Тема 15. Світова система на сучасному етапі
15.1 Світова політика та міжнародні відносини.
Теоретичні школи міжнародних відносин
Повний комплексний аналіз політики передбачає її вивчення як на національному, так і на міжнародному рівні. Головним питанням політики на різних її рівнях є питання про владу та владні відносини. Досліджують ці проблеми багато самостійних політичних дисциплін, які виникли у ХХ ст. Так проблемами влади у світовому масштабі займаються:
Світова політика та Міжнародні відносини.
Міжнародні відносини (МВ) як навчальна дисципліна з´явилась на початку ХХ ст. Предметом дослідження МВ є міждержавні відносини у світовому масштабі. Головною категорією МВ - є національні інтереси держав. Ця дисципліна робить акцент на розмежуванні внутрішньої та зовнішньої політики.
Світова політика (СП) як навчальна дисципліна з´явилась наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Засновниками її можна вважати американських учених - представників неоліберальної теоретичної школи міжнародних відносин – Роберта Кеохейна і Джозефа Ная, які написали роботу «Транснаціональні відносини і світова політика». Предметом дослідження СП є розгляд взаємодії не тільки держав і міжурядових організацій, але і недержавних учасників світової системи. СП вивчає проблеми сучасного стану і тенденції розвитку світової політичної системи. СП обумовлює взаємозалежність внутрішньої та зовнішньої політики і не протиставляє їх одна одній.
Предметні галузі цих дисциплін, які досить швидко розвиваються, багато в чому перехрещуються, що перешкоджає їх чіткому розмежуванню. Міжнародно-політична наука представлена такими західними теоретичними школами: реалізмом і неореалізмом, лібералізмом і неолібералізмом, неомарксизмом и постмодернізмом, які дають різні трактування предмету та сутності СП і МВ.
Школа реалізму і неореалізму. Представниками її є Ганс Моргентау, Едвард Карр, Баррі Бузан, Кеннет Уолц та ін. Класичний реалізм виник у першій половині ХХ ст. Він спирається на ідеї незмінності егоїстичної природи людини. Особливої популярності він набув у 40-70-ті рр. ХХ ст., обгрунтовуючи події Другої світової війни й протистояння радянської та американської систем періоду «холодної війни». У 70-ті рр. сформувався неореалізм (структурний реалізм). Основні положення цієї школи такі:
Природа міжнародних відносин анархічна, тому що відсутні наддержавний уряд та єдиний центр керівництва.
Держава перебуває у постійній готовності використати силу в наступальних чи оборонних цілях. Головна мета держави - максимізувати свій силовий потенціал, що гарантуватиме національну безпeку.
Держави керуються у своїй міжнародній діяльності національними інтересами.
Головними регуляторами міжнародних відносин є силовий потенціал держав і стратегічний баланс сил.
Школа лібералізму і неолібералізму. Представниками цього напрямку можна назвати Вудро Вільсона (28-й президент США), Роберта Кеохейна, Джозефа Ная, Стівена Краснера, Брюса Рассета та ін. Класичний лібералізм (ідеалізм), з´явившись як навчальний напрям на початку ХХ ст. грунтується на позитивній природі людини, орієнтованій на справедливість і мораль. В теорії МВ ідеалізм набув популярність на початку та наприкінці ХХ ст. Основні положення цієї школи такі:
*Природа міжнародних відносин анархічна, але існує можливість її регулювати за допомогою міжурядових організацій і державних режимів.
* Посилення взаємозалежності держав послабляє вплив анархії на МВ.
* Головним завданням взаємовідносин держав є максимізація абсолютних вигід та мирне співробітництво.
Школа неомарксизму починає свій розвиток з 70-х рр. ХХ ст. Представники цього підходу - Імануїл Валлерстайн, Андре Франк є авторами світ-системної теорії. Суть цієї теорії розкривається в таких положеннях:
Світ – це глобальна система різноманітних економік, держав, класів, суспільств, ідеологій та культур.
За економічними показниками держави поділяються на «ядро», «периферію» і “напівпериферію». Провідна роль у системі МВ відведена економічно сильним державам, які представляють «ядро». «Периферійні» та «напівпериферійні» держави намагаються сперечатися з нав´язуваною їм стратегією розвитку.
Схема 1. Структура світу у світ-системній теорії
Постмодерністський підхід у теорії міжнародних відносин виник під впливом неомарксизму у 80-ті рр. ХХ ст. як критика неолібералізму та неореалізму. Постмодернізм (лат. рost – після, фр. мoderne - сучасний) включає в свою чергу такі напрямки як фемінізм, конструктивізм. Представниками цього підходу є Джеймс Дерріан, Клер Cйоландер, Енн Тікнер, Роберт Кокс та ін. Суть постмодернізму в таких положеннях:
Сучасний світ визначається як складний соціальний конструкт, оснований на взаємодії різних акторів МВ.
Теорія МВ не повинна штучно поділяти світ на зовнішнє та внутрішнє середовище.
Новій структурі світу повинні відповідати нові технології взаємовідносин.
Світ характеризується різноспрямованими процесами – диференціацією (розшаруванням) й індивідуалізацією (визначенням своєї ідентичності).
Таким чином, теорія МВ, представлена різними школами, продовжує свій розвиток під впливом сучасних глобальних процесів, намагається вибудовувати нові пояснювальні концепції світового порядку.