Порівняйте поради Станіслава Оріховського-Росколана з порадами його сучасника — Ніколо Макіавеллі й висловіть власну позицію — до чиїх порад ви би дослухалися на місці правителя:

«…государю необов’язково мати всі… доброчесності, але необхідно удавати, що володієш ними. Насмілюся додати, що мати ці доброчесності і неухильно їм наслідувати шкідливо; тоді як удавати, що володієш ними, корисно. Іншими словами, перед людьми треба бути милосердним, вірним обіцянкам, милостивим, нелицемірним, благочестивим і бути таким насправді, але в той же час зберігати внутрішню готовність виявити і протилежні якості, колице буде потрібно… Требазрозуміти, що государ, особливо новий, не може робити тільки те, за що людейвважаютьхорошими, адже радизбереженнядержави йому частодоводитьсяпорушувати свої обіцянки,йтивсупереч милосердю, доброті і благочестю»^*.

ЗРАЗКОВОГО ПІДДАНОГО ПРО НАПУЧЕННЯ КОРОЛЯ КНИЖКА І

ЧАСТИНА І

Про короля

Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою. Так само й природні здібності, хоч би якими були високими, але якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить гідного похвали. Але чому не треба слухати тих, хто відраджує вивчати мистецтва, без яких життя є варварським і нікчемним? (Це стосується всякого правління, а найбільше світської влади). А тому, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися.

Найважче у світі керувати державою. Та що корисного й гідного короля зробиш для людей, якщо не будеш учитися? Яким чином стануть твої громадяни справедливими, чесними, сумирними, якщо ніколи не пізнають принципів справедливості, чесності й миру? А вони ж, повір, не приходять лише туди, де сміх та жарти, їх знаходять де-інде <…>.

Александр Великий у такому, як ти, віці вже Теби здобув, бо вчився наукам у школі Арістотеля. І якщо велике з малим можна порівнювати, [скажу, що] подібний спосіб життя радили всім тим, вічна пам’ять про яких ніколи не згасне. Так, у Гомера призначений для Ахілла наставник Фенікс; заявив, що його послав батько Пелей, аби навчив юнака спочатку мудрості, а потім військового мистецтва… Навпаки, ті, хто одержував задоволення від жорстокості (як Сарданапал ассірійський, Геліогабал римський, Алківіад грецький), були ганебними вчителями ганебних наук. Вони жили поруч з брудними юрбами паразитів і нашіптувачів, які починали готуватися до бенкету ще за дня, приводили з собою потайки розпусниць, вміли співати, грати на цитрі, заходитися недоречним реготом, теревенити, підлещуватись, брехати, вихваляти нікчем і зводити наклеп на добрих <…>.

Ти скажеш: але ж де це в нас у Польщі Арістотель? Де Фенікси? Маєш, о королю, у своїй державі мужів (чи не кожного другого), гідних своїх потребі От не знаю тільки, чому їм більше до вподоби неробство, ніж діло. Якщо ти з ними познайомишся, потоваришуєш і їхніх порад дослухатимешся, їй буде тобі чого заздрити ні Александрові із-за Арістотеля, ні Діонові із-за Платона. Користуючись тими самими настановами, ти теж з допомогою своїх громадян легко і швидко у всякій науці зростеш. А щоб доповнити це не тільки настановами, а ще й приписами, додаю і від себе дещицю — воно згодиться у вихованні і житті.

ЩО В ДЕРЖАВІ БІЛЬШЕ:

ЗАКОН ЧИ КОРОЛЬ?

Бо якби ми зважали на римських законників, тобто похлібців тиранів, то всю зверхність у державі, без сумніву, приписали б королеві і таким чином підпорядкували йому саму юстицію, а його власні закони вихваляли. Ніколи б не ставили королеві запитання «чому?». Ніколи б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам він є паном нашого життя й смерті. А ті дармоїди тим певніше б нашіптували з усіх боків королеві про «злочинців», які непоштиво ставляться до короля.

З другого боку, ми виросли не в королівстві Нерона, а в славній батьківщині Сигізмунда. І наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля. Отже, закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий за короля.

