1.1.Сутність виробництва й еволюція розвитку виробничого менеджменту

Традиційно прийнято вважати операційний менеджмент чимось зв'язаним головним чином з виробничою діяльністю чи фізичними змінами стану продуктів. Тому найчастіше його визначають так: Тому найчастіше його визначають так: Операційний менеджмент - це діяльність по управлінню процесом придбання матеріалів, їх перетворення в готовий продукт і постачанням цього продукту покупцю [1].

На думку багатьох фахівців це визначення є занадто узагальненим.

Воно містить у собі функцію закупівлі, функцію виробництва й функцію фізичного розподілу, які хоча й тісно пов'язані з операціями, звичайно вважаються окремими дисциплінами. Більш того, дане визначення є відносно обмеженим,оскільки не допускає яких-небудь дій, не пов'язаних з матеріальним виробництвом.

Відомо, що всяка корисна діяльність пов'язана з переробкою чого-небудь. На приклад, переробкою інформації на фондовій біржі, видавничій справі або в сфері рік-

лами. При наданні послуг у процес переробки утягуються навіть споживачі (готель,

перукарня, туризм і т.п.). Операції по переробки чого-небудь провадяться й в

структурних (функціональних) підрозділах виробничого підприємства, наприклад,

у плановому відділі, службі маркетингу, кадрів і т.д. Більше точне визначення на думку

Лис Геловея може звучить у такий спосіб:

,, Операційного менеджмент - це всі види діяльності, пов'язаної із навмисних перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації або покупця “[1].

Операційного менеджменту, на його думку укладається в ефективному й раціональному

керуванні будь-якими операціями. При цьому підкреслюється, що ступінь участі фізичних

товарів у цих операціях не важлива. Теорія однаково застосовна як для лікарняної палати, або страхового агентства , так і для заводського цеху або фабрики.

Група американських авторів [2] дають наступне визначення: «Операційний менеджменту (Operations Management) - це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням й удосконаленням виробничих систем, на основі яких проводиться основна продукція або послуги компанії». У популярній книзі «Основи менеджменту»[3] говориться, що терміни операції й виробництво взаємозамінні. «Однак під виробництвом в основному розуміється випуск товарів і переробка сировини. Термін «операції» ширше, він включає не тільки виробництво товарів, але й надання послуг»[3,с. 596]. І там же: «Операційна функція містить у собі ті дії, у результаті яких провадяться товари й послуги, що поставляють у зовнішнє середовище. Функцію операцій

мають всі організації, інакше вони просто не можуть існувати».

Як видно з викладеного, наведені терміни й поняття мають неоднозначний

характер і вимагають уточнення з погляду їхньої коректності й правильної застосовності.

Даний аспект ми розглянемо трохи пізніше - наприкінці цієї глави, коли в нас уже буде

досить даних для належних міркувань. З метою зручності викладу матеріалу й

доступності його сприйняття поки буде доцільним оперувати поняттям виробництва

менеджменту.

Для пізнання суті поставленої проблеми і її успішного дозволу треба, мабудь , розглянути основні етапи історії еволюції виробничого менеджменту.

Керування як самостійний вид діяльності зложилося в ході поділу

праці. У міру росту масштабів виробництва, удосконалювання коштів праці, ускладнення

7

виробничих відносин, розвитку спеціалізації й кооперування зростали й

завдання керування виробничою діяльністю підприємства.

Новий зміст управлінська діяльність придбала в умовах розвиткумонополізаційного капіталізму. Збільшився обсяг робіт, пов'язаних з одержанням, зберігання , оформленням, обробкою інформації: Це привело до росту чисельності конторських

службовців, а також допоміжного управлінського персоналу. Форми управлінської

діяльності стають досить різноманітними.

В апарату керування виникли спеціалізовані підрозділи, що виконують

різні функції:

 технічної підготовки й удосконалювання виробництва;

 керування персоналом й організації праці;

 оперативного керування й контролю виробництва;

 ремонту й обслуговування встаткування;

 матеріально-складського й транспортного господарства;

 збуту продукції;

 бухгалтерії й фінансів й ін.

Поступово на капіталістичних підприємствах став завойовувати позиції науково

технічний й інженерний підхід до організації керування виробництвом й іншими

сферами діяльності капіталістичного підприємства.

Практика керування виділяє три основних етапи розвитку керування виробництвом .

