96.Соціал-реформістські моделі ек-ого розв-ку: нім., лейбористська, французька, сканди-навська.

Нім. модель «змішаної ек-ки». втручання дер­жави в ек-ку визнавала лише способом удоскона-лення ме­ханізмів функ-ня кап-зму. Державне втручання розглядалося як засіб переходу до со-ціалізму ( автори X. Дайст та Г. Вайссер). Осно-ва моделі - теорія «ек-ної демократії». «Соц-но-ринкова» ек-ка базувалась на вільній конкурен­ції приватних фірм, але посилення концентрації В сприя­ло розв-ку державної, кооперативної та ін. форм власності. Це покликало до життя нові фо-рми конкурентної боротьби — між під­-вами різ-них сус-них секторів. Назріла необхідність пере­гляду неоліберальної моделі розв-ку. Ланками нім. моделі «змішаної ек-ки» ста­ла ек-на влада і сус-ний контроль над нею. Формування «ек-ної демократії» трактувалось як: створення альтер-нативної щодо капіталу влади; поділ відповідаль-ності між сторонами, що беруть участь в управлі-нні; оприлюднення прийнятих рішень як в межах під-ва, так і на державному рівні; створення сис-ми самоконтролю; запобігання зловживанням ек-ною владою. За кап-змом закріплювалась ф-ція забезпечення ефектив­ного розв-ку ек-ки, ек-ого зростання. Соціалізм мав забезпечувати постійне підвищення рівня добробуту, соц-ної справедли-вості і якості життя, коли задоволення вимог соці-алістич­ного сектора гарантується і контролюєть-ся державою. Для ФРН не характерна націоналі-зація, «змішана ек-ка» бу­дується на поєднанні 3 форм власності, 3 секторів і 3 типів під-в: приват-на власність, приватний сектор, приватні під-ва;

державна власність, державний сектор, державні під-ва; сус-на (загальнонародна) власність, сус-ний сектор, під-ва сус-ної орієнтації (ті, що пра-цюють на досягнення сус-не значущої мети). Усі 3 сектори перебувають у зоні ринкових відносин і кон­курують між собою, будують взаємовідносини на ринкових засадах. До конкурентної боротьби залучено всі типи під-в. Ек-а демократія потребує однакового ставлення до всіх секторів з боку де-ржави, не передбачає пільг жодному з типів під­-в Владі монополій протиставляється контроль за їхньою діяльніс­тю з боку всіх ін. під-в. На засадах ринкової конкуренції вони мають підтвердити своє право на існування і забезпечити демокра-тичний контроль за діяльністю ін. Планового сек.-тора безпосередньо в ек-ці нім. модель не пере-дбачає. Діяльність ек-них суб'єктів не плануєть-ся. Але плануються фінанси і програми розв-ку соц-ної інфраструктури що сприяє нормальному розв-кові ек-ки. Побудоване на засадах ек-ної де-мократії сус-во за­безпечує демократичний конт-роль у таких формах: створення умов для виник-нення ек-ної контрвлади; участь трудящих та службовців в управлінні (через ради) з метою за-хисту інтересів виробників та спож-чів (протиста-вляєть­ся контролю з боку профспілок); «прозо-рість» (гласність) під-кої діяльності. Регулююча ф-ція держави обмежена її втручанням у макро-ек-ну та соц-ну сфери. Управлінська ф-ція дер-жави стосовно ек-ки зводиться до регулювання кон'юнктурних та структурних порушень ек-ого циклу, запобігання кризовим ситуаціям, забезпе-чення стабільності грошового обігу, рівня цін, збі-льшення сус-ого продукту як гарантії зростання добробуту, з допомогою керування фінансами, податками, використання грошо­вих та кредитних механізмів, проведення раціональної митної по-лі­тики. Ця модель неодноразово підлягала онов-ленню, уточненню і до­повненню. Зокрема в про-грамі розвитку на 1975—1985 рр. було чітко ок-реслено поле діяльності держави, методи її втру-чання в ек-ку. Уточнювалось, що методи непря­мого впливу на ек-ку залежать від конкретного соц-но-ек-ого стану сус-ва. Програма декларува-ла вірність традиційному соціал-демократичному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тен-денції: визна­чалося місце конкуренції («мікрорі-вень») і місце планування («макрорівень»), виз-навалась конструктивна роль планування. «Змі-шана ек-ка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «гло-бального регулювання», поєднання мікроек-ого саморегулювання і макроек-ого державного регу-лювання з метою підпорядкування В потребам соц-ної сфери (програма називає це «глобаль-ною ек-ною полі­тикою»). У цілому нім. соціал-де-мократична модель реформування ек-ки зводи-ться до побудови ефективної ек-ки вільної конку-ренції за посилення інституціональних ф-цій дер-жави.

