- •Міністерство освіти і науки україни
- •Тема 1. Політика як соціальне явище. Політологія як наука 6
- •1.2 Політологія як наука і навчальний предмет
- •Політологія
- •Теоретичний рівень
- •Прикладний рівень
- •Теоретична політологія
- •Прикладна політологія
- •Основні сфери застосування
- •Тема 2. Становлення та розвиток політичної думки в історії людської цивілізації
- •2.1 Зародження та розвиток політичних вчень в епоху Стародавнього світу та Середніх віків
- •2.2 Розвиток політичних вчень в епоху Нового часу
- •2.3 Розвиток політичної думки на сучасному етапі
- •2.4 Розвиток політичної думки в Україні
- •Тема 3. Індивід (особистість) як суб'єкт і об'єкт політики
- •3.4 Участь особистості у політичному житті
- •Функції виборів:
- •Класифікація виборів:
- •Класифікація референдумів:
- •Тема 4. Політичне лідерство та політична еліта
- •4.1 Основні теорії, типи і стилі політичного лідерства
- •Частина населення
- •Модель рекрутування політичного класу і еліти
- •4.5 Політична еліта України
- •Тема 5. Соціальна стратифікація і політика
- •5.1 Теорії соціальної стратифікації
- •Історичні форми соціальної стратифікації
- •Стратифікації на політичне життя
- •Політична роль середнього класу і його становлення в Україні
- •Основні висновки
- •Тема 6. Етнонаціональні процеси в політичному житті суспільства
- •Основні теорії нації
- •6.3 Етнополітичні конфлікти в сучасному світі
- •Тема 7. Політична система суспільства
- •7.1 Сутність та структура політичної системи суспільства
- •7.2 Держава як головний елемент політичної системи
- •Тема 8. Групи інтересів і політичні партії
- •8.1 Групи тиску і суспільно-політичні рухи
- •Тема 9. Політична влада
- •9.1 Влада: зміст і сучасна концептуалізація
- •9.2 Структура відносин влади
- •9.3 Легітимність політичної влади
- •9.4 Влада в Україні
- •Тема 10. Громадянське суспільство та правова держава
- •10.2 Правова держава та її принципи
- •10.3 Природні та невід’ємні права людини
- •Умовно права людини поділяють на
- •10.4 Формування громадянського суспільства та правової
- •Тема 11. Сутність і функціонування політичних режимів
- •11.3 Сутність і різновиди авторитаризму
- •11. 4 Демократичний режим, характерні риси й особливості
- •Тема 12. Політична демократія
- •12.1 Демократія: визначення й етапи розвитку
- •12.2 Теоретичні моделі демократії Класична ліберальна модель демократії (т.Гоббс, Дж.Локк, ш.Монтеск'є). Концепція ліберальної демократії передбачає:
- •Рівність усіх громадян у використанні прав,
- •Плюралістична модель демократії
- •Модель демократичної участі (к. Пейтман, н.Боббіо, к.Макферсон)
- •12.3 Основні ознаки демократії
- •12.4 Умови демократії
- •Тема 13. Політична модернізація
- •13.1 Теорії модернізації
- •13.2 Особливості модернізаційного процесу в Україні
- •Тема 14. Конфлікти в суспільстві
- •Розглянемо соціальний інтерес як узагальнюючий фактор.
- •Локальні
- •Розв’язання – це коли на основі певних конкретних дій
- •14.3 Особливості конфліктів в Україні
- •Тема 15. Світова система на сучасному етапі
- •15.1 Світова політика та міжнародні відносини.
- •15.2 Актори світової політики
- •15.3 Формування світової системи: історія та сучасність
- •15.4 Зовнішня політика держави: аспекти розгляду, засоби, форми
- •Тема 16. Політична культура
- •16.1 Зміст і структура політичної культури
- •16.2 Типи, види та функції політичної культури
- •16. 3 Політична культура сучасної України
- •Тема 17. Політичні процеси. Сутність та особливості політичного розвитку суспільства
- •17.1 Сутність та особливості політичного процесу як категорії політичної науки
- •17.2 Типології політичних процесів
- •17.3 Системна трасформація в Україні
Тема 9. Політична влада
9.1 Влада: зміст і сучасна концептуалізація
Що таке влада? Існує багато відповідей на це запитання, і всі вони різні. Французький дослідник Мішель Крозьє вважає, що таємниця влади залишається не розкритою; вона подібна до тхора, про якого всі знають, що він кудись утік, але якого ніхто не бачив. Інший автор - Бернар-Анрі Леві - оцінює її як "радикальне зло". Справді, це поняття відображає комплексне явище, тому й існує так багато його трактувань. Влада, зокрема, здавна є обов'язковою функцією будь-якої спільноти, вона необхідна для того, щоб керувати її членами й спрямовувати колективну діяльность. Влада є передумовою та джерелом управління. Останнє можна трактувати як процес реалізації влади у взаєминах між людьми, групами в суспільстві, державами, які, проте, характеризуються не простою взаємозалежністю, а через командування й підпорядкування. Якщо є перше, то обов'язково повинно бути і друге.
