2. Освіта.

На початку ХХ ст. рівень грамотності населення українських земель порівняно з європейськими був нижчим. Щонайменше 70% населення Наддніпрянщини не вміло читати й писати. У Західній Україні цій показник становив 40%. Під тиском суспільного розвитку мережа навчальних закладів поступово збільшувалася. У Наддніпрянської Україні кількість початкових шкіл за період 1897 – 1911 рр. зросла від 13,5 тис. до 18,7 тисяч.

Середніх шкіл напередодні Першої світової війни тут налічувалося 252, де навчалося 140 тис. учнів. При цьому в Київському навчальному окрузі, до складу якого входили п’ять губерній Наддніпрянщини, освіту здобули лише 10% дітей шкільного віку. У середніх школах (реальних училищах, чоловічих та жіночих гімназіях) навчалися переважно діти дворян і державних службовців. Близько 36 – 50% бажаючим навчатися щорічно відмовляли в прийомі до середніх шкіл. Після революції 1905 – 1907 рр. кількість вихідців із “нижчих станів” (дітей міщан, майстрових, селян тощо) у гімназіях зросла, однак для більшості населення Наддніпрянщини здобуття середньої освіти залишалося неможливим.

У 27 вищих навчальних закладах краю, у тому числі в університетах - Харківському, Київському, Новоросійському (Одеському), - навчалося 35,2 тис. студентів.

На території Наддніпрянської України не було жодної української школи на державному утриманні, жодного вищого закладу з українською мовою викладання.

На західноукраїнських землях стан справ з освітою також залишався складним. На початку ХХ ст. третина сіл Галичини не мала початкових сіл, а кожне шосте – будь-яких шкіл. В існуючих школах українські діти становили близько 20% учнів. Середніх шкіл на всю Галичину було 49, із яких лише в чотирьох навчали українською мовою. Близько 150 тис. дітей шкільного віку взагалі ніде не навчалися. завдяки зусиллям української громадськості напередодні Першої світової війни в Галичині кількість українських початкових шкіл збільшилася до 3,5 тис., з’явилося 6 державних та 15 приватних українських середніх шкіл. У початкових школах Закарпаття дітей навчали угорською мовою.

Набагато кращою була ситуація на Буковині, де напередодні війни фактично в кожній сільській громаді діяла початкова школа. Із 120 тис. дітей шкільного віку 112 тис. відвідувало навчальні заклади. Із 537 буковинських початкових шкіл 214 були з українською мовою викладання. Середню освіту на Буковині надавали п’ять державних та дві приватні гімназії. Серед них приватна гімназія була лише одна.

Вищу освіту в Західній Україні надавали чотири вищі навчальні заклади – Львівський та Чернівецький університети, Академія ветеринарної медицини та Політехнічний інститут у Львові. Викладання у Львівському університеті здійснювалося польською мовою, у Чернівецькому – німецькою. При цьому українці серед студентів Львівського університету становили 21%, Чернівецького – 17,6%. Завдяки зусиллям української громадськості в обох університетах діяли українські кафедри.

3. Наука і техніка.

На початку ХХ ст. вчені та винахідники України досягли значних успіхів у розвитку природничих наук і техніки.

У Київському і Харківському університетах існували традиційно сильні школи математиків та фізиків. Київську алгебраїчну школу заснував математик Д.Граве. Вагомий внесок у розвиток різних галузей математики зробили харківські вчені Д.Синцов, С.Бернштейн, В.Стеклов. Фізик Д.Рожанський став фундатором Харківської школи радіофізики.

Значними були досягнення українських біологів та медиків. Праці О.Країнського з мікробіології, В.Данилевського – з ендокринології, М.Трінклера – із хірургії, М.Ланге – із психології дістали всесвітнє визнання. Епідеміолог Д.Заболотний першим у світовій практиці відкрив шляхи поширення чуми та запропонував ефективні засоби боротьби з нею.

Вихованці Київського товариства повітроплавання сконструювали перший у світі гідроплан (Д.Григорович), багатомоторний літак і вертоліт (І.Сікорський). Льотчик П.Нестеров на основі математичних розрахунків розробив теорію вищого пілотажу. У 1913 р. він уперше в історії авіації продемонстрував над Сирецьким аеродромом у Києві “мертву петлю”, що згодом дістала його ім’я. видатний авіатор Л.Мацевич першим у світі висунув ідею створення авіаносців. Успіхи в повітроплаванні сприяли створенню авіаційної промисловості. На основі майстерень Одеського авіа клубу згодом виник перший в Україні авіаційний завод.

Вагомих результатів було досягнуто в суспільних науках. М.Грушевський у Петербурзі видав одну з перших узагальнюючих популярних праць із вітчизняної історії – “Нарис історії українського народу”. На початку ХХ ст. вийшли перші книги його фундаментальної 10-томної Історії України-Руси. Продовжувала плідно працювати О.Єфименко – перша в Україні та Росії жінка – доктор історичних наук.

Велике значення для розвитку українського мовознавства й формування національної свідомості мали праці вітчизняних філологів. У 1907 – 1909 рр. було видано тритомну “Українську граматику” А.Кримського та чотиритомний “Словник української мови” Б.Грінченка. У “Словнику” було вдало поєднано наддніпрянський і галицький діалекти української мови, завдяки чому він і сьогодні залишається найавторитетнішим виданням.

Значними були досягнення у різних галузях наук В.Вернадського, - творця нових наук – геохімії й біохімії, основоположника вчення про біосферу та ноосферу.