175.Генеральні адвокати суду єс

Генеральні адвокати призначаються одночасно із суддями та практично в тому ж порядку. Згідно з положеннями статутів судів Європейських Спів­товариств до компетенції Генеральних адвокатів на­лежить надання допомоги суддям щодо найваж­ливіших питань їх діяльності. На даний момент за­гальна кількість Генеральних адвокатів - вісім осіб. Вони повинні відповідати тим же вимогам та мати таку ж кваліфікацію, що й судді. Генеральні адвокати призначаються строком на шість років на підставі од­ноголосного рішення Ради. Можливе повторне їх призначення. П'ятеро Генеральних адвокатів завжди є представниками найбільших країн Євросоюзу. Три інші посади займають представники інших країн на засадах ротації. Цікаво, що певний час, а саме з 1 січня 1995 р. по 6 жовтня 2000 р., існувала також дев'ята посада Генерального адвоката. Вона з'явилась після того, як кількість країн-учасниць збільшилась до 15. У результаті представник Італії був позбавлений ротаційного права на зайняття по черзі посади Гене­рального адвоката. З метою уникнення суперечок та непорозумінь було тимчасово запроваджено дев'яту посаду.

З числа Генеральних адвокатів кожний рік Суд призначає Першого Генерального адвоката, тобто особу, яка виконує функції формального голови Гене­ральних адвокатів.

Вони представ­ляють на відкритому судовому засіданні з повною об'єктивністю і незалежністю вмотивований висновок по справах, які розглядає Суд. Цей висновок є суб'єктивною точкою зору Генерального адвоката що­до сутності справи та можливих варіантів її вирі­шення. Суд не зобов'язаний діяти згідно з такими ре­комендаціями, але, як свідчить практика, висновки Генеральних адвокатів мають істотний вплив на рішення Суду. Вони публікуються разом із рішеннями Суду та дозволяють проаналізувати винесене рішення.

Генеральні адвокати не є представниками ані основних інститутів Євросоюзу, ані суспільства. Вони с лише об'єктивними представниками закону та спра­ведливості в контексті установчих договорів Євро­пейських Співтовариств. Генеральні адвокати мають ті ж привілеї та імунітети, що й судді, і складають пов­новаження на тих же підставах та в такому ж порядку.

176.Роль суду єс

Проаналізувавши весь спектр засобів, яких вжи-вас у своїй діяльності Суд ЄС, можна зробити висно­вок, що основним його завданням є, гак би мовити, роль міжнаціонального конституційного суду, тобто роль найвищої загальноєвропейської конституційної установи. Як такий даний орган уповноважений розглядати справи щодо обсягу повноважень основ­них інститутів Європейських Співтовариств та Євросоюзу. Крім того, він виступає своєрідним гаран­том справедливого поділу влади між політичними об'єднаннями або між самими Європейськими Спів­товариствами, з одного боку, та державами-члснами -з іншого. У той же час Суд ЄС виступає як адміністративна судова установа, розглядаючи за­конність актів Євросоюзу. Наступна грань діяльності цісї універсальної судової установи - касаційний суд стосовно Суду першої інстанції. Насамкінець, можна згадати й про свого роду контрольну функцію Суду ЄС, в рамках якої проводиться перевірка даних щодо невиконання державами-члепами або органами Євросоюзу зобов'язань, які покладені на них основ­ними договорами. Нижче буде детальніше про­аналізовано деякі з найважливіших функцій Суду ЄС.

Категорії справ, які розглядаються в Суді ЄС і по яких відповідачем виступають органи ЄС

всі спори, які підвідомчі Суду, можна поділити на чотири наступних типи в залежності від їх суб'скпюго складу:

І) спори між країнами-учасницями;

2) спори між країна ми-учасницями і органами Євросоюзу;

3) спори між органами Євросоюзу;

4) спори між фізичними або юридичними особами та органами Євросоюзу. Прове­дення такого поділу є доречним, враховуючи що справам кожного типу притаманні специфічні особли-

Перший тип справ, що розглядаються Судом ЄС, - це справи за позовом Комісії, щодо порушення умов Договору про заснування Європейського Співто­вариства однією з країн-члєнів. Предметом спору мо­же бути як навмисне невиконання цих умов, так і простий адміністративний недогляд. Договір перед­бачає свого роду процедуру досудового вирішення спору по цій категорії справ. Так, якщо, на думку Комісії, будь-яка країна-член ухиляється від виконан­ня умов вказаного Договору, то вона надає вмотиво­ваний висновок з цього приводу та дозволяє за­цікавленій країні висловити свою точку зору. Якщо висновки Комісії залишаються без уваги, то для вирішення питання вона має право звернутись до Су­ду ЄС.