Лейбористська (фабіанська) модель. Ця мо-дель передбачала еволюцію власності від прива-тної до сус-ної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналі­зації. Співіснування різ-них форм власності мало здійснюватись на заса-дах публічної корпорації, на акціонерних під-вах — загальним збо­рам акціонерів. Діяльність дер-жавних під-в, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і са­моокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові по­зики та субсидії. Після 2-ої світової війни, відбувається інтенсивний процес упровадження цієї моделі, передовсім націоналі-зація та корпоратизація під-в. Під-ва най важливі-ших галузей пром-ті стають державними. Це да-ло підстави говорити про перехід до «сис-ми змі-ша­ної ек-ки». Широке запровадження планових начал лейбористи пов'язували поглиблення пла-нування ек-ки зі зростанням розмірів під-в, карте-люванням пром-ті, розширенням державного се-ктора в ек-ці. передбачалося директивне плану­вання стосовно державних під-в і індикативне — щодо корпорацій. Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій умо­жливлювали урядовий контроль за розв-ком соц-ної сфери Витрати на соц-ну сферу становили близько 1/2 всіх витрат державного бюджету. У лейбористсь-кій моделі як єдиної «пуб­лічної корпорації» знач-не місце займала сис-ма контролю над ек-ною владою, що здійснювалася 3-ьою силою — про-ф­спілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними ф-­ціями, а відігравав конструктив-ну роль як організатор В. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в уп-равлінні, так званий робітничий контроль.

Скандинавська модель. Шведський соціалізм В основу цієї моделі покладено , поєднання при-ватних і сус-них засад ек-ого розв-ку на функціо-нальній основі. Соціал-демократична робітнича партія Швеції, формує ек-ну та соц-ну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналі-зацію, ніколи не заперечувала право на існуван-ня інших форм власності. Ек-на політика соціал-демократичного уряду Швеції є ціл­ком самостій-ною, незалежною від зовнішнього впливу. Засад-ним її принципом є визнання безпосередньої за-лежності ек-ної стабільності від рівня державного управління та сус-ого доб­робуту. Соціалізація сус-ва в Швеції , з державним перерозподілом доходів їх вирів­нюванням Реформістська програ-ма передба­чала еволюційний перехід до соціалі-зму через удосконалення сис­-ми соц-ого забез-печення і ставила такі зав-ня: досягнення повної ек-ної демократії; збільшення обсягів сус-ого В;

забезпечення повної зайнятості; справедливий розподіл і забезпечення соц-ної рівності. Програ-му побудовано за принципом солідарності Прак-тичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної зар-пл», яка формується на підставі угоди профспілок, об'єднань під-ців що-до меж її зростання, тариф­них ставок, умов пра-ці. Розміри зар-пл і всіх інших видів доходів суво-ро регламентуються, оск саме доходи визнають-ся основним фактором ек-ної динаміки та за без-печення соц-ної справедливості. Основною ри-сою політики державного контролю за зар-пл бу-ла і залишається тенденція «вирівнювання» до-ходів різ­них сус-них верств. Після того як рівень зар-пл в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проб­леми «справедливого розподілу власності». Шведська модель передбачала формування про-ф­спілкових фондів як засобу перерозподілу капі-талів між секторами, що забезпечувало виникне-ння ек-ної контрвлади. Сис-ма управління сус-вом, побудована на залученні до цього процесу різних впливових сус-них сил, яким делегується частина державних управлінських ф-цій, є осно-вою «функціо­нальної соціалізації», застосовував-ної щодо приватного капіталу. Еволюція програм-ної мети в переході від ідеї «політичної демокра-тії» (здійснення демократичних реформ, перебу-дова політичної сис-ми), до ідеї «соц-ної демок-ра­тії» (спрямованої на ліквідацію відсталості та злиднів), а згодом до «ек-ної (індустріальної) де-мократії», орієнтованої на ліквідацію традиційно-го підкорення праці капіталу, зміцнення позицій праці (підвищення її соц-ого престижу, підвищен-ня якості життя). Принципи функціонального соці-алізму, соціального партнерства та солідарності, що Їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соц-них сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.

