- •Міністерство освіти і науки україни
- •Тема 1. Політика як соціальне явище. Політологія як наука 6
- •1.2 Політологія як наука і навчальний предмет
- •Політологія
- •Теоретичний рівень
- •Прикладний рівень
- •Теоретична політологія
- •Прикладна політологія
- •Основні сфери застосування
- •Тема 2. Становлення та розвиток політичної думки в історії людської цивілізації
- •2.1 Зародження та розвиток політичних вчень в епоху Стародавнього світу та Середніх віків
- •2.2 Розвиток політичних вчень в епоху Нового часу
- •2.3 Розвиток політичної думки на сучасному етапі
- •2.4 Розвиток політичної думки в Україні
- •Тема 3. Індивід (особистість) як суб'єкт і об'єкт політики
- •3.4 Участь особистості у політичному житті
- •Функції виборів:
- •Класифікація виборів:
- •Класифікація референдумів:
- •Тема 4. Політичне лідерство та політична еліта
- •4.1 Основні теорії, типи і стилі політичного лідерства
- •Частина населення
- •Модель рекрутування політичного класу і еліти
- •4.5 Політична еліта України
- •Тема 5. Соціальна стратифікація і політика
- •5.1 Теорії соціальної стратифікації
- •Історичні форми соціальної стратифікації
- •Стратифікації на політичне життя
- •Політична роль середнього класу і його становлення в Україні
- •Основні висновки
- •Тема 6. Етнонаціональні процеси в політичному житті суспільства
- •Основні теорії нації
- •6.3 Етнополітичні конфлікти в сучасному світі
- •Тема 7. Політична система суспільства
- •7.1 Сутність та структура політичної системи суспільства
- •7.2 Держава як головний елемент політичної системи
- •Тема 8. Групи інтересів і політичні партії
- •8.1 Групи тиску і суспільно-політичні рухи
- •Тема 9. Політична влада
- •9.1 Влада: зміст і сучасна концептуалізація
- •9.2 Структура відносин влади
- •9.3 Легітимність політичної влади
- •9.4 Влада в Україні
- •Тема 10. Громадянське суспільство та правова держава
- •10.2 Правова держава та її принципи
- •10.3 Природні та невід’ємні права людини
- •Умовно права людини поділяють на
- •10.4 Формування громадянського суспільства та правової
- •Тема 11. Сутність і функціонування політичних режимів
- •11.3 Сутність і різновиди авторитаризму
- •11. 4 Демократичний режим, характерні риси й особливості
- •Тема 12. Політична демократія
- •12.1 Демократія: визначення й етапи розвитку
- •12.2 Теоретичні моделі демократії Класична ліберальна модель демократії (т.Гоббс, Дж.Локк, ш.Монтеск'є). Концепція ліберальної демократії передбачає:
- •Рівність усіх громадян у використанні прав,
- •Плюралістична модель демократії
- •Модель демократичної участі (к. Пейтман, н.Боббіо, к.Макферсон)
- •12.3 Основні ознаки демократії
- •12.4 Умови демократії
- •Тема 13. Політична модернізація
- •13.1 Теорії модернізації
- •13.2 Особливості модернізаційного процесу в Україні
- •Тема 14. Конфлікти в суспільстві
- •Розглянемо соціальний інтерес як узагальнюючий фактор.
- •Локальні
- •Розв’язання – це коли на основі певних конкретних дій
- •14.3 Особливості конфліктів в Україні
- •Тема 15. Світова система на сучасному етапі
- •15.1 Світова політика та міжнародні відносини.
