12.3 Основні ознаки демократії

Для того, щоб розкрити сутність демократії необхідно відрізняти ідеальний варіант демократії від реального. Жодна держава у світі не може претендувати на ідеальний варіант, тому що це свого роду політична утопія. Держави, що претендують на реальний варіант демократії повинні прагнути відповідати певним ознакам:

• Народ є джерелом влади і носієм верховної влади.

Реалізація цієї ознаки можлива шляхом прямої і представницької участі народу в процесі управління. Залежно від того, хто - народ безпосередньо чи його представники - здійснюють владні функції, виділяють дві основні форми демократії: пряма (безпосередня) і представницька (репрезентативна)

До прямої форми демократії ми відносимо всі типи самостійної конвенціональної (законної) участі особистості в політиці, а саме: вибори, референдуми, ініціативи, відкликання, мітинги і т.д.

Референдум – (від лат.referendum – те, що повинно бути повідомлено) - це загальне волевиявлення (голосування чи опитування) з важливих державних та місцевих питань. Ініціатива в проведенні референдумів може належати президенту, парламенту, громадянам. Результати референдуму залежно від національного законодавства можуть мати обов'язковий і рекомендаційний характер. Найчастіше референдуми проводять у Швейцарії (до 1993 р. - 398, за період 1970-1995 рр – 76), наступною за чисельністю є Австралія – (43). Процедура референдуму активно застосовується й у таких державах як Італія, Ірландія, Нова Зеландія. В Україні з 1991 по 2004 рр. було проведено 3 загальнонаціональних референдуми.

Представницька форма демократії здійснюється через виборні органи й осіб, що діють від імені громадян, які їх обрали, і які підзвітні виборцям: парламент, президент, депутати.

• Законодавче закріплення і гарантованість основних економічних, соціальних і політичних прав людини.

• Політична і правова рівноправність громадян.

Усі громадяни демократичної держави є рівними і рівноправними. Кожен учасник політичного процесу повинен усвідомлювати і дотримуватися принципу рівності прав громадян, тобто мати рівні права для голосування, балотуватися на посаду, одержувати необхідну освіту, брати участь у політичних об'єднаннях і т.д. Дана ознака в першу чергу відноситься до рівності виборчих прав громадян.

Виборче право – сукупність юридичних норм, що регулюють участь громадян у виборах (як тих, які обирають і яких обирають), організація і проведення останніх, взаємини між виборцями і виборними органами чи посадовими особами, а також порядок відкликання обраних представників, що не виправдали довіру народу.

Виборче право в різних державах має (мало) певні обмеження (виборчі цензи): вікові, майнові, гендерні, расові, еміграційні (проживання в державі не менше визначеного законом терміну), освітні (знання державної мови) та ін. Як правило, більше цензів виборче право має щодо осіб, які обираються.

Віковий ценз для виборців - У різних державах право голосу мають громадяни, які досягли 18-21 року. В Україні право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли 18 років (ст.70 Конституції України).

Віковий ценз для тих, які обираються – В Україні народним депутатом парламенту може стати громадянин, який досяг 21 року (ст.76 Конституції України), а президентом – 35 років (ст.103 Конституції України). У країнах із двопалатним парламентом віковий ценз для депутатів верхньої палати особливо високий: у США і Японії – 30 років, у Франції – 35 років, у Бельгії й Іспанії – 40 років.

Гендерний ценз – Боротьба жінок за виборчі права досягла успіху в тих державах, що претендують на звання демократичних, тільки в другій половині ХХ ст. Наприклад, у Франції, Бельгії, Італії жінки одержали право голосу тільки після 2-й світової війни. У Швейцарії – у 1971р.

Майновий ценз для тих, які обираються – Наприклад, у Канаді в Сенат може входити особа, яка володіє нерухомою власністю у Великобританії.

Ценз за расовою приналежністю – У США аж до 70-х рр. ХХ ст.. не мали права голосувати на виборах афроамериканці.