Французький варіант «змішаної ек-ки». Прин-ципово відрізняється від ін. Французькі соціаліст-ти уважають, що націоналізація власності є неві-дворот­ним, об'єктивно-обумовленим процесом.

Як важливу передумову докорінного трансфор-мування сус-ва вони розглядали проведення по-лі­тики «соц-но-ек-ної модернізації», що знайшла відобра­ження в доктрині «3-го шляху» генерала де Голля. Її складо­вими були: націоналізація ключових під-в, банківських та фінан­сових уста-нов і посилення ролі державного сектора; поси-лення дирижизму: державного індикативного планування сус-ної ек-ки і директивного планува-ння ек-ки націо­налізованого сектора, довгостро-кового, середньострокового та по­точного плану-вання і програмування; участь трудящих у при-бутках; співучасть трудящих в управлінні (підзві-тність управлінських структур на всіх рівнях), ре-гламентована сус-ими угодами, роз­в-к самоупра-вління в госп-ому та територіальному планах; ко-нтроль за ціноутворенням; контроль за викорис-танням ресурсів; протекціонізм стосовно нац-них виробників; державне регулювання зовнішньоек-ної діяльності; державний контроль за іноземни-ми інвестиціями; розв-к сис-ми соц-ної допомоги, запровадження широ­кого спектра соц-них прог-рам; контроль за розв-ком культури та освіти. Програма «соц-но-ек-ної модернізації» сприяла виходу Франції з післявоєнної ек-ної кризи. Зі змі-ною уряду внаслідок приходу до влади республі-канців (1974) обраний курс був лише частково скорегований, уточнений, набув неоліберальних рис (сис-ма перерозподілу доходів через подат-ки), але щодо основних складових він залишився таким самим. Певної корекції зазнала і програма соціалістів, які з 1971 р. домага­ються перемоги на виборах. Соціалісти не вважають більше наці-о­налізацію альтернативою ринковій ек-ці. Ринкові механізми розглядаються як умова формування «здорової» ек-ки, але «глобальним регулятором» проголошується план, який визначає орієнтири розв-ку, забезпечує соц-ну орієнтацію, визначає умо­ви ек-ної рівноваги, є засобом боротьби з кризами, основним стабілізатором ек-ки. Плану-вання має бути директивним, тобто безперервн-им і загальнообов'язковим, але будувати його треба на підставі угод на принципі демократич-ного централізму (державний план формується, виходячи з низових планів), воно не може поши­рюватись на зар-пл, сферу торгівлі та послуг. Го-ловним об'єктом планування мають бути інвести-ції. Відтак французька «змішана ек-ка», хоч і складається з кількох секторів — державного, ко-лективного і приватного, але управляється за со-ціалістичним принципом.

Західнонім. «статичному (державному) соціаліз-мові», скандинавській моделі «розподільчого со-ціалізму», лейбористській моделі «корпоративно-го соціалізму» французькі соціалісти протистави-ли модель «самокерованого соціалізму».

Наприкінці 70-х років могутня сис-ма соц-них га-рантій у пром-во-розвинених країнах дала змогу говорити про існування в цих країнах «соц-но-де-мократичного консенсусу».

67. Теоретична сис-ма та ек-на програма Дж. М. Кейнса.

Кейнсіанство – одна з провідних течій сучасної ек-ної думки. Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)

