Якщо рольові вимоги не відповідають внутрішнім потенціям особистості, її статусу, то виникає конфлікт між роллю та людським "Я". У таких випадках, як це показав ще 3. Фрегїд, спрацьовують захисні психологічні механізми - людина знаходить аргументи на користь своєї поведінки, виправдовує себе, але нерідко під впливом почуття тривога, провини, постійної психологічної напруги людина відмовляється виконувати певні ролі, звільняється з роботи, розлучається, змінює коло спілкування.

Наприклад, людині зі статусом батька "слід" любити свою дитину, турбуватися про її матеріальне забезпечення, добре виховання, всебічний розвиток і т.д., якщо ж замість цього батько виявляє байдужість до дитини, достатку сім'ї, вдається до пияцтва, а все виховання зводиться до грубого окрику, "давання ремінця", сгатусна роль не виконується.

Р.Лінтон дослідив рольовий конфлікт, що пов'язаний з маргінальним (перехідним) статусом особистості. Вважається, що пересічній людині важко дається одночасне виконання різноманітних ролей, вона виконує їх по черзі. Статусно-рольовий конфлікт виникає також унаслідок того, що оточення висуває несумісні, часом протилежні за змістом вимоги до виконання різних ролей однією людиною.

0Властивості особистості, що сформувалися у наслідок виконання нею певних ролей, змінюють структуру особистості. Соціальний статус людини, як і статус групи, до якої вона належить, мають вирішальне значення у формуванні впастивостей особистості, зі зміною статусу діапазон властивостей особистості розширюється.

5.4. Соціальна структура особистості

Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).

Соціальна структура особистості > інтегрованість особистості у соціальне середовище (статус, ролі);» спрямованість особистості як її домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальної дійсності, що оточує людину;* соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий контроль.

Джерелом активності людини є її потреби - вігутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб.

Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову. Американського соціального психолога Л.Мбте/гс^вважаєть засновником ієрархічної теорії потреб. Він відокремив такі потреби:

ф потреби в їжі, воді, одежі, повітрі, теплі, сексі тощо; ® потреби у захисті від фізичної і психологічної небезпеки; ф потреби відчувати причетність до подій (соціальні);

® потреби поваги з боку оьочення (начальників, підлеглих), визнання, самоповаги;

® потреби у реалізації своїх можливостей (самовираження). Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальшк можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальшш. Людина, задовольняючи свої потреби, на тільки зважує на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволеності бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ним, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Пріоритет соціальних потреб надприродними, вітальними підтверджений багатьма іншими дослідженнями.

Потреби людини бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості, сйксація потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, а також визначення конкретних способів та засобів їх досягнення - усе це необхідні складові процесу адекватного відображення потреб у свідомості людини, формування мотивів до діяльності.

Інтерес - це конкретна форма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.

Найвищою потребою людини є потреба у самовираженні, у реалізації її потенціалу. Для самовираження особистості характерне наступне: 'активне сприйняття дійсності, здатність добре у ній орієнтуватися;' сприйняття людей такими, якими вони є;'безпосередність у вчинках та спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів; 'концентрація уваги на тому, що відбувається назовні, а не у внутрішньому світі, власних почуттях і переживаннях;'почуття гумору;'розвинуті творчі здібності;'неприйняття умовностей, але без демонстративного їх ігнорування;' домінуюча стурбованість благополуччям інших людей, а не власним:'спроможність глибоко розуміти життя, дивитись на нього "відкритими очима", оцінювати події об'єктивно; 'вміння налагоджувати з оточенням оптимальні стосунки.

Цінності особистості - це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об'єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення.

Ціннісні орієнтації - соціальні цінності які спрямовують діяльність та соціальну поведінку в особистості і поділяються нею.

& Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації- орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони, закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості забезпечує її становлення як активного суб 'єкту соціальної діяльності.