95. Концепція “демократичного соціалізму” як теоретична платформа соціал-реформізму .

Намагання теоретично обгрунтувати шлях до со-ціалізму через реформування ек-них відносин у сус-ві об'єднує програ­ми соціал-демократичних партій після Жовтневої революції в Росії. Захід-ноєвропейським країнам пропонувався ін. шлях — демок­ратичний: через завоювання більшості в парламенті на загальних парламентських вибо-рах. Перехід до соціалізму зв'язувався з посилен-ням ролі держави і послабленням дії ринкових механізмів під впливом монополізації. Англійський лейборизм. Сідней Вебб (1859-1947). Основна ідея полягала в націоналізації власності й державному регулюванні В. Доходи і їхня динаміка розглядались як рез-т діяль­ності всього сус-ва, а тому пропонувалось розподіл до-ходів здійснювати під сус-ним контролем. Умо-вою становлення сус-ної форми розподілу вва-жалась соціалізована власність, яка пос­тупово в конкурентній боротьбі переможе приватну. Її фо-рмування пов'язувалось із викупом державою, кооперуванням та створенням муніципальних під-в. Ідеологами лейборизму 20—30-х рр. були Дж. Коул, X. Дальтон, X. Ласкі, Д. Джей, Г. Моррісон, Е. Дурбін. Основою Їхніх концепцій є визнання необхідності втручання держави в ек-ні процеси з метою поступової трансформації кап-ної ек-ки в соціа­лістичну. Соціалізм розуміли як лад, що базується на сус-ній вла­сності на визна-чальні (основні) засоби В, й на сус-ому контролю-ванні розподілу. Сус-на власність утворюється акціонуванням під-в і лише згодом набирає фор-ми державної, колективної. Державний сектор ек-ки треба побудувати як народну корпорацію, кот-ра діятиме на засадах ефек­тивності, самоокупно-сті і самофінансування, але за необхідності може одержати державні субсидії та дотації. Загальне управління корпорацією здійснюється державою, в особі парламенту. Ін. способом формування сус-ної форми власності лейбо­ристи вважали націоналізацію, яка давала змогу власникам поз-бутись неефективного В, отримавши компенса-цію, одержані кошти знову вкласти у перспектив-ні галузі, тобто реструктуризацію про­м-ті за дер-жавний рахунок. Висловлювалися також за під-тримування сис-ми громадських робіт

Австро-марксизм. Отто Бауер (1881—1938) та Карл Реннер (1870—1950). Соціальну револю-цію вони вважали за необхідну, але шлях її здійс-нення мав би бути тільки еволюційним. Вказува-ли, що В розвивається за власними з-нами і не-дотримання цих з-нів призведе до хаосу, руйну-вання прод-них сил, безмежного волюнтаризму. Рух фінансових засобів легко поставити під сус-ний контроль і регулювання, а отже, немає пот-реби руйнувати ек-ні взаємозв'язки, підривати ефективну ек-ку. Варто лише взяти під контроль банківсь­ку сферу і проблему соціалізації процесу перерозподілу доходів буде вирішено еволюцій-ним шляхом.

Нім. соціал-демократія та націонал-соціалізм. Теоретики - Карл Каутський та Рудольф Гільфе-рдінг, які заперечували революцій­не насильство, протиставляючи диктатуру пролетаріату демок-ратії. Перехід до соціалізму має бути поступо-вим, нена­сильницьким, оск передумови перерос-тання кап-зму в со­ціалізм створюються в ході ко-нцентрації та централізації капіталів. Усуспільне-ння В, зв'язане з виникненням акціонерного капі-талу, приводить до встановлення нових, партне-рських відносин між робітниками та капіталіста-ми, оск робить їх співвласниками. Тому природ-ним є встановлення робітничого контролю над В, посилення організаційної діяльності фабричних комітетів, втручання профспі­лок у виробничу по-літику з метою повного встановлення «госп-кої демократії».

В ідеології нім. її представників на початку 30-х рр. сталися радикальні зміни, зумовлені трива-лою ек-ною кризою. Фашизм, як і його поперед-ники, відкидав ідею управління сус-вом з допо-могою механізмів саморегуляції фінансів, ставки %, бю­джетного дефіциту. Характерною рисою ек-ної політики фашизму було те, що програма ре-формування ек-ки значною мірою враховувала но­вітні досягнення сучасної ек-ної теорії.

Ек-ні ідеї амер. ліберал-реформаторів. Ек-на політика в країні в міжвоєнний період (1920— 1930-ті рр.) будувалась на принципі невтручання держави в ек-ку, макроек-ого саморегулювання. Ч. Бірд і Д. Дьюї вважа­ли, що суто амер. ек-ний індивідуалізм став галь­мом на шляху розв-ку і необхідна мирна «соціальна революція», в ході якої держава стане народною, а її втручання в ек-ку не розглядатиметься як втручання в інди-відуальні свободи. Така «соц-на революція» ма-тиме наслідком створення сус-ва «3-го, суто амер. типу». Основна проблема - недостатньо розвинутий споживчийо ринок, натомість зроста-ння обсягів пропозиції забезпечувалось розв-ком В, його монополізацією. Ця суперечність визна-чала майбутню долю ек-ки — інвестиційний го-лод і фінансово-банківська криза через незбіг об-сягів «паперових» і реальних капіталів.