А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам з правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Згідно з ним обирається одна людина, яку ми називаємо королем. Він — вуста, очі й вуха закону. Якби закон сам міг вислуховувати, вести бесіду, ніхто не обирав би короля, бо закон сам навчає, що треба робити. А оскільки закон цього робити не може, то вибирає собі посередника — короля. Коли ж якийсь Требоніан або один з римських рабів, наприклад Ульпіан, підлещуючись до тебе, скаже, що ти най-могутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно й правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон велить…

ЧАСТИНА II

II. Дбай і про те, щоб я поважав тебе. Тоді я, хоч і не невільник, але охоче й з радістю слухатимусь. При цьому тобі треба дотримуватися двох умов. По-перше, щоб ти під час правління свого ні про що інше так не дбав, як про мій гаразд. По-друге, щоб я був цілковито переконаний, що ти мудріший, справедливіший, сильніший і кращий за мене муж. Бо одною з цих умов ти вчиш, щоб я любив тебе, а другою — щоб вірив тобі. Бо коли я нічого не знатиму про твою чесноту, не буде у мене також надії на користь. Чи не буде це тим третім, завдяки чому ти завоюєш або мою любов, або довір’я. Отож, ці дві (умови) разом у тобі тримаються, твердо й постійно серед нас перебувають: тому що й чеснота без користі слабка, і користь без чесноти непевна й небажана. Бо чому ти маєш розкошувати за мій рахунок, якщо я вважатиму тебе нерозумним, несправедливим, слабким і нечесним королем? Не дуже певним буде тоді в нас становище самої держави.

III. Тому серед усіх чеснот передусім мудрість вважається захисницею. Якщо хочеш, щоб я вважав себе гідним неї, я повинен керуватися нею. Але невже ти гадаєш, що я, людина, дурніша за худобу? Адже навіть худоба швидше піде за розумним своїм вожаком, ніж за тим, хто її зваблює їжею. Те саме спостерігаємо й серед людей, коли хворі підкоряються лікарям, бо високої думки про їхнє мистецтво. Так само й мореплавці підкоряються власникові судна, а воїни — своєму вождеві. Тому, якщо й бажаєш, щоб я вважав тебе великим, зроби передусім якусь справу й покажи себе в ній мудрішим за мене, і будь таким…

IV. Якими ж справами, питаю, ти зможеш переконати мене, що твоя мудрість справжня й висока? А ось послухай. Передусім й повинен відчути, що ти сам по собі мудрий король, без мого наставляння. І даремними були б мої настанови, якби ти сам не вмів правити. Тому вважай, що ти сам по собі є немов якась республіка, в якій ти маєш показати мені свою кебету й кмітливість, щоб я, спізнавши їх, додав свої знання і таким чином зміцнив і посилив твої природні здібності. У цій справі ти зробиш те саме, що й художники, які, бажаючи показати свою вправність, самі себе малюють перед дзеркалом. Це найвищою мірою притаманне живопису. А якщо художник, власне обличчя з дзеркала малюючи, не може досягнути правдоподібності, — хто ж інший йому повірить? Тих же, хто може це робити, вважають найбільшими майстрами. Таких ми бачили колись у Німеччині: Дюрера в Нюрнберзі й Луку у Віттенберзі. За прикладом цих майстрів ти теж маєш довести, що весь смисл твоєї мудрості у твоєму житті. Якби-то мені збагнути (а я цього хочу) твою мудрість — ту саму силу, яка має бути в тобі самому, так само і в мені, коли правлю. Отож хай буде це першим і визначальним чинником, що свідчив би про мудрість, щоб ти сам себе знав і нею керувався у житті.

V. Друге, що до цієї справи, безумовно, стосується, — я хочу бачити, що ти не лише полюбляєш мудрих людей, а й живеш з ними і їм відданий, настанови їхні слухаєш, читаєш, їх дотримуєшся, а також у згоді з ними правиш. Коли я про це довідаюсь, буду вважати тебе подібним також до тих, кого звичайно люблять, особливо коли я зрозумію, що ти робиш це щиро й від душі…

VI. Залишається, нарешті, обгрунтувати належним чином високу думку про мудрість і, якщо можливо, якнайширше. Йдеться про школи й гімназії, оселі правдивої мудрості у державі. Де їх нема — засновуй, де занепали — відновлюй. Хай навчається там зростаюча молодь твоєї держави гуманності й мудрості. Таким чином, твої підлеглі ще з дитинства навчаться й справу добре вести, і тебе, мудрого правителя, слухатись. Бо якщо ти лише простим способом (законами і покарою тобто) будеш спонукати своїх громадян до доблесті, це буде так само, якби хтось під загрозою кари змушував влучати в ціль людину, яка ніколи не вчилася метати списа <…>.