У своїх книгах розглядає широке коло проблем, зокрема проблеми теорії ймовірності, монетарної ек-ки, наслідки мирної угоди, укладеної після 1-ої світової війни. Головна праця - “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936). Вчення Ке-йнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржіналізм. Чітко сформулював новий напрям ек-ної теорії – теорія держ. регулювання ек-ки. На відміну від ін. буржуазних ек-стів, які зо-середжували свою увагу на діяльності окремих госп-ких од., значно розширив рамки досл-ня, ро-блячи спробу розглянути нац-не кап-не госп-во вцілому, оперувати агрегатними категоріями – величинами, котрі визначають рівень та темп зростання нац-ого доходу. У перебігу аналізу су-купних народногосп-ких величин прагнув встано-вити причинно-наслідкові зв’язки, залежності та пропорції між ними. Цим було покладено початок напрямові в ек-ній науці, який сьогодні наз. мак-роек-ним. Кейнс віддав перевагу загальноек-ним умовам В. Прийшов до висновку, що усі життєво важливі проблеми високорозвинутого кап-ого сус-ва слід шукати не на боці пропозиції ресурсів, чим займалася до цього часу неокласична ек-на думка, а на боці попиту, що забезпечує реаліза-цію цих ресурсів. Відповідно до з-ну Сея: пропо-зиція породжує свій власний попит. Піддав сумні-ву дію автоматичного механізму як на ринку то-варів, так і на ринку робочої сили та капіталу. Він поставив під сумнів існування в умовах монопол. кап-зму вільного руху цін у напрямку зниження.

Показав неможливість безмежного зниження но-рми % з метою стимулювання інвестицій. Поста-вив питання про неможливість зниження зар-пл у зв’язку з все зростаючим впливом профспілок.

Намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції, на якому базуєть-ся неокласична теорія, є утопією. Сучасний рі-вень В залежить від сукупного і ефективного по-питу, що забезпечений грішми, тобто від реаль-них витрат на придбання товарів та послуг. У зв’язку з цим звертає увагу на проблему реаліза-ції та показує, що неузгодженність саме у сфері попиту і створюють у кап-ому сус-ві головну пе-решкоду для використання ресурсів, що трудно-щі з реалізацією якраз й призводять до порушень процесу відтворення. Нац-ний доход витрачаєть-ся на спож-ня і нагромадження, складається з ос-обистого та виробничого попиту. Особисте спож-ня складає близько 2/3 всіх закуплених товарів та послуг. Розглядав доход, що є у розпоряджен-ні, як першочерговий фактор, що визначає стр-ру спож-ких витрат. Витрати на спож-ня зростають у міру збільшення цього доходу. Людина схильна споживати менше із зростанням її доходу – “ос-новний психологічний з-н”. Виробничий попит є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Він відображується в інвестиціях. Осно-вними факторами, що впливають на обсяг інвес-тицій є норма % і норма очікуваного прибутку. Ін-вестиції можуть здійснюватися лише у тому випа-дку, якщо очікуваний прибуток буде вищим, ніж %, що сплачується в рахунок отримання позики. Величину процента ставив у залежність від про-позиції та попиту на грошові засоби. Необхідна умова нормального розв-ку ек-ки та її перебуван-ня у стані рівноваги полягає у тому, щоб вакуум, утворюваний внаслідок розриву між рівнем дохо-ду та спож-ня заповнювався збільшенням інвес-тиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг заощаджень. Це можливо тіль-ки тоді, коли інвестиції = заощадженням. Заоща-дження здійснюють спож-чі, а інвестиції – вир-ки. Заощадження населення можуть бути єдиним фі-нансовим джерелом інвестицій під-в, а величина заощаджень та інвестицій в ек-ці повинні завжди співпадати. Але це зовсім не так на стадії плану-вання витрат. Вказував на існування 3-х мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші за-мість активів, що приносять доход (земля, будів-лі, акції, облігації). До них належать: трансакцій-ний мотив (бажання мати готівку для непередба-чених платежів), мотив остороги та спекулятив-ний мотив (страх втратит капітал). Цілісна карти-на ек-ної сис-ми відповідно може бути представ-лена такою схемою. Сукупний попит становить суму витрат сус-ва на спож-ня та очікуваних вит-рат сус-ва на інвестиції. Існує єдиний рівень нац-ого доходу, при якому сукупні витрати сус-ва (су- купний попит) = нац-ому прибутку (сукупній про-позиції). Це і є необхідний рівень рівноваги нац-ого доходу. Ек-на сис–ма не зможе досягти рівно-ваги за будь-якого ін. рівня нац-ого доходу, бо в цьому випадку плани покупців не будуть співпадати з діями вир-ків.