Ст. 227 названого Договору передбачає, що по­зов щодо порушення умов основних договорів може бути поданий й будь-якою країною - членом Євросоюзу. В цій, як і в попередній категорії справ, передбачено процедуру досудового врегулювання. Так, країна-член, на думку якої інший учасник Євросоюзу порушує умови цього Договору, має звернутись до Комісії, яка приймає відповідний вмотивоване рішен­ня. Після цього зацікавленим країнам-членам дається можливість зробити свої зауваження та пропозиції. Право на позов виникає, якщо Комісія не надасть відповідного висновку протягом трьох місяців.

Якщо Суд ЄС визнає наявність порушень з боку країни-члена, то остання зобов'язана вжити не­обхідних заходів для виконання його рішення. Якщо ж вимоги судового рішення не будуть виконані країною-правопорушницею у встановлений строк, Комісія має право звернутись до Суду ЄС з позовом про накладення на цю країну штрафних санкцій та пені за невиконання даних вимог.

Наступним типом справ Суду ЄС є справи про контроль законності актів, прийнятих органами Євросоюзу, що визначено в ст. 230 зазначеного Дого­вору. Предметом розгляду цієї категорії справ можуть бути лише акти, які мають обов'язкову юридичну си­лу. В справах проти органів Євросоюзу тісно перепле­тені адміністративні та конституційні повноваження Суду ЄС.

Позивачем у цій категорії справ може бути як країна - член Євросоюзу, так і Рада або Комісія. Кри­теріями оцінки акта є: наявність відповідної компе­тенції органу, який прийняв оскаржуваний акт; дотримання правил процедури при прийнятті оскаржуваного акта; дотримання норм цього Договору, а також будь-яких інших положень, що забезпечують його виконання; відсутність зловживання владою.

Особливим є те, що юридичні та фізичні особи теж наділені повноваженнями щодо оскарження будь-яких обов'язкових актів, прийнятих щодо цієї особи.

Умовно справи, по яких відповідачем виступа­ють органи ЄС можна поділити на дві категорії.

Так, спори про визнання недійсними актів органів Євросоюзу, про що йшлося в попередньому абзаці, належать до першої категорії. Друга категорія справ стосується бездіяльності основних органів Євросоюзу та визначена в ст. 232 названого Договору. У разі, якщо на один з органів Євросоюзу (маються на увазі лише два з них - Комісія та Рада) покладено обов'язок здійснити ті чи інші дії, їх невиконання може бути кваліфіковане як порушення положень основних договорів у рамках Євросоюзу. По цих кате­горіях справ до Суду, у першу чергу, мають право звертатись країни-члени, а також інші органи ЄС. Але можливий і такий варіант, коли по ній категорії справ до Суду ЄС звертається юридична чи фізична особа або група осіб. У такому випадку необхідно довести, що бездіяльність відповідного органу ЄС прямо впли­ває на основні права та свободи такої особи чи групи осіб або порушує їх.

Наступна категорія справ, яка належить до ком­петенції Суду ЄС, визначена в ст. 234 вказаного Дого­вору та включає прийняття преюдиціальних рішень щодо тлумачення норм і принципів Європейських Співтовариств та Євросоюзу, положень основних до­говорів Євросоюзу, а також статутів організацій, які створені на підставі рішення Ради, якщо це перед­бачено статутами цих організацій.Із запитом щодо тлумачення до Суду можуть звертатись як держави-члени, так і основні інституги Євросоюзу. В деяких випадках національні судові установи навіть зобов'язані звертатись до Суду ЄС з метою забезпечення одноманітності в імплементації та застосуванні норм права Євросоюзу. В результаті співпраці, яка мала місце в ході реалізації цього по­ложення між Судом ЄС та національними судовими установами, можна із впевненістю стверджувати, що останні також виконують функції "вартового" загаль­ноєвропейського порядку.Зазначена категорія справ становить суттєву частину діяльності Суду ЄС, і саме з цього приводу держави-члени доволі часто звертаються до нього.Саме в рамках здійснення преюдиціальної компе­тенції Суду ЄС було сформульовано деякі основні принципи права Євросоюзу.По справах преюдиціального характеру в залеж­ності від предмета тлумачення можливі такі варіанти рішень. У тих випадках, коли Суд ЄС виносить рішення щодо тлумачення положень основних дого­ворів Європейських Співтовариств, такі рішення є обов'язковими для держав-членів. У справах щодо тлумачення основних засад і загальних принципів діяльності Співтовариств у цілому Суд ЄС має до-радчу компетенцію. Але остання категорія справ ви­носиться на розгляд Суду ЄС лише за взаємною зго­дою держав-членів. Важливо, що компетенція остан­нього по таких справах є виключною, тобто сторони не мають права звертатись до інших установ.