- •15.2 Актори світової політики
- •15.3 Формування світової системи: історія та сучасність
- •15.4 Зовнішня політика держави: аспекти розгляду, засоби, форми
- •Тема 16. Політична культура
- •16.1 Зміст і структура політичної культури
- •16.2 Типи, види та функції політичної культури
- •16. 3 Політична культура сучасної України
- •Тема 17. Політичні процеси. Сутність та особливості політичного розвитку суспільства
- •17.1 Сутність та особливості політичного процесу як категорії політичної науки
- •17.2 Типології політичних процесів
- •17.3 Системна трасформація в Україні
12.3 Основні ознаки демократії
Для того, щоб розкрити сутність демократії необхідно відрізняти ідеальний варіант демократії від реального. Жодна держава у світі не може претендувати на ідеальний варіант, тому що це свого роду політична утопія. Держави, що претендують на реальний варіант демократії повинні прагнути відповідати певним ознакам:
Народ є джерелом влади і носієм верховної влади.
Реалізація цієї ознаки можлива шляхом прямої і представницької участі народу в процесі управління. Залежно від того, хто - народ безпосередньо чи його представники - здійснюють владні функції, виділяють дві основні форми демократії: пряма (безпосередня) і представницька (репрезентативна)
До прямої форми демократії ми відносимо всі типи самостійної конвенціональної (законної) участі особистості в політиці, а саме: вибори, референдуми, ініціативи, відкликання, мітинги і т.д.
Референдум – (від лат.referendum – те, що повинно бути повідомлено) - це загальне волевиявлення (голосування чи опитування) з важливих державних та місцевих питань. Ініціатива в проведенні референдумів може належати президенту, парламенту, громадянам. Результати референдуму залежно від національного законодавства можуть мати обов'язковий і рекомендаційний характер. Найчастіше референдуми проводять у Швейцарії (до 1993 р. - 398, за період 1970-1995 рр – 76), наступною за чисельністю є Австралія – (43). Процедура референдуму активно застосовується й у таких державах як Італія, Ірландія, Нова Зеландія. В Україні з 1991 по 2004 рр. було проведено 3 загальнонаціональних референдуми.
|
Представницька форма демократії здійснюється через виборні органи й осіб, що діють від імені громадян, які їх обрали, і які підзвітні виборцям: парламент, президент, депутати.
Законодавче закріплення і гарантованість основних економічних, соціальних і політичних прав людини.
Політична і правова рівноправність громадян.
Усі громадяни демократичної держави є рівними і рівноправними. Кожен учасник політичного процесу повинен усвідомлювати і дотримуватися принципу рівності прав громадян, тобто мати рівні права для голосування, балотуватися на посаду, одержувати необхідну освіту, брати участь у політичних об'єднаннях і т.д. Дана ознака в першу чергу відноситься до рівності виборчих прав громадян.
-
Виборче право – сукупність юридичних норм, що регулюють участь громадян у виборах (як тих, які обирають і яких обирають), організація і проведення останніх, взаємини між виборцями і виборними органами чи посадовими особами, а також порядок відкликання обраних представників, що не виправдали довіру народу.
Виборче право в різних державах має (мало) певні обмеження (виборчі цензи): вікові, майнові, гендерні, расові, еміграційні (проживання в державі не менше визначеного законом терміну), освітні (знання державної мови) та ін. Як правило, більше цензів виборче право має щодо осіб, які обираються.
Віковий ценз для виборців - У різних державах право голосу мають громадяни, які досягли 18-21 року. В Україні право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли 18 років (ст.70 Конституції України).
Віковий ценз для тих, які обираються – В Україні народним депутатом парламенту може стати громадянин, який досяг 21 року (ст.76 Конституції України), а президентом – 35 років (ст.103 Конституції України). У країнах із двопалатним парламентом віковий ценз для депутатів верхньої палати особливо високий: у США і Японії – 30 років, у Франції – 35 років, у Бельгії й Іспанії – 40 років.
Гендерний ценз – Боротьба жінок за виборчі права досягла успіху в тих державах, що претендують на звання демократичних, тільки в другій половині ХХ ст. Наприклад, у Франції, Бельгії, Італії жінки одержали право голосу тільки після 2-й світової війни. У Швейцарії – у 1971р.
Майновий ценз для тих, які обираються – Наприклад, у Канаді в Сенат може входити особа, яка володіє нерухомою власністю у Великобританії.