У період становлення капіталістичною мануфактурою, фабрикою управляє сам

власник, а як загальний регулятор виробництва виступає стихійний механізму ринку.

На стадії великого машинного виробництва керування відокремлюється від капіталу

власності. Управління починають здійснювати наймані керуючі, що володіють не-якої свободою у прийнятті рішень.

Третій етап характеризується формуванням спеціального інституту професіональних організаторів виробництва - менеджерів, впровадженням у процес керування з тимчасових технічних коштів, спробами державного втручання в економіку.

Елементи наукового керування виробництвом виникають і розвиваються на стадії

великого

машинного

виробництва

і

в

епоху

формування

державно

монополістичного капіталізму.

Початок досліджень виробництва по праву пов'язане з імям Фредеріка Уинслоу

Тейлора (1856 - 1915). Результати його досліджень узагальнені в ряді робіт, серед яких

найбільш великими є: «Керування фабрикою» (1903 р.), «Принципи наукового

керування» (1911), «Показання перед спеціальною комісією Конгресу» (1912 р.). Тейлором виконаний ряд досліджень із питань техніки й технології виробництва, а також

були висунуті прогресивні ідеї й положення, внісши внесок у розвиток великого, науково організованого суспільного виробництва[4]. Висуваючи головною метою максимальне збільшення продуктивності праці, Тейлер пропонував конкретні рішення, направленні на раціональне використання праці робітників і засобів виробництва:

 введення строгого регламенту на застосування матеріалів й інструментів;

 стандартизацію інструментів, робочих операцій;

 точний облік робочого часу;

 дослідження трудових операцій шляхом розкладання їх на складені елементи й

хронометражу;

 установлення контролю над кожною операцією й ін.

Система Тейлора припускала нові ролі, як для керуючого персоналу, так й

для робітників, висуваючи ідеї: більше високий вихід продукції, більше низька собівартість,

більше високі зарплати й гармонія у відносинах керуючий персонал - робітники.

8

Основні дослідження Тейлора пов'язані зі сталеливарними компаніями і машинобудівними заводами. Почавши працювати учнем у механічній майстерні, Тейлор пройшов всі щаблі від молодшого службовця до головного інженера великого металургійного підприємства. Тейлор запропонував, ряд заходів, що отримали назву «вивчення роботи»

.Для дослідження трудових прийомів Тейлор залучав кваліфікованих робітників, детально знали ці прийоми. Аналізуючи руху окремих працівників, Тейлор розбив кожне з них на елементарні складові частини, і домігся (за допомогою хронометражу) створення «ідеальних методів роботи», заснованих на вдосконаленні кращих елементів трудового процесу різних робітників.

Ф. Тейлор вважав за необхідне усунення всіх «помилкових», «повільних» і«Даремних» рухів. Він розробив оптимальні методи роботи і намагався науково визначити «кращий метод» виконання кожної роботи до найкоротший час, що витрачається на її виконання. Тейлор починав з того, що скрупульозно заміряв кількість залізної руди і вугілля, які людина перекидав під час роботи лопатами різного розміру.Виявилося, що максимальна кількість залізної руди і вугілля може бути перекинуто, якщо робітники будуть користуватися лопатою-совком місткістю до 21 фунти (близько 8,1 кг).

Але Тейлор розглядав працівників не як людей, не як особистості, а як найбільш ефективний засіб виконання поставлених завдань. Він був одержимий ідеєю ефективності. Використовуючи спостереження, виміри, аналіз, він розбивав роботи на найпростіші конкретні завдання, підбирав працівникам відповідно до їх здібностей посильні завдання, максимально ефективно організовував графік і послідовності виконання операцій. Відімо, саме тому В.І. Ленін визначив «тейлоризм» як «наукову систему вичавлювання поту», хоча і визнав у цьому підході багато цікавого і позитивного.

Проблему впровадження найбільш досконалих методів роботи Тейлор пов'язував состандартізаціей інструментів, з урахуванням особливостей конкретних видів работи. Ідеї Тейлора сприяли удосконаленню організації роботи майстрів і бригадирів. У результаті своїх досліджень цей талановитий дослідник обгрунтував необхідність поділу праці безпосередньо в сфері управління. За його рекомендацією планування було виділено у самостійну функцію управління. Тейлор запропонував заздалегідь планувати методи роботи і всю виробничу діяльність підприємства в цілому. У дослідженнях Тейлора міститься розробка різних систем відрядної оплати праці відповідно до науково обгрунтованими методами нормування праці.

