Філософський практикум

Завдання: ознайомтесь спершу з реферованим викладом праці П. Д. Юркевича «Серце та його роль у духовному житті людини за законом Божим», а потім з протилежними поглядами на людину як на суто фізичну істоту, які популяризував у своїй праці «Антропологічний принцип у філософії» відомий тогочасний письменник, публіцист і революціонер М.Г. Чернишевський (1828—1889).

Знайдіть власні аргументи на користь одного з підходів до людини — ідеалістичного п. Юркевича чи матеріалістичного м. Чернишевського – або не погодьтесь з обома.

П. Юркевич

Хто читає з належною увагою слово Боже, той легко може помітити, що в усіх священних книгах і в усіх богонатхненних авторів серце людське розглядається як осереддя всього тілесного й духовного життя людини, як найістотнішій орган і щонайближче містище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками…

Серце є хранитель і носій усіх тілесних сил людини…

Серце є осереддя душевного й духовного життя людини. Так, у серці зачинається й зароджується рішучість людини на ті чи ті вчинки, у ньому виникають різноманітні наміри й бажання; воно є містище волі та її жадань…

Серце є осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей…

Нарешті, серце є осереддя моралісного життя людини… Серце є вихідне місце всього доброго та злого у словах, думках, вчинках людини, є добрий чи злий скарб людини… Серце є таблиця, на якій написаний природний моралісний закон <…>.

Вважаємо за потрібне ввійти у розгляд тих засад, на підставі яких наука не згоджується з біблійним ученням про серце як містище й осереддя душевного життя людини. Можливо, при цьому виявиться, що біблійні погляди не настільки байдужі для інтересів нашого знання, щоби ми могли при вивченні душі лишати їх поза увагою <…>.

Нині фізіологія знає, що серце не є простий м’яз, не є нечутливий механізм, який лише опікується рухом крові в тілі за допомоги механічного на неї тиску. В серці поєднуються два найнадзвичайніших види нервів, так звані нерви симпатичні, які «опікуються всіма рослинними функціями людського організму, хімічним перетворенням матеріалів, живленням та оновленням тіла, утворенням його складників, нарешті, доцільним узгодженням між величиною та формою його окремих рухів», і нерви, які слугують необхідними органами відчуття або уявлення й волі… …звідси робиться ясним, чомузагальне почуттядуші або почуття, яке ми маємо про наше власне духовно-тілесне буття, дає помічати себе в серці, так що найнепримітніші зміни у цьому почутті супроводжуються змінами у калатанні серця. А це загальне почуття душі, як нам видається, є одне з найважливіших явищ для біблійного вчення про серце як осереддя душевного життя. Стани й настрої душі далеко ще не визначаються в усій своїй повноті діяльністю тих п’яти органів чуттів, які провадять отримане ними зовні враження до головного мозку. Якщо нашому тілові бракує потрібних матеріалів для харчування, або якщо які-небудь частини його виведені з нормального свого стану й відношення до інших частин, то цімеханічні зміни у тілі відчуваються душею як голод і хвороба <…>.

Відповідно до цього найкращі філософи й великі поети всвідомлювали, що серце їхнє було істинним місцем народження тих глибоких ідей, які вони передали людству в своїх творах, а свідомість, діяльність якої поєднана з функціонуванням органів чуттів і головного мозку, лише давала цим ідеям ясноту й визначеність, притаманні мисленню <…>.

Висловимо остаточно нашу думку про значення принципів і загальних правил розуму у царині моральнісній за допомоги євангельського образу, який за своєю влучністю завжди викликатиме подив у неупередженого спостерігача: для живого — а не лишень уявлюваного — моральнісного чину потрібні каганець і олива (Мт 25, 1—10). Мірою того, як у серці людини вичерпується олива любові, каганець згасає: моральнісні принципи та ідеї тьмяніють і зрештою зникають із свідомості. Це відношення між каганцем і оливою — між головою й серцем — є надзвичайніше явище у моральнісній історії людства.