…Сам призначай туди надійних учителів, які навчать, покажуть і спонукають юнаків займатися такими справами, завдяки яким вони стануть уже в зрілому віці добрими, славними й щасливими. І навпаки, якщо буде знехтувано добрими справами й запанує байдужість, ті самі вчителі з найбільшим старанням виховають юнаків такими, які принесуть державі найбільшу неславу, ганьбу й нещастя…

Адже ознакою мудреця є вміння когось навчати. І ти навчиш своїх громадян, якщо дбатимеш про школи та вчителів. І не гадай, Августе, що до слави мудрості є інший шлях, крім того, про який уже говорив і знову повторюю: щоб ти сам вище всіх був і мудро правив; потім, щоб з мудрими жив; і, нарешті, щоб робив своїх підданих мудрими. Це перша і найвища порада твоїй королівській величності. Тепер до цієї одержуй останню пораду, яка, власне, також звідси початок веде <…>.

VII. Йдеться про справедливість. Про цю чесноту мусиш добре дбати, якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого. Та коли ти і мудрістю, і справедливістю будеш лише рівний мені, тоді в чому відмінність між тобою і мною, тобто між королем і підданим? А ні в чому, гадаю. Тому, якщо вже хочеш чимось виділитися, дбай про ці чесноти. Шануй справедливість і саму її ретельно зрощуй, але не тим нікчемним способом, про який адвокати-крутії говорять, а лише єдиним королівським: коли за чесноти нагороджують, а за злочин справедливо карають. Якщо, наприклад, люди збираються на сейм задля якогось блага, ти мусиш дбати, аби благо підтримати в державі міцно й нагородами та посадами до нього заохочувати. А тим найвищим і найостаннішим з усіх благ є благо жити у твоїй державі, за твоїм правом і волею, у згоді з законом і природою. Це кінцева мета, й до неї повинен спрямовувати державу, якщо хочеш зробити Польський сейм не тривалим, але щасливим <…>.

Розумно також у житті поведешся, якщо станеш піклуватися, щоб у Польському сеймі чеснота не поступалася ґанджу та щоб негідників, нарешті, не шанували більше, ніж достойних. Якщо ж колись ти відступишся од цього, розпущено буде сейм твоєї держави, й він буде зруйнований за твоїм бажанням. Лютує-бо зневажена чеснота, казиться й бунтує дуже й хоче, щоб суспільні справи гинули, коли бачить, що сама зневажена.

VIII. Тоді іншу частину справедливості, яка тримається на законах, легше буде довести тобі до досконалості, якщо її раніше більш старанно довершиш. Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є ліками для зцілювання ран. Отже, піклуйся, щоб тіло республіки було здоровим, бо в цьому найвища похвала королеві, як і лікарю. Та коли певні члени твоєї держави захворіють якимось ґанджем, лікуй їх за законами так само, як це роблять лікарі: не думають-бо вони, коли лікують, хто перед ними — багатий чи бідний, пан чи раб, громадянин чи подорожній. Їм тільки важливо знати, що перед ними хвора людина й спосіб лікування її хвороби. І нічого більше. Так і ти підсилюй увагу людей у їх рішеннях. Гідність у людях цінуй, а на нікчемних боржників узагалі не зважай...

IX. Тому, якби ти запитав мене, яких ліків ужити до цих нещасних, скажу, що думаю. Мені вельми до вподоби мудрість давніх королів у Польщі. Вони щороку по черзі обходили певні провінції королівства, щоб одержати від урядовців (яких ми називаємо офіціалами земель) достовірні відомості. Імена їх нам відомі, а саму справу з найбільшими збитками для держави ми занедбали. По деяких провінціях ще й досі, знаєш, є підкоморії (передусім префекти королівської опочивальні), є слуги столу, є мисливці, є також самі судді, неначе якісь синдики короля або президенти у провінційному суді. Виявляється, що вони у провінціях були заведені колись для того, щоб на випадок прибуття короля як судді до провінції бути присутніми біля нього. Повтори, Августе-королю, давній і до того ж батьківський приклад. Ніколи не живи довго на одному місці, всюди бувай, всюди давай про себе знати, дбай про всі частини своєї держави: оглядай провінції, вислуховуй скарги, карай винних, звільняй пригнічених <…>.