У XX столітті на Заході послідовно формувалося кілька шкіл наукового управління, досягнення яких загальновідомі, як і відомі й представниками цих шкіл, більшість з яких складають американці

.У 1920 - 1930-ті роки послідовниками Тейлора стали Г.Л. Гантт, Френк Б. Гілберт, Ліліан Гілберт.

Американський інженер Гантт (1861 - 1924) в 1906 р. працював в честорской сталеливарної компанії і був запрошений в 1908 р. в компанію «Банкрофт», що виробляла бавовняні тканини, для консультацій з «трудовим проблемам». За два роки роботи в компанії Г. Гантт домігся значного прогресу, особливо у фарбуванні набивних тканин, ввівши департамент планування та свою систему «норма - премія». Певнийінтерес представляє зміст звіту Г. Гантта, що відзначає наступне:









Порядок, у якому повинна виконуватися робота, визначається тепер в офісі, а

не фарбарем.

Точний запис кращого методу фарбування в будь-який відтінок зберігається в офісі й

більше не залежить від записної книжки фарбаря або його пам'яті.

Засновано метод систематичного навчання фарбаря.

Розроблено метод зниження кількості зайнятих у процесі фарбування тканин

до мінімуму.

9



Всі фарбарі й машиністи заохочуються матеріально, коли випливають інструкціям, або, навпаки, не одержують матеріальної винагороди, коли вони

не роблять цього. Ця умова стане постійним, якщо буде належним чином

виконуватися [4].

Гантт досліджував роботу текстильниць, які складали, упаковували і маркували готову продукцію, і виявив, що ці секції підприємства створювали головні проблеми, що зумовили його запрошення в якості консультанта.

При значному скороченні робочого дня на 25 - 30% збільшився вихід продукції, а заробітна плата зросла на 20 - 60%. Однак реорганізація приводила до скорочення персоналу, що викликало опір робітників нововведень Г. Гантта.

Гантт застосував аналітичні методи для дослідження окремих виробничих операцій. Він розробив методи планування послідовності виробничих операцій. Ці методи не втратили своє значення і в сучасних умовах. Графіки Гантта знайшли широке застосування в промисловості та інших галузях..

Подружжя Гілберт показали, що основні елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи. Досліджуючи технологічні операції, вони розробили методику мікроаналізу робочих рухів при кладці цегляних стін, що дозволило скоротити кількість рухів, необхідних для кладки однієї цеглини з 18 до 4, 5, збільшивши тим самим продуктивність на 50% [3]. Даний підхід подружжя започаткував наукової організації робочих місць.

Проблеми організації та управління промисловими підприємства знайшли відображення в дослідженнях американського економіста Г. Черча, який сформулював ряд загальнотеоретичних принципів управління промисловим підприємством. Він виділив найголовніші функції управління і принципи його організації. Досліджуючи роботу виробничої адміністрації, Г. Черч прийшов до висновку, що ця робота включає:

1. Проектування, яке наказує

2. Обладнання, яке створює необхідні фізичні умови.

3. Розпорядництво, яке специфікує завдання і наказує.

4. Облік, який вимірює, фіксує і зіставляє.

5. Оперування, яке робить (виконує). Всі перераховані функції связанис різними видами розумової діяльності. Мистецтво менеджменту полягає в тому, що-б покладати ці різні види розумової діяльності на відповідних осіб і здійснювати «верховний» нагляд за їх координацією.

У дослідженнях американського вченого Г. Емерсона (1853 - 1931) рассматрівалісьвопроси раціональної організації праці не тільки окремого виконавця, але і всякої доцільної діяльності людини з точки зору продуктивності і пропонувалася методика досягнення максимальної ефективності. Г. Емерсон висунув дванадцять принципів продуктивності:

1. Чітко сформульовані ідеали і поставлені цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, точний і постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розкладу.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій.

11. Писані стандартні інструкції.

12. Винагорода за продуктивність..

Двох вчених - Мері Паркер Фоллет і Елтона Мейо можна назвати найбільшими авторитетами у розвитку школи людських відносин в управлінні. Пізніше до

10

них приєднався і Абрахам Маслоу - найбільший психолог США, що залишив після себе знамениту піраміду потреб людини.

