10.2 Правова держава та її принципи

Термін “правова держава” з’явився в першій третині ХІХ ст., коли буржуазні демократії в Європі та Америці вже сформувалися. Уперше його було використано в працях німецьких філософів – К.Т.Велькера та Р. фон Моля. У подальшому він набув значного розповсюдження, у тому числі, в Росії, де його використовували у своїх працях Б.Н.Чичерин, П.І.Новгородцев, І.А.Покровський та ін. В англомовній літературі використовують еквівалент терміна “правова держава” – “правління права” (rule of Law).

Ідеї правової державності з’явилися ще у античному світі (справедливість устрою полісу, поділ на правильні і неправильні форми правління, визначальна влада закону у відносинах між державою та громадянином тощо), а теоретично розроблені концепції було сформовано в умовах переходу від феодалізму до капіталізму. Це відбувалося в загальному руслі розвитку нового (антифеодального та антиклерикального) юридичного світогляду, критики феодального свавілля, абсолютистських режимів, затвердження ідей гуманізму, свободи, рівності усіх людей, пошуку державних форм, спрямованих проти узурпації публічної політичної влади, її безвідповідальності перед суспільством і т.ін. Важливою віхою в розвитку ідей правової державності стала розробка концепції розподілу влади, де три гілки влади суть особливе виявлення єдиної народної влади (Ш.-Л.Монтеск’є “Про дух законів” 1748 р.) та уявлень про народ як єдине джерело влади. Значний внесок в розробку теорії правової держави внесли філософи Дж.Локк, І.Кант, Г.В.Ф.Гегель, які в основу теорії поклали уявлення про верховенство права над державою, про право як втілення свободи.

Досліджуючи визначення сутності права можна зустріти багато думок, тобто до цього часу воно не має однозначного визначення, хоча коли говорять про право, то з юридичного погляду його трактують як міру свободи, рівності та справедливості (для порівняння, однокореневими слова “право” є слова “правда”, “праведність”).

Сьогодні поширене тлумачення права як загальної волі, яка є результатом узгодження загальних та приватних інтересів, а також виражена в законі і є загальним регулятором поведінки та діяльності людей.

Виникненню поняття “правова держава” сприяли буржуазні революції XVIII – XIX ст., під час яких ідеї правової держави набули значного розповсюдження та увійшли в політико-правову практику (Конституція США 1787 р., французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р.). У Німеччині поняття “правова держава” було вперше використано у Паулькірхенській конституції (1848 р.) та Веймарській конституції (1919 р.), і, включаючи ФРН, усі політичні режими ототожнювали себе з “правовою державаю”.

Принципи правової держави

• усі закони, норми та дії держави повинні йти від права;

• принцип верховенства закону “Ні для кого, хто належить до громадянського суспільства, не може бути зроблено винятку із законів цього суспільства” (Дж.Локк);

• самообмеженння держави правом, яке визначає і закріпляє свободу особистості;

• розподіл влади, теорію якого розроблював Ш.-Л.Монтеск’є в напрямку пошуку засобів забезпечення свободи людини. Три гілки влади повинні бути незалежними у своїх діях, але разом з тим, їх функції взаємопов’язані необхідністю. Тому незалежність стає основою для взаємного стримування, створюється система противаг, що перешкоджає якій-небудь одній гілці влади нав’язувати виключно свою волю.

Правовою державою можна назвати в кінцевому підсумку лише ту, яка характеризується взаємною відповідальністю держави і всіх тих (громадяни, їх організації і об’єднання), хто вступає з ними у взаємовідносини, регульовані правом.

Відкриття науки XVII ст. змінили філософське сприйняття людини й світу, звідки прямо почали виводитися моделі творення суспільства й держави. Лейбніц і Ньютон створили механічне, атомістичне уявлення про Всесвіт, соціум і людину. Мальтус зобразив боротьбу за існування як основний закон розвитку суспільства, де знищуються “бідні та нездатні” і виживають сильніші. Мандевіль замінив мораль економікою, заохочуючи себелюбство, якщо воно є економічно корисним. А.Сміт писав про заміну політики і релігії економікою та мораллю. Еволюційна теорія Ч.Дарвіна стала передумовою для створення соціал-дарвінізму, який відіграв, як відомо, вирішальну роль у виправданні “наукою” економічного лібералізму та раннього капіталізму. Як писав І.Ільїн, природне трактування держави, що має в основі патерналістську концепцію влади, розглядало її від загального до приватного – від національної єдності і загальних релігійних цінностей до індивідів та сімей. Механічне розуміння, навпаки, іде від окремих індивідів та їх інтересів, до загального. Механічний погляд побачив в людині, передусім, інстинктивного індивіда, який має власні “бажання” та “потреби”.

Тому, коли на початку ХХ ст. принципи правової держави набули визнання та були закріплені в практиці європейських держав та США, а позитивних наслідків їх реального втілення трудящі маси не відчули, виникла концепція соціальної держави.

Формування, і у кінцевому підсумку, завершення утворення правової держави пов’язують із забезпеченням прав і свобод людини, відповідальністю держави перед громадянином, а громадянина перед державою, з підвищенням авторитету закону та суворим його виконанням усіма державними органами, колективами та громадянами, з ефективною роботою правоохоронних органів.