, ^>науково-критичну, ^менеджерську, ^діагностичну функції.

10.2. Релігія як соціальний інститут

Суттєвими компонентами релігії як соціального інституту є релігійні організації, для яких характерна ієрархічність соціальних статусів, що займають її члени. Зокрема,у православній церкві клір поділяється на нижче, що не мають сану ("церковнослужителі"), і вище, що має сан ("священослужителі"), духо­венство. Для вищого духовенства встановлені три ступені священства: ^диякони, ^священики, ^архієреї.

До релігійних організацій належать церкви, секти, деномінації. Церква тісно пов'язана з суспільством і діє внутрі нього. В Україні як основні функціонують такі церкви: греко-католицька, А римо-католицька, ^православна (з трьома її гілкалш: 'ЬУПЦ Московського патріархату, *ЬУПЦ Київського патріархату і *к>УАПЦ).

Секта відкидає цінності, які панують у суспільстві і, як правило, вимагає від своїх віруючих відмови від багатьох сторін суспільного життя, непримиренного стаатення до іншодумців, додержання суворої дисципліни і виконання всіх наказів секти і ритуалів (Біле Братство, Церква Посольства Божого, Синдея, свідки Єгови). Зазвичай є релігійною громадою закритого типу.

Деномінація - проміжна форма між церквою і сектою. Вона підтримує -нормальні стосунки із суспільством, але мусить конкурувати з іншими деномінащями для залучення нових членів. Виникла деномінація внаслідок розповсюдження ідей релігійного плюралізму як найбільш адекватних потребам людей в сучасному складно структурованому суспільстві.

Якщо церква вимагає безумовної відданості від своїх прихильників, то сучасні деномінації реалізують скоріше прагнення різних віровчень завоювати якнайбільше прихильників, незалежно від "чистоти" їхньої віри. До протестантських деномінацій, які діють в Україні, належать: ^свідки Єгови, <>баптисти, ^адвентисти сьомого дня, ^євангельські християни та ін.

Релігійний культ - сукупність релігійних обрядів, церемоній, ритуалів і свят. В соціології релігії під релігійним культом розуміють також віровчення, які відносяться в певному суспільстві до неофіційних або нетрадиційних вірувань.

У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають релігійна свідомість, релігійна психологія, низка морально-етичних правил, релігійна діяльність.

^Релігійна свідомість - це сукупність вірувань, які встановлюють зв 'язок між людиною, навколишною природою і надприродними силами, які вважаються священними.

Наприклад, християнство ставить людину над створеним світом, бо лише вона створена "за образом і подобою Божою". Буддисти вірять у те, що душі людей можуть досягти досконалості шляхом безперервних перевтілень, тому в буддистській системі світотворення жук не менш важливий, ніж людина.

Релігійна психологія - своєрідна спрямованість психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) віруючих людей, їх почуттів, очікувань, надій на надприродні об'єкти - Бога, Духа і т. п.

Низка морально-етичних правил - це уяштення про праведний спосіб життя. Більшість релігій приписують віруючим систему заповідеіі чи норм, що регулюють поведінку людей, наприклад, заповіти Мойсея у Старому Заповіті, шаріат в ісламі.

Релігійна діяльність - це поведінка віруючих, у якій реалізується релігійна

свідомість (молитва, богослужіння, відзначення релігійних свят, релі-гійна пропаганда і т. д).

Специфіка функціонувашія релігії проявляється у тих релігійних відносинах, які складаються в процесі релігійної діяльності людей у відповідності з їх релігійною свідомістю. Найважливішою характеристикою стану релігійних відносин у суспільстві є релігійність. Соціологи називають три чинники, яю характеризують цей феномен:

3> релігійна віра - відданість релігійному культу, прийняття віровчення; <г> релігійна поведінка (відвідування богослужінь, участь у здійсненні обряОів тощо);

<3> приналежність до певної релігійної конфесії.

Деякі соціолога до цих факторів додають^ще релігійний досвід, рівень релі­гійної інформованості (знання індивідом основних положень віровчення), ступінь вшіиву релігії на поведінку особистості та груп.

Під рівнем релігійності прийнято розуміти відсоткове відношення респондентів, яким притаманні ознаки релігійності, до всієї сукупності опитаних. Поняття "ступіньрелігійності" віддзеркалює інтенсивність вияву основних ознак релігійності (міцна чи слабка віра у надприродне, в Бога, постійне чи епізодичне відвідування богослужінь і т. и.). Іноді дослідження реєструють однаковий рівень релігійності на різних об'єктах, але різний ступінь її вияву, тобто птибитш релігійної свідомості і релігійних переживань віруючих, інтенсивності додержання ними релігійних приписів.

У понятті "характер релігійності" на перший план виходить якісна характеристика явища, в ньому інтеїрується інформація про рівень і ступінь релігійності, але до неї додаються такі якісні характеристики, як конфесійна визначеність, особливості, обумовлені своєрідністю історичного періоду і національною специфікою, соціальним контекстом.

Найбільш загальною характеристикою релігійності досліджуваного об'єкта (від соціальної групи до суспільства в цілому), в якій в якості змінних задіяні всі три названі характеристики є поняття "стан релігійності". Воно синтезує якісно-кількісну визначеність рівня, ступеня і характеру релігійності в їх єдності і сталому поєднанні протягом певного періоду часу, що фіксується на момент дослідження. Для характеристики релігійності важливо врахувати процеси, які відбуваються у масовій релігійній свідомості та релігійній психології, конфесійну структуру населення, спрямованість, характер та інтенсивність діяльності релігійних організацій, об'єднань віруючих, їх вплив на соціальне середовище.

У соціологічній літературі дуже часто поняття "станрелігійності" і "релі­гійна ситуація "вживаються як синоніми. Однак між ними є і деякі відтінки. Поняття "релігійна ситуація " фіксує явище більш конкретне, більш локалізоване у часі і просторі, в його змісті дещо більше значення має характеристика діяльності

релігійних організацій і віруючих.