Після другої світової війни значне поширення в менеджменті, в тому числі ітпроізводственном управлінні, набули поширення економіко-математичні методи планування і прогнозування, особливо, різні моделі математичного програмування, успішно застосовувані в річному і стратегічному плануванні діяльності підприємств.

Вітчизняна наука і практика управління, звичайно, помітно збагачуються за рахунок передового зарубіжного досвіду і досягнень науки. Все цікаве, передове і корисне, накопичене у світі, необхідно відбирати і застосовувати у себе, ретельно вивчаючи та зважуючи. Безумовно, у західних країн є чому повчитися завжди, а в нинішніх перехідних умовах - тим більше.

В той же час не можна також і відкидати все те позитивне, що було накопичено нашої вітчизняною наукою управління, яка не стояла на місці, і досягла певних успіхів. Більше того, справедливість вимагає не тільки згадки, але і ретельного вивчення ранніх робіт вітчизняних

вчених і підприємців, бо «нове - це добре забуте старе».

У 1912 вітчизняними підприємцями було вироблено «Сім принципів ведення справ в Росії», які за своєю суттю були «кодексом честі» керівників виробництва тієї пори [3]. У даному зводі принципів у главу кута ставиться підприємець, так як професійних менеджерів в той період в Росії просто не було. Але ці принципи заслуговують на увагу і сьогоднішніх менеджерів, підприємців. Ось ці принципи:

1. Поважай владу. Влада - необхідна умова ефективного ведення справ. У всьому має бути порядок. У зв'язку з цим виявляй повагу до охоронцям порядку на зазначених ешелонах влади.

2. Будь чесний і правдивий. Чесність і правдивість - фундамент підприємництва, передумова здорової прибутку і гармонійних стосунків у справах. Російський підприємець зобов'язаний бути бездоганним носієм чеснот чесності та правдивості.

3. Поважай право приватної власності. Вільне підприємництво - основа благополуччя держави. Російський підприємець зобов'язаний у поті чола трудитися на благо своєї вітчизни. Таке завзяття можна проявити тільки при опорі на приватну власність.

4. Люби і поважай людину. Любов і повага до людини з боку підприємця породжує відповідну любов і повагу. У таких умовах виникає гармонія інтересів, що створює атмосферу для розвитку у людей найрізноманітніших здібностей, спонукає їх проявляти себе в усій красі.

5. Будь вірний слову. Ділова людина має бути вірний своєму слову. «Одного разу збрехавши, хто тобі повірить». Успіх у справі багато в чому залежить від того, якою мірою навколишні довіряють тобі. Слово ділової людини повинно цінуватися незмінно вище казенного паперу з печаткою.

6. Живи по засобам. Чи не заривайся. Вибирай справа по плечу. Завжди оцінюй свої можливості. Дій згідно зі своїми коштами.

7. Будь цілеспрямованим. Завжди май перед собою мету. Підприємцю така мета потрібна як повітря. Не відволікайся на інші цілі. Служіння «двом панам» протиприродно. У прагненні досягти заповітну мету не переходь межу дозволеного. Ніяка мета не може затьмарити моральні цінності.

Моральні ціннісні властивості цих принципів актуальні в повній мірі і сьогодні; їх зовсім не шкідливо застосовувати нашим сучасним українським підприємцям і менеджерам. Що стосується етапів і шкіл в еволюції управлінської думки, то основні положення цих «Принципів» помітно випередили «Школу людських стосунків» (1930-1950 рр..) Та її зарубіжних представників.

11

Олександр Олександрович Богданов заклав основи загальної теорії систем, ввів поняття зворотного зв'язку, керованої і керуючої систем.

Оскільки впорядкованість системи зазвичай буває вище, ніж впорядкованість навколишнього середовища, необхідні спеціальні механізми, що дозволяють зберігати і удосконалювати організацію системи. Об'єкти, різні за складом, можуть демонструвати подібні властивості завдяки спільності в способах організації.

Широке різноманітність процесів і форм організації стимулювало спроби побудувати загальне вчення про організацію. Однією з перших концепцій такого роду з'явилася «Тектологія. Загальна організаційна наука », сформульована (1913 р.) і розроблена А.А. Богдановим, який дав загальний опис досить різноманітних процесів виникнення і розпаду організацій..

