Тема 12. Політична демократія

12.1 Демократія: визначення й етапи розвитку

У сучасному політичному житті слово демократія – одне із слів, яке найчастіше вживається і використовується політиками, журналістами, вченими, політтехнологами. Популярність цього терміна пояснюється змінами в суспільно-політичному житті багатьох держав і зв'язком з ідеями свободи, рівності і народовладдя. З іншого боку, не можна не відзначити, що демократія – це надто невизначений термін у політичній науці, який використовується як слово-маніпулятор для досягнення цілей політичною елітою в багатьох країнах перехідного періоду.

Етимологія терміна «демократія» походить від двох грецьких слів «demos» - народ і «cratos» - влада, тобто влада народу чи народовладдя. Термін «демократія» має більш широкий і невизначений зміст, ніж його етимологічне значення. Цим терміном визначається: форма державного устрою, політичний режим, світогляд, метод функціонування політичної системи, процедура, спосіб досягнення компромісу, форма народного волевиявлення, гарантованість інтересів меншості і т.д. Зміст поняття «демократія» по ходу історії еволюціонував і доповнювався залежно від успіхів реалізації демократичних принципів у конкретних державах і ускладнення політичних систем. У політичній науці існує велика кількість змістовних визначень демократії. Найпоширенішим є розуміння демократії як форми державного устрою, заснованої на визнанні народу джерелом і носієм верховної влади.

Своєю появою демократія зобов'язана давньогрецьким містам-полісам. Перша демократична держава Афінська республіка (V ст. до н.е.) була історичною моделлю прямої демократії, де від усіх вільних громадян був потрібний високий рівень політичної участі. Головним інститутом влади, де приймалися державні рішення, були – народні збори (ареопаг). Держави-республіки, схожі на Афінську демократію, існували в Стародавньому Римі, Стародавньому Новгороді, Флоренції. Античні філософи, як і сучасні вчені не були одностайні у визначенні демократії. Більшість з них бачили небезпеку в «охлократії» - владі юрби, що неминуче приведе до тиранії.

У період середньовіччя в Європі утверджується абсолютна влада монархів. Цей період часу характеризується жорстким розподілом суспільства на стани, значним впливом церкви, повним підпорядкуванням волі суверена. У той же час, у середні віки з'явилися перші представницькі органи державної влади (Генеральні штати у Франції, англійський парламент, Земські Собори в Московській державі та ін.) Їхня основна функція зводилася до обмеження абсолютної влади, а не представництва інтересів усього народу.

У ХVІІ – ХVІІІ ст. була сформульована концепція класичного лібералізму і принципів демократії, що одержали своє правове втілення в «Біллі про права» в Англії (1689 р.) і у французькій Декларації прав людини і громадянина (1789 р.). У документах проголошувалися принципи свободи, захисту власності, безпеки особистості, рівності. Французький просвітитель Жан Жак Руссо, розвиваючи ідею демократичної всенародності, представив концепцію народного суверенітету, відповідно до якої здійснення законодавчої влади повинне було б здійснюватися самим народом шляхом плебісциту. Представлені ідеї лягли в основу класичних і сучасних теоретичних уявлень про демократію.

Поєднання ліберальної ідеї і демократичних принципів було втілено в американській конституції 1787 р. До кінця ХІХ – поч. ХХ ст. у США та західноєвропейських державах з розширенням виборчих прав став реалізовуватися на практиці демократичний варіант політичного розвитку.

Історичний шлях до демократії різних держав відрізняється своїми труднощами, особливостями і досягненнями.