Освітній ценз для тих, які обираються - У багатьох країнах для тих, хто балотується на різні посади, потрібне знання національної мови. Наприклад, в Україні (ст.103 Конституції України).

Еміграційний ценз для тих, які обираються – Наприклад, в Україні президентом може бути громадянин, що проживає в цій державі впродовж останніх десяти років до дня виборів (ст.103 Конституції України), а депутатом парламенту - впродовж п'яти років (ст.76 Конституції України).

У деяких державах вибори – це не просто рівна можливість для голосування, але й юридичний обов'язок громадян. Наприклад, в Австрії, Бельгії, Люксембурзі, Бразилії, Аргентині, Еквадорі, Коста-Риці голосування є обов'язковим.

Громадяни демократичної держави повинні також усвідомлювати і рівну відповідальність перед законом.

• Виборність основних органів влади.

Вибори повинні бути загальні, вільні, рівні, змагальні (більше однієї альтернативи), таємні. Загальні прямі вибори – це єдина можливість шляхом прямої участі виразити суверенність народу на національному, регіональному, місцевому рівні. Політичний інститут виборів передбачає два основних типи електоральних систем для обрання осіб в органи влади: мажоритарний і пропорційний.

Мажоритарна система передбачає обрання одного кандидата від кожного електорального округу. Мажоритарна система у свою чергу поділяється на систему абсолютної більшості, тобто 50%+1 голос (Австралія) і систему відносної більшості, де перемагає той, хто набирає просту більшість голосів (США, Великобританія, Канада). Якщо вибори проходять у два тури, то переможцем вважається кандидат, який набрав абсолютну більшість голосів, якщо ніхто з кандидатів її не набрав, то в другому турі за перемогу борються два кандидати, де перемагає той, хто отримав відносну більшість голосів. Так, наприклад, обираються президенти Франції, України.

Пропорційна система виборів передбачає розподіл місць у парламенті пропорційно до кількості поданих голосів за партійними списками. Ця система використовується в Бельгії, Швеції, країнах Латинської Америки, Україні (з 2006 р.).

• Правління більшості при твердих гарантіях прав меншості відстоювати свої інтереси.

Ця ознака передбачає, що при прийнятті політичних рішень буде враховуватися думка меншості і буде гарантуватися її право впливати на владу. У демократичних державах повинен враховуватися принцип представленості у владі всіх прошарків населення, з врахуванням етнічної, релігійної, політичної, соціально-економічної, регіональної специфіки. Деконцентрація влади в державі є однією з умов дотримання прав меншості. Меншість, у свою чергу, повинна представляти конструктивну опозиційну силу.

• Свобода слова.

Дана ознака демократії передбачає, що громадяни можуть вільно виражати свою думку без загрози покарання з широкого кола політичних питань, включаючи обґрунтовану критику посадових осіб, уряду, режиму, ідеології і т.д. У сучасних умовах ця ознака може бути реалізована через засоби масової комунікації (ЗМК), що повинні бути захищені законом, і давати громадянам можливість одержати інформацію з різних політичних і неполітичних питань. У зв'язку з цим виникають питання: чи можуть ЗМК об'єктивно висвітлювати події, наскільки вони вільні і як далеко поширюється принцип свободи слова. Звичайно, свобода слова навіть в умовах демократичної держави не може бути абсолютною. Обмеженням є національна безпека держави, закон, цензура. Об'єктивність ЗМК залежить від рівня впливу на них державних структур і державної ідеології, різних політичних сил, позиції власників комунікаційних джерел. У зв'язку з цим дуже важлива для демократичної держави наявність альтернативних джерел інформації, що захищені законом.

• Політичний плюралізм передбачає включення в політичний процес великої кількості різних суспільно-політичних рухів і партій, що мають різні політичні цілі, ідеологічні концепції, фінансові ресурси і ведуть між собою боротьбу за владу і вплив на неї в рамках правового поля.