«Спроби точно визначити, що таке організація, призводять до ідеї доцільності. Ідея доцільності укладає в собі ідею мети. Організм, організація мають свою «ціль» і «відповідно» їй влаштовані. Але мета передбачає когось, хто її ставить і реалізує, істота свідомо активне, організатора, організатора », - пише А.А. Богданов у вказаному працю.

Ще один фрагмент з роботи цього чудового вченого: «Візьмемо, наприклад, елементарне співробітництво. Вже з'єднання однакових робочих сил на який-небудь механічній роботі може вести до зростання практичних результатів в більшій пропорції, ніж кількість цих робочих сил.

Якщо справа йде, скажімо, про розчищення поля від каменів, чагарників і коріння і якщо одна людина в день обробляє одну десятину, то два разом виконають не подвійну роботу, а більше: дві з чвертю - дві з половиною десятини. При трьох, чотирьох працівниках відношення може виявитися ще більш сприятливим-до відомої межі, зрозуміло. Але не виключена і та можливість, що 2, 3, 4 робітника в місці виконують менш, ніж подвійну, потрійну, четверну роботу. Обидва випадки цілком залежать від способу поєднання даних сил ». У першому випадку цілком законно стверджувати, щоціле виявилося практично більше простої суми своїх частин, у другому - що воно практично її менше. Перше можна назвати організованістю, друге - дезорганізованість ».

Тут цілком доречно згадати вислів: «Хто працює один - підсумовує, хто працює удвох - примножити».

Отже, сутність наведених понять зводиться до поєднання активностей, парадок-сальність і логічність яких присутні одночасно.

Легко уявити собі, яким чином з'єднання активностей може зменшити їх практичну суму: це відбувається тоді, коли вони один одному протидіють, цілком або частково один одного паралізують, взаємно «дезорганізуються». Але яким чином величини можуть з'єднуватися так, щоб це збільшувало їхню практичну суму? З першого погляду, тут виходить створення ні з чого. Але все не так просто. І Богданов дає відповідальна резонне питання копіткою розглядом низки прикладів, викладом теорії кон'югації і опору.

Складні теоретичні дослідження даного питання закінчуються цілком ясним і зрозумілим висновком: «Там, де стикаються активності і опору, практична сума збільшується на тій стороні, на якій з'єднання (кон'югація, в данномслучае) більш строго і гармонійно містить в собі менше суперечностей. Це і означаєбільш високу організованість »[5].

Наведеними даними далеко не вичерпується внесок А.А. Богданова в теорію наукового управління. Відзначимо лише, що його робота сприяла в подальшому розвитку загальної теорії систем, а узагальнений підхід знайшов вираження в кібернетиці, справив значний вплив на роботи Л.В. Канторовича, іншого яскравого представника вітчизняної науки управління.

Професор В.В. Глухов [6] справедливо відносить академіка Л.В. Канторовича допредставникам математичної школи управління (кібернетика, економіко-

12

математичні методи) поряд з такими відомими іменами, як Норберт Вінер, А.І.Берг, Р. Белмана, Р. Акофф і ін.

Л.В. Канторович поклав початок лінійному програмуванню - теорії і методам вирішення екстремальних задач з обмеженнями, які знайшли широке поширення в менеджменті. І хоча в популярних зарубіжних джерелах з менеджменту прізвище Л.В. Канторовича (як і багатьох інших вітчизняних вчених) практично не зустрічається, досягнення цього вченого загальновідомі. Л.В. Канторович був лауреатом Нобелівської премії, почесним доктором і професором різних зарубіжних університетів, а також членом академії в Бостоні (США) [6].

Іншими яскравими представниками вітчизняної школи менеджменту є

А.К. Гаст і П.М. Керженцев, про які також «забули» і зарубіжні і, в більшості своїй, наші вчені.

У 20-ті роки XX століття А.К. Гаст (1882 - 1941 рр..) Висунув концепцію «вузького

місця », з розшивки якого необхідно починати при будь-якому вдосконаленні виробництва. Цим «вузьким місцем» є організація праці працівників - від директора до рядового робітника.

Гастев вважав, що «робочий, який управляє верстатом, є директор підприємства, яке відоме під ім'ям верстата ». У такому примітивному багато в чому погляді містилися і раціональні зерна: яку трудову діяльність можна розкласти на ряд загальних операцій, якими можна легко керувати: розрахунок, установку, обробку, контроль, аналіз і т.п.