Р. Тагвелла, А. Берлі, Г. Мінза, Р. Молі.

Р. Тагвелл був прихильником доктрини директи-вного плануван­ня, що мало визначати шляхи ви-користання капіта­лів, розміри цін, прибутків і до-ходів населення. Він пропонував створити відпо-відну законодавчу базу, яка б забезпечила зміт при­роди власності і сприяла створенню умов для формування планової ек-ки. Р.Молі не поділяв його радикалізму. Доктрина ек-ого реформування сус-ної ек-ки Р. Молі виключала ідею трансфор-мування власності в сус-ну. Але він уважав за не-обхідне створити конституційну базу для приму-сової картелізаціЇ ек-ки і впорядкування конкуре-нтної боро­тьби. Найбільш завершеного вигляду економічна теорія трансформації суспільства набула в працях А. Берлі і Г. Мінза, які розгляда-ли корпоратизацію як шлях до нової форми вла-сності і вказували на те, що в сус-ві відбулось ві-докремлення власності від влади власника, вла-да перейшла до рук менеджерів, отже, створено умови для дер­жавного управління ек-кою. На ду-мку Р. Тагвелла й Р. Молі, А. Берлі й Г. Мінза, го-ловним напрямом державного планування і регу-лювання мають стати до­ходи, що забезпечують платоспроможний попит.

Французькі соціалісти. Переважна більшість соціал-демократів (праве крило — П. Ренодель, М. Деа, Ж. Мок) виступила проти екстремістських ідей російської революції, хоча і вважала за нео-бхідне соц-не рефор­мування сус-ва. Ліве крило (Ж. Жиромський) визнавало необ­хідність рево-люційних перетворень, формування сус-ної влас-но­сті на засоби В, встановлення тимчасової дик-татури пролетаріату, поступовий перехід до дер-жавного управління. Цент­ристи (Л. Блюм, Л. Ло-ра, А. Філіпп) обстоювали необхідність рево­люці-йних перетворень, поступове реформування вла-сності, ство­рення державного сектора в ек-ці, пе-рехід до державного регулювання сус-но-ек-них процесів, але вважали, що ви­рішення цих проб-лем не може здійснюватися через диктатуру про­летаріату. Згідно з такими підходами формува-лись і моделі реформування сус-ва. Модель лівої соціал-демократії, мало чим відрізняю­чись від комінтернівської, передбачала встановлення сус-ної власності на засоби В шляхом націоналізації, державне регулювання ек-ки — через запровад-ження системи директив­ного планування. Поряд із радикальними рецептами лікування супе­речно-стей кап-ної ек-ки пропонувалось, однак, зберег­ти товарно-грошові відносини, які б забезпечува-ли внутрішню саморегуляцію ек-ки. Диктатура пролетаріату проголошува­лась лише тимчасо-вим засобом наведення порядку. На думку пре-дставників правого крила соціал-демократії, втру­чання держави в ек-ку має відбуватись з до-помогою викорис­тання глобальних механізмів, передовсім грошової сфери І прогре­сивної пода-ткової політики. Ек-сти центристської орієнтації створили власну концепцію поступового перехо-ду до соціалізму, яка частково синтезувала про­грами лівих та правих соціал-демократів у тій частині, що стосува­лась методів регулювання ек-ки. Автори концепції (Л. Блюм, Л. Лора) виходили з відомої тези, що монополізація В створює необ-хідні передумови для сус-ого управління В.

Програма шведської соціал-демократії. Розроблену на підставі ек-них концепцій стокго-льмської школи програму шведської соціал-де-мократичної партії було покла­дено в основу фор-мування ек-ної політики 30-х рр. Основні положе-ння цієї політики базувались на таких засадних принципах: сильна держава регулює ек-ний про-цес, використовуючи для цього механізми само-регулювання, передовсім грошову сферу; персе-ктивний напрям розв-ку — від ек-ки пропозиції до ек-ки попиту; соц-на сфера базується на сильній і стабільній ек-ці, її розв-к регулюється і контролю-ється державою.

Таким чином, у міжвоєнний період (20—30-ті рр.) формується (поряд з переглядом неокласичної концепції ринку) доктрина соці­ал-реформізму. У центрі цієї доктрини — ідея поступової побудови соціалістичного сус-ва, ознаками якого є сус-на власність на засоби В, державне регулювання та планування ек-ого розв-ку, соц-на справедли-вість. І хоч нац-ні моделі трансформації різнили-ся масштабами й формами державного втручан-ня в ек-ку, їх об'єднували декларована мета та деякі основоположні складові ек-ної політики.

У цілому наприкінці 30-х рр. соц-но-демократич-ний, сус-­не орієнтований реформізм з успіхом почав практичну реалізацію своєї мети — посту-пової трансформації кап-зму в соціалізм державно-парламентським шляхом.