Умовно права людини поділяють на

• особисті (громадянські) право на життя, свободу, особиста недоторканість, недоторканість житла, свобода пересування, вибору місця проживання;

• політичні рівність усіх перед законом, право на громадянство, свободу думки, совісті, релігії та переконань, право на створення різних спілок та асоціацій, право громадян на участь у виборах та управління державою;

• соціально-економічні право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення та освіту, на професійні об’єднання і страйки.

Діяльність правової держави повинна вибудуватися відповідно до прав людини та обмежуватися ними. Контроль за дотриманням прав людини повинні забезпечувати як органи державної влади, так і міжнародні організації (Комісія та Комітет ООН з прав людини, ОБСЄ, міжнародні правозахисні організаціі тощо). Міжнародні акти, ратифіковані державою (“Загальна декларація прав людини” 1948 р., “Міжнародний пакт про права людини” 1966 р. та ін.), можуть діяти як внутрішнє право. Однак, якщо громадянин вичерпав усі можливості захисту особистих прав усередині країни, він може звертатися до міжнародних організацій. Відповідно до ступеня забезпеченості гарантій прав людини, сучасні держави поділяються на вільні, частково вільні та невільні. Країни СНД можна віднести до категорії частково вільних, тобто правові гарантії оголошені, однак немає механізмів і результатів їх реалізації.

10.4 Формування громадянського суспільства та правової

держави в Україні

У статті 1 Конституції України проголошується, що Україна є суверенною та незалежною демократичною, соціальною та правовою державою. Разом із цим особливість реальної ситуації полягає в тому, що громадянське суспільство та правова держава перебувають ще на початковій стадії розвитку. На шляху до громадянського суспільства і правової держави Україна зробила важливі, але лише перші кроки

• акт від 24 серпня 1991 г. проголосив незалежність України, що дало можливість прийняти деякі закони, що розширюють права громадян у різних сферах діяльності;

• 28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України;

• розпочато здійснення принципу розподілу влади, що передбачає контроль гілками влади одна однієї, відкриває можливість для громадян брати участь в управлінні державою шляхом виборів та референдуму;

• засновано новий орган контролю – Конституційний суд, який стежить за відповідністю законів, що приймаються та інших правових актів Конституції України; дає офіційне пояснення Конституції та законів України;

• прийняті закони, що повинні забезпечити розвиток ринкових відносин, отже, здійснення соціально-економічних прав громадян;

• прийнято закони про мову, громадянство, національні меншини. Це дало можливість підвищити роль української мови та культури в розбудові держави; водночас кожному етносу надано право розвивати свою мову та культуру;

• прийнято й поступово входять в життя кодекси законів, що регулюють цілі сфери суспільства (Адміністративний, Господарчий, Кримінальний, Земельний тощо).