А.К. Гаст запропонував свою систему правил підвищення продуктивності праці з 16 позицій, зміст яких полягає в наступному:

 перш ніж змінити способи роботи, потрібно їх ретельно вивчити;

 не намагатися зробити переворот, а почати із дріб'язків;

 не набридати всім своїм винаходом, а будь-що-будь перетворити

його в життя;

 не говорити про безвиході, не схилятися перед подіями і труднощами - наполегливість і воля зможуть їх перемогти;

 мало просто знати - знаючий, але не вміє - це механізм без двигуна.

Його дослідження з наукової організації праці не втратили своєї актуальності й в

теперішній час. А. Гастев сформулював ряд важливих правил по організації праці:

1. Спочатку продумай всю роботу досконально.

2. Приготуй весь потрібний інструмент і пристосування.

3. Прибери з робочого місця все зайве, видали бруд.

4. Інструмент розташовуй в строгому порядку.

5. При роботі шукай зручного положення тіла.

6. Не берись за роботу круто. Заходь в роботу поволі. Якщо треба сильно пріналечь, то спочатку приладнати, випробуй на півсили, а потім вже берися щосили.

7. Не працюй до повної втоми. Роби рівномірні відпочинки.

8. Працюй рівно (робота приступами, зопалу псує і paботу і характер).

9. Не хвилюйся (треба зробити перерву, заспокоїтися і знову за роботу).

10. Корисно в разі невдачі роботу перервати, навести порядок (прибрати робочемісце і знову за роботу).

11. При вдалому виконанні роботи не старайся її показувати, хвалитися.

12. У разі повної невдачі легше дивись на справу (спробуй стримати себе і зновупочни роботу).

13. Скінчив роботу, прибери робоче місце.

Таким чином, перелічені пункти припускають виконання наступних дій і умов: планування, заготівлю, чистоту, порядок, установку, входження в роботу, режим, витримку і ще раз чистоту і порядок.

13

Дослідники В.В. Глухов [7] і В.Р. Веснін [8] зараховують А.К. Гастєва до адміністративної або класичної школи менеджменту та вважають його основоположником наукової організації праці (НОП).

Іншим вітчизняним ученим, займалися проблемами організації виробництва і управління трудовим колективом, був П.М. Керженцев.

Він звернув увагу на те, що в діяльності людей, де б вона не здійснювалася, є чимало спільних рис: вироблення планів, керівництво організацією по їх виконанню, облік, контроль, чіткий розподіл завдань, прав, обов'язків і відповідальності.

У своїх роботах П.М. Керженцев розглянув ряд основоположних проблемуправління: типи і форми організації, побудова організаційних планів, підбір і використання працівників, відповідальність, дисципліну, систему підпорядкування, облік і контроль.

Інакше кажучи, він один з перших спробував сформувати основні функціїуправління і суттєво доповнив існуючі «основні принципи адміністративного управління» Анрі Файоля та принципи підвищення продуктивності праці Г. Емерсона.

Серйозні дослідження проблем виробництва були виконані в Інституті економіки і організації промислового виробництва Сибірського відділення АН СРСР в1960-і роки.

У цей час В.А. Авілова проводилися дослідження, пов'язані з розробкою методик застосування математико-статистичних методів в аналізі виробництва.

Різні аспекти управління і методологія їх аналізу та вирішення представлені у роботах Г.Х. Попова.

Для вирішення багатьох завдань виробництва велике значення має удосконалювання праці. У повоєнні роки в нашій країні набули поширення багатоверстатне рух, вдосконалення організації трудового процесу на основі застосування передової технології, раціоналізації інструментів і пристосувань, організації робочих місць.

Інженером Ф.Л. Ковальовим розроблений метод відбору найбільш раціональних прийомів праці, що застосовуються передовими робітниками, їх подальшого удосконалення та подальшого масового впровадження. (вставка з монографії - с. 85 і ще?)

Практично всі дослідження виробництва особливо виділяють таку функціюуправління, як організація. Ця функція охоплює різні види виконавчої оперативної діяльності.

Звичайно, не всі погляди перерахованих авторів бездоганні з точки зору сучасних позицій. Але внесок їх у світову управлінську науку досить вагомий і незаперечний. Це треба пам'ятати нам, їх нащадкам, треба пишатися їхніми досягненнями, а не бути в положенні боязкого і залежного шанувальника західних досягнень.