Кониський г. Моральна філософія, або Етика (Передмова) // Філософські твори: в 2 т.— к., 1990. — т. 1.— с. 385—387.

Завдання: виходячи з уривків конспектів лекцій одного з найвідоміших професорів Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича з т. зв. «фізики», розкрийте співвідношення між людиною та світом. Визначте, що переважає в розумінні цієї проблеми — вплив сучасної Прокоповичу західноєвропейської філософії Нового часу чи давньоукраїнська релігійно-філософська традиція?

Запитання до тексту

1. Якого визначення світу дотримується Ф. Прокопович? Чи є цей світ єдиним, створеним Богом, або матеріальним, складеним із безлічі матеріальних компонентів, на чому наполягав механістичний матеріалізм Нового часу, або якимось іншим?

2. Які якості, на думку Ф. Прокоповича, притаманні людині?

3. Яке призначення людини в світі?

4. Якими аргументами — посиланнями на авторитет Святого Письма, філософськими міркуваннями на основі абстрактно-логічного мислення, фактичними відомостями із сучасного йому природознавства — обґрунтовує свою позицію Ф. Прокопович?

…Численні античні філософи твердили, що існує безліч світів.

…Докази, які наводять тут вчені про множинність світів, не має потреби розкривати, бо ця їхня велика нісенітниця є настільки очевидною, що і не може бути певною. Але й демонстративна декламація щодо однинності світу може бути спростованою хоч би тим одним аргументом, якого вони зовсім не мають. Звідси випливає, що вони говорять про те, чого не знають, і тому їх заява не відповідає дійсності. І я думаю, що не може бути очевиднішої глупоти, ніж вважати, що ти знаєш те, чого знати не можна, таке старанне шукання подібне вчинку тієї собаки, яка, переслідуючи у воді тінь м’яса, що його несла, втратила справжнє м’ясо.

2. І те, що світ є один, дуже точно нам говорить Святе Письмо, де постійно згадується і описується один світ, адже недостойно було б для Божої мудрості приховувати свої діла, які вона зробила для своєї слави, і, особливо, там, де він говорить про свого сина, як у Євангелії від Іоанна, розд. 1 («Все, — говориться, — ради нього зроблено»). І коли там згадується про світ, йдеться лише про один («Світ заради нього створений...»). Незважаючи на це, все ж немає фізичних доказів для підтвердження цих місць, хоча немало вчених намагалося шукати їх <…>.

…Єдність світу є тим порядком, на основі якого все у природі найбільш відповідно між собою узгоджується, тримається разом і прямує до однієї і тієї самої мети, бо вона є формою світу <…>.

…Потім (псалм 8) говориться, що все безумовно підпорядковане людині. І хоча автор псалму не все перераховує, він робить це тому, що користується не філософським, а звичайним переліком. І, нарешті, якщо китів та інших тварин було створено не заради людини, то це було зроблено помилково, оскільки вони не мають одного зв’язку ані з ангелами, ані самі не можуть хвалити Бога, якого не пізнають. Тому філософи дотримуються спільної думки, що Бог не міг розумно створювати світ без будь-якої розумної істоти. А щодо того, що майже всі живі істоти чинять опір людині і лише невелика кількість підкоряється їй, то це випливає з провини прародичів, які, не слухаючись найвищого Бога, заслужили на те, щоб їм і власні раби не підкорялись. Проте людина позбавлена пошани й послуху з боку тварин не на основі влади над ними, а тому, що має цю владу згідно з природним принципом. Тому людині дозволено на основі її власної сили і хитрості нападати на певних тварин, захоплювати їх, використовувати в будь-яких потребах. Одночасно людині дозволено полювати на лісових тварин, подібно як і ловити риб. І це випливає з вчення Арістотеля («Політика», кн. І), так само про це говорить очевидно й Біблія (кн. «Буття», розд. 9). Цікавою щодо цього є подібна думка св. Амброзія («Шестиднев», кн. VI). «Здається, — каже,— що немає нічого ні вищого, ні сильнішого понад природу слова, нічого грізнішого від лева, нічого лютішого від тигра, проте вони служать людині, і природу свою за людським наказом змінюють, зраджують свої дії, тому що їх позбавляють того, що їм заборонили, і тому що їм наказують та навчають, як малят, вони служать, немов раби, їм помагають, як немічним, їх б’ють, як боязливих, їх виправляють, як підлеглих. Вони переймають наші звички, деякі наслідують наші рухи». І тепер, з’єднавши два твердження разом, ми бачимо, що Бог, немов художник і творець, будуючи всесвіт вважав людину кінцевою метою, і все створив заради неї. Разом з тим той самий Бог, як Бог, і тому що він є Богом, і людину і весь всесвіт створив ради себе і своєї слави <…>.