Ценз за расовою приналежністю – У США аж до 70-х рр. ХХ ст.. не мали права голосувати на виборах афроамериканці.
Освітній ценз для тих, які обираються - У багатьох країнах для тих, хто балотується на різні посади, потрібне знання національної мови. Наприклад, в Україні (ст.103 Конституції України).
Еміграційний ценз для тих, які обираються – Наприклад, в Україні президентом може бути громадянин, що проживає в цій державі впродовж останніх десяти років до дня виборів (ст.103 Конституції України), а депутатом парламенту - впродовж п'яти років (ст.76 Конституції України).
У деяких державах вибори – це не просто рівна можливість для голосування, але й юридичний обов'язок громадян. Наприклад, в Австрії, Бельгії, Люксембурзі, Бразилії, Аргентині, Еквадорі, Коста-Риці голосування є обов'язковим.
Громадяни демократичної держави повинні також усвідомлювати і рівну відповідальність перед законом.
Виборність основних органів влади.
Вибори повинні бути загальні, вільні, рівні, змагальні (більше однієї альтернативи), таємні. Загальні прямі вибори – це єдина можливість шляхом прямої участі виразити суверенність народу на національному, регіональному, місцевому рівні. Політичний інститут виборів передбачає два основних типи електоральних систем для обрання осіб в органи влади: мажоритарний і пропорційний.
Мажоритарна система передбачає обрання одного кандидата від кожного електорального округу. Мажоритарна система у свою чергу поділяється на систему абсолютної більшості, тобто 50%+1 голос (Австралія) і систему відносної більшості, де перемагає той, хто набирає просту більшість голосів (США, Великобританія, Канада). Якщо вибори проходять у два тури, то переможцем вважається кандидат, який набрав абсолютну більшість голосів, якщо ніхто з кандидатів її не набрав, то в другому турі за перемогу борються два кандидати, де перемагає той, хто отримав відносну більшість голосів. Так, наприклад, обираються президенти Франції, України.
Пропорційна система виборів передбачає розподіл місць у парламенті пропорційно до кількості поданих голосів за партійними списками. Ця система використовується в Бельгії, Швеції, країнах Латинської Америки, Україні (з 2006 р.).
Правління більшості при твердих гарантіях прав меншості відстоювати свої інтереси.
Ця ознака передбачає, що при прийнятті політичних рішень буде враховуватися думка меншості і буде гарантуватися її право впливати на владу. У демократичних державах повинен враховуватися принцип представленості у владі всіх прошарків населення, з врахуванням етнічної, релігійної, політичної, соціально-економічної, регіональної специфіки. Деконцентрація влади в державі є однією з умов дотримання прав меншості. Меншість, у свою чергу, повинна представляти конструктивну опозиційну силу.
Свобода слова.
Дана ознака демократії передбачає, що громадяни можуть вільно виражати свою думку без загрози покарання з широкого кола політичних питань, включаючи обґрунтовану критику посадових осіб, уряду, режиму, ідеології і т.д. У сучасних умовах ця ознака може бути реалізована через засоби масової комунікації (ЗМК), що повинні бути захищені законом, і давати громадянам можливість одержати інформацію з різних політичних і неполітичних питань. У зв'язку з цим виникають питання: чи можуть ЗМК об'єктивно висвітлювати події, наскільки вони вільні і як далеко поширюється принцип свободи слова. Звичайно, свобода слова навіть в умовах демократичної держави не може бути абсолютною. Обмеженням є національна безпека держави, закон, цензура. Об'єктивність ЗМК залежить від рівня впливу на них державних структур і державної ідеології, різних політичних сил, позиції власників комунікаційних джерел. У зв'язку з цим дуже важлива для демократичної держави наявність альтернативних джерел інформації, що захищені законом.
Політичний плюралізм передбачає включення в політичний процес великої кількості різних суспільно-політичних рухів і партій, що мають різні політичні цілі, ідеологічні концепції, фінансові ресурси і ведуть між собою боротьбу за владу і вплив на неї в рамках правового поля.