168.Комітет постійних представників Ради єс

Комітет постійних представників посідає особ­ливе місце серед органів, запроваджених основними документами Євросоюзу. Це пояснюється не в остан­ню чергу тим, що головною його функцією є за­безпечення постійного представництва держав-членів в Раді. Саме за допомогою Кореперу заповнюється прогалина, яка виникає у зв'язку із самою природою Ради, тобто з тимчасовим характером представництва держав-членів. Адже, внаслідок того, що рівень пред­ставників у Раді є надзвичайно високим - не нижче рівня міністрів - а ргіогі неможливо забезпечити їх постійну присутність та участь не лише в засіданнях, а й у повсякденній роботі Ради. Виходом із цієї досить непростої ситуації стало створення постійного органу на рівні послів, компетенцією якого є надзвичайно важливі та складні питання управління діяльністю Ра­ди та підготовки матеріалів до її засідань. Тобто фак­тично саме Корепер виконує всю рутинну роботу, яка забезпечує належне та безперервне функціонування Ради.

У Договорі про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі — першого та одного з найважливіших Європейських Співтовариств, не бу­ло передбачено створення подібного органу, але досвід інших європейських організацій, таких як ОБСЄ, Рада Європи, довів надзвичайну ефективність подібного органу. Отже, у 1953 р. рішенням Спеціальної Ради було передбачено створення коор­динаційного комітету на рівні найвищих державних службовців держав-членів, який має відповідати за підготовку засідань Ради та вирішення завдань, що виникатимуть. Цей досвід, дійсно, виявився корисним і був закріплений у Договорі про заснування Євро­пейського співтовариства з атомної енергії та Договорі про Європейський Союз. Крім того, функції Ради по­ступово розширювались, і згодом названому органу було надано повноваження створювати спеціальні комітети представників країн-членів та визначати їх функції.

169.Способи прийняття рішень Радою єс

Що стосується процедури прийняття рішень у рамках Ради, то загальною тенденцією щодо голосу­вання є поступовий перехід від одностайного ухва­лення рішень до ухвалення рішень кваліфікованою більшістю.

Формально Договір про Європейський Союз пе­редбачає три способи прийняття рішень: простою більшістю, кваліфікованою більшістю та одностайно. Але на сьогодні голосування простою більшістю застосовується дуже рідко, а саме при вирішенні незначних питань технічного характеру. Також у До­говорі про заснування Європейського Співтовариства та Договорі про Європейський Союз міститься пе­релік випадків, коли обов'язковим є одностайне голо­сування.

Процедура голосування закріплена в ст. 205 Договору про заснування Європейського Спів­товариства. Тенденція переходу до голосування кваліфікованою більшістю пов'язана з тим, що саме така процедура надає значення кожному голосу країн-членів, але не дозволяє застосувати право вето, що відбувається під час одностайного прийняття рішень.

Основною ідеєю голосування кваліфікованою більшістю є розподіл відповідальності. Завдяки цьому вдається запобігти ситуації, коли, наприклад, інтереси країн "великої четвірки" переважали б над інтересами інших членів Ради. Такий розподіл голосів забезпечує прийняття рішення за умов згоди не менше восьми країн Євросоюзу.

Нині, після вступу до Євросоюзу Швеції, Австрії та Фінляндії, загальна кількість членів Ради становить 87 осіб, зокрема Австрія - 4, Бельгія - 5, Велика Бри­танія - 10, Греція - 5, Данія - З, Ірландія - З, Іспанія -X, Італія - 10, Люксембург - 2, Нідерланди - 5, Німеччина - 10, Португалія — 5, Фінляндія - З, Франція - 10, Швеція - 4.

З січня 1995 р. загальна кількість голосів, не­обхідна для прийняття актів Ради кваліфікованою більшістю, дорівнює 62. Таким чином, щоб заблокувати акт Ради, необхідно набрати не менше 26 голосів. Але впровадження системи прийняття рішен ь кваліфікованою більшістю відбувалось вельми непро­сто.