Основоположним є твердження про те, що ціни на продукцію та зар-пл у короткостроковому пе- ріоді, нееластичні у напрямку зниження, тобто падіння сукупного попиту не справляє впливу на їх рівень. Це призводить до того, що крива сукуп-ної пропозиції є горизонтальною лінією. Як тільки досягається рівень повної зайнятості, крива суку-пної пропозиції перетворюється у вертикаль. Функ-ня ек-ки на горизонтальному відрізку - знач-ний надлишок виробн. потужностей і безробітних , тому розширення сукупного попиту призведе до збільшення реального обсягу В і зайнятості, а не рівня цін. Кейнсіанці вважають, що сукупний по-пит нестабільний навіть якщо і не відбувається ніяких змін у пропозиції грошей. Зниження сукуп-ного попиту вплине на обсяг В та зайнятість. Мі-нливість сукупного попиту та нееластичність цін означає, що безробіття може збільшуватися і зберігатися у ринковій ек-ці протягом тривалого часу. Щоб уникнути величезних витрат від спадів та криз, необхідно активне макроек-не регулюва-ння сукупного попиту з боку держави. Конкретні напрями державного втручання в ек-ку і держ. регулювання охоплюють 3 основні сфери: грошо-вий обіг та грошову політику, нагромадження ка-піталу та інвестування і реалізацію виробленних товарів. У своїй книзі “Загальна теорія зайнятос-ті, % та грошей” Кейнс розглядав гроші як 1 з ти-пів багатства та частина портфелів активів, яку господарюючі агенти бажають зберігати у формі грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють властивість ліквідності. Кейнсіанська теорія попиту на гроші зветься теорією “переваги ліквідності”. Ліквідність – це можливість продати за од. часу максимально дорожче будь-яке май- но. Збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, що обумовлено іс-нуванням трансакційного мотиву та мотиву обе-режності. Зниження норми позичкового % також збільшує попит на гроші, що зумовлено існуван-ням спекулятивного мотиву. Виступав прихиль-ником наявності великої к-ті грошей в обігу, що повинно було впливати на зниження % ставки. Це повинно було стати стимулом зменшення “об-ережності ліквідності” та зростання інвестицій. Вважав, що високий % є перешкодою для пере-творення грошових ресурсів в інвестиції, відстою- вав необхідність максимального зниження рівня % як засобу, який заохочує використання нагро-маджень на виробничі цілі.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого доходу. Основ-ним стратегічним напрямом ек-ної політики дер-жави повинна стати підтримка інвестиційної дія-льності, сприяння тому, щоб максимально мож-ливо заощадження перетворювалися у капітало-вкладення. Зменшення рівня інвестиційної діяль-ності вважав основною причиною Великої Депре-сії 30-х років. Щоб подолати основну слабкість кап-ної ек-ки держава повинна брати на себе ф-ції безпосереднього капіталовкладчика. Концепт-ція Кейнса серед найважливіших заходів, здат-них компенсувати відставання попиту, активізу-вати “схильність до спож-ня”, виділяє проведення фіскальної політики, що регулює величини чис-тих податків та держ. закупівель.

При загрозі ек-ого спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків, збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розв-к інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити подат-ки, зменшити трансфертні платежі, відкласти за-плановані державні закупівлі. Зміна рівня рівно-ваги нац-ого доходу відбувається більшою мі-рою, ніж зміни висхідного рівня автономних вит-рат, що його викликали. Це поняття у макроек-ної теорії відоме як мультиплікаційний ефект.

Мультиплікатор витрат визначається як відношу-ння відхилень від рівновісного доходу до почат-кової зміни у випадках (на інвестиції), що викли-кали цю зміну. ΔY=ΔI*(1/(1-r)), деY – приріст до-ходу; I – приріст інвестицій, що викликав приріст доходу;r - “гранична схильність до спож-ня”;1/ 1-r – це і є величина мультиплікатора, що виражена через “граничну схильність до спож-ня”. За даних обставин може бути встановлено певне співвід-ношення між доходом та інвестиціями, яке слід назвати мультиплікатором. Виходячи з цієї фор-мальної алгебраїчної залежності – зростання ін-вестицій автоматично веде до зростання зайня-тості та до пропорційного зростання нац-ого до-ходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Кейнсіанська революція – це була справжня ре-волюція в ек-ому мисленні: відбулася раптова і дивовижно швидка трансформація усієї теорети-чної сфери, включаючи метафізичне “бачення” ек-ого процесу, з якого починалися всі попередні теорії.