Влада також трактується як реальна здатність здійснювати свою волю та нав'язувати її іншим, або як вольові соціальні відносини, характер яких зумовлений домінуванням однієї зі сторін взаємодії. Головними засобами здійснення влади звичайно вважають примус і переконання, але їх діапазон значно ширший - тут і прийняття рішень, контроль, співробітництво тощо. Засадовими щодо розподілу засобів дії є інтереси. Якщо в керівника та підлеглого вони збігаються, хоча б у головному, то переважатиме переконання, а за їх відмінності - примус. Останній може виявлятися у фізичній та духовній (ідеологічній) формах, впливаючи на тіло або свідомість людей. Примус постає як нав'язування принципів та ідеалів, що відповідають вимогам владарюючих і реалізація яких сприяє здійсненню їх волі.
Ще однією версією тлумачення влади є її характеристика як організованої єдності дій і усталеного порядку в суспільних відносинах. Фактично, йдеться про інституціалізацію, перетворення влади на організовану установу, процес із певною структурою взаємин. Її стосунково-вольова навантаженість доповнюється тут суворим упорядкуванням, сформованою структурою політичних інституцій. Головною функцією останніх є заборона на соціально неприпустимі дії. Стосунки владарюючих та підлеглих зберігаються, а добровільне підпорядкування останніх активізується, зокрема, таким психологічним механізмом, як система символів влади.
Зауважимо, що різні аспекти зазначених підходів до трактування сутності влади відображені, скажімо, вже в працях Н. Макіавеллі, який зафіксував нерозривний зв'язок двох типів влади: ірраціонально-стихійної та організовуючо-упорядкувальної. Більш масштабною і різноманітною є її концептуалізація в сучасній політичній науці, що не завадило М.Фуко заперечувати наявність теорії влади як основи глобального політичного аналізу, у зв'язку з чим, на його думку, усі реальні владні прояви досі залишаються чимось загадковим, непізнаванним і навіть демонічним.
Серед поширених нині напрямків варто згадати біхевіоралізм, у рамках якого владу тлумачать як особливий тип поведінки, що грунтується на можливості зміни інших людей. Один із засновників цього напрямку - американець Беррес Скіннер, стверджував, що людина як пасивний об'єкт не спроможна бути ініціатором чогось. Водночас схильність підпорядковуватися контролеві закладена в людині біологічно, а тому потрібно непомітно впливати на індивідів належним чином, змінюючи їх поведінку в бажаному напрямку.
Іншою популярною версією трактування влади є телеологічна (телеологія - вчення про мету й доцільність), що характеризує її як досягнення певних цілей, передбачених результатів. Згідно з визначенням Толкота Парсонса влада - це спроможність виконувати обов'язки, зумовлені цілями співтовариства, мобілізовувати ресурси суспільства для досягнення поставленої мети. Учений прирівнює владу до грошей, стверджуючи, що вона є елементом, який перебуває в обігу, її постійно обмінюють, переміщують. Вона є символом, що не має безпосередньої корисності і наділений лише міновою вартістю, тобто обмінюється на щось реально цінне з точки зору спільноти (наприклад, на законослухняність). З наведених тез випливає, що не тільки влада - товар, а й політичні відносини загалом - ринок влади. Прихильники такого тлумачення - так звані реляціоністи (від relation - відносини) трактують останній як єдино можливу форму раціональної організації людських прагнень влади, оскільки тут і тільки тут панує активна конкуренція, що демонструє ділову компетентність, підприємливість, намагання просунутися в суспільній ієрархії вище, силу волі. Вони, однак, не замовчують те, що ринок влади, як і будь-який інший ринок, не вільний від розгулу пристрастей, пороків, демагогії тощо.
Третій напрям розгляду сутності влади - інструменталістський, який тлумачить її як спосіб контролю та використання певних інструментів (ресурсів). Ними, згідно з У.Роджерсом, можуть бути соціальний статус носія влади, харизма, оволодіння політичними інститутами, ЗМІ тощо, тоді як Олвін Тоффлер виділяє силу, багатство й знання. Останнє він вважає найефективнішим інструментом влади наприкінці XX ст., оскільки саме воно дає владу найвищої якості, є її першоосновою. З іншого боку, знання-інформація може перетворюватися на об'єкт політичної маніпуляції, що і пояснює сенс боротьби в сучасному суспільстві за контроль над ними.
Наведені тлумачення за всієї їх різноманітності фіксують владу як дію (взаємодію) щодо когось або для чогось. Багато політологів схильні у зв'язку із цим погоджуватися з визначенням М. Вебера:
"Влада означає
будь-яку можливість нав’язувати
всередині конкретних соціальних
відносин власну волю навіть усупереч
опорові, незалежно від того, на чому